Постанова 4803 № 243/3848/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2224/25 Справа № 243/3848/24 Суддя у 1-й інстанції - Агеєва О.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2025 року м.Кривий Ріг справа № 243/3848/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Агєєва О.В., Зубакової В.П. секретар судового засідання Лідовська А.А. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2024 року, яке ухвалено суддею Агеєвою О. В. поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, та повне судове рішення складено 18 листопада 2024 року, УСТАНОВИВ: В травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про встановлення факту, що має юридичне значення та стягнення успадкованих коштів. В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Після її смерті залишилася спадщина у виді недоотриманої пенсії. 22 вересня 2023 року нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке складається з недоотриманої пенсії за період з 19 червня 2020 року по 31 січня 2023 року у розмірі 131 536,73 грн, які належали ОСОБА_2 . Вказане свідоцтво видане на підставі довідки відповідача від 27 червня 2023 року № 0500-0218-8/55087. 25 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача з заявою з відповідними документами про виплату успадкованої пенсії ОСОБА_2 01 березня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на запит ОСОБА_1 про строки виплати успадкованої пенсії, повідомило, що пенсія ОСОБА_2 невиплачена з 01 січня 2016 року по 31 січня 2023 року, але за наслідками розгляду її заяви, виплата успадкованих сум пенсії буде здійснена за період з 24 вересня 2020 року по 31 січня 2024 року у розмірі 119 664,42 грн. Зазначає, що відповідач не тільки не визнає ним же раніше розраховану заборгованість з недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 за період з 19 червня 2020 року по 31 січня 2023 року в розмірі 131536,73 грн , безпідставно знизивши її на 11 872,31 грн (131 536,73 грн 119 664,42 грн), але й про те, що насправді ОСОБА_2 недоотримала пенсію за життя за період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2023 року, а тому розрахунок повинен був розраховуватися з 01 січня 2016 року. На запит адвоката відповідачем надано відповідь, в якій зазначено, що за період з 01 січня 2016 року по 23 вересня 2020 року пенсія ОСОБА_2 не нараховувалася, тому надати довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_2 за період з 01 січня 2016 року по 23 вересня 2020 року неможливо. Вважає, що ОСОБА_2 за життя недоотримала пенсію у сумі 212 909,47 грн (332 573,89 грн 119 664,42 грн). Зазначає, що з листа відповідача не вбачається, що приймалося рішення про припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 , таким чином в даному випадку має місце бездіяльності з боку Пенсійного фонду України щодо припинення виплат ОСОБА_2 . Тому, посилаючись на положення ст.ст.328, 1216, 1218, 1227 ЦК України та ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зазначаючи, що законодавством не визначено строк протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів, та зауважуючи, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень, позивач просила встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 недоотримала за життя призначену їй пенсію за період з 01 січня 2016 року по 01 січня 2023 року з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, визнати за ОСОБА_1 право власності на недоотриману пенсію, яка була призначена, належала, але недоотримана ОСОБА_2 за період з 01 січня 2016 року по 23 вересня 2023 року у розмірі 212 909,47 грн, стягнувши її на користь ОСОБА_1 , та стягнути судовий збір у сумі 2 129,09 грн та виправи на правничу допомогу 16 401,65 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 вересня 2024 року позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію ОСОБА_2 , 1938 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 січня 2016 року по 18 червня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію за період з 01 січня 2016 року по 18 червня 2020 року, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , 1938 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 19 червня 2020 року по 23 вересня 2020 року у розмірі 11 872,31 грн, що охоплена Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 вересня 2023 року, виданого державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумовою В.В. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 064,55 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 8 200,83 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що механізм виплати пенсій, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам органами Пенсійного фонду України визначений Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165 (далі - Порядок 1165). Відповідно до Порядку 1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті ПФУ на відповідну мету, за рахунок коштів Державного бюджету України на відповідний рік. Облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами ПФУ, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій, на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України, зокрема, про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи), та у сформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період. Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до звернення за отриманням пенсії, в тому числі і спадкоємцям за законом. Зазначає, що для надання відповіді на лист державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. відповідачем проведено розрахунок сум недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 та у червні 2023 року надіслана довідка про суму недоотриманої пенсії в розмірі 131 536,73 грн за період з 19 червня 2020 року по 31 січня 2023 року з урахуванням вимог частини першої статті 46 Закону № 1058. За результатом розгляду наданих документів відповідачем нараховано недоотриману пенсію у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 у розмірі 119 664,42, грн за період з 24 вересня 2020 року по 31 січня 2023 року з урахуванням вимог частини 1 статті 46 Закону № 1058. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково не звернув уваги на те, що будь-які документи, що свідчать про оплату гонорару та витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) в матеріалах справи відсутні. Відтак, матеріали справи не містять жодних достатніх та обґрунтованих доказів на підтвердження розміру понесених позивачем судових витрат, розмір яких не відповідає критерію розумності, складності справи, а також адекватності ціни позову розміру заявлених судових витрат. Відзив на апеляційну скаргу не подано. ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Факт отримання сторонами у справі, зокрема представником позивача адвокатом Шурло Р.П., 04 грудня 2024 року копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 132) Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку ухвали про відкриття апеляційного провадження, ухвали про призначення справи до догляду, повістки до Електронних кабінетів, зокрема представника позивача адвоката Шурло Р.П. (а.с.127,133,134). Згідно із ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача адвоката Шурло Р.П., яким подано заяву про відкладення розгляду справи, оскільки останній завчасно, а саме 04 грудня 2024 року отримав до свого Електронного кабінету апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, 06 січня 2025 року отримав до свого Електронного кабінету копію ухвали про відкриття апеляційного провадення та 07 січня 2025 року отримав повідомлення до час, дату та місце розгляду справи, отже останній завчасно належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Отже, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. При цьому, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Сараєва О.Є., якій Дніпровський апеляційний суд, згідно ухвали суду 27 січня 2025 року, забезпечив участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та роз?яснив положення ч. 5 ст. 212 ЦПК України щодо ризиків технічної неможливості участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на стабільний відеозв?язок із судом не вийшла та клопотань про відкладення судового розгляду до початку судового засідання не надала. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Кадіївка Луганської області, у віці 84 років, померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 14 червня 2023 року. На запит державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. щодо суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , Головне управління Пенсійного фонду України 27 червня 2023 року за № 0500-0218-8/55087 надало відповідь, що недоотримана пенсія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за період з 16 вересня 2020 року по 31 січня 2023 року складає 131 536,73 грн. 22 вересня 2023 року державним нотаріусом П`ятої київської державної нотаріальної контори Наумовим В.В. видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 5-202, спадкова справа № 224/2023, за змістом якого спадкоємцем майна ОСОБА_2 , 1938 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з грошових коштів у виді недоотриманої пенсії за період з 19 червня 2020 року по 31 січня 2023 року в сумі 131 536,73 грн. Відповідно до листа ГУ ПФУ в Донецькій області від 01 березня 2024 року № 4851-2863/Ш-02/8-0500/24, наданого на запит ОСОБА_1 , за життя ОСОБА_2 пенсія з січня 2016 року по січень 2023 року не нараховувалася, оскільки за поновленням пенсії вона не зверталася. Обчислення розміру пенсії, що могла бути нарахована, проводиться згідно з частиною другою статті 49 Закону № 1058, з урахуванням вимог статті 46 Закону №1058 (не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії). Датою звернення за отриманням пенсії у випадках смерті пенсіонерів є дата звернення визначеного нотаріусом спадкоємця з усіма передбаченими законодавством документами (аналогічні права належали спадкодавцю). При надані відповіді на запит нотаріуса щодо суми недоотриманої пенсії органи Пенсійного фонду України вказують розмір недоотриманих сум пенсій - на формування довідки про суму недоотриманої пенсії та обов`язково зазначають, що розмір виплати може бути зменшено в залежності від дата звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно з свідоцтвом про право на спадщину. На підставі заяви від 25 вересня 2023 року за № 11085 ОСОБА_1 нарахована недоотримана пенсія за померлу ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 46 Закону № 1058 за період з 24 вересня 2020 року по 31 січня 2023 року у розмірі 119 664,42 грн. Також, відповідно до листа ГУ ПФУ в Донецькій області від 02 квітня 2024 року № 0500-0202-8/31945, наданого на запит адвоката Шурло Р.П., сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 розрахована з урахуванням ч.1 статті 46 Закону 1058, за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, де датою звернення є день надання заяви від 25 вересня 2023 року про виплату недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, з усіма необхідними документами. Пенсійне забезпечення внутрішньо переміщених осіб здійснюється згідно з чинним законодавством, у тому числі з урахуванням вимог Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Пунктом 1 Постанови 637 визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 24 вересня 2020 року по 31 січня 2023 року, що увійшла до складу спадщини, обліковано в Головному управлінні у розмірі 119 664,42 грн. Передбачений Постановою 637 окремий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165. Відповідно до п.4 Порядку 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 01 січня 2024 року буде сформований перелік одержувачів за 2023 рік. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим п.1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису. Розмір пенсійної виплати за минулий період одержувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим: від належної до виплати одержувачам суми, що обліковується в переліку одержувачів. У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку одержувачів. За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев`ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку одержувачів. Отже, недоотримана пенсія померлої ОСОБА_2 , обліковується в Головному управлінні та буде виплачена на умовах окремого Порядку 1165, після затвердження відповідних бюджетних призначень на 2024 рік. Отже, спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на отримання в порядку спадкування за законом спадкового майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавцю. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем ОСОБА_1 свого права на спадкування за законом, а саме, визнання права власності на спадкове майно у вигляді не виплаченої пенсії спадкодавцю за період з 09 червня 2020 року по 31 січня 2023 року. Згідно за ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Відповідно до частин 3,4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України). Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 успадкувала належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до положень статті 1227 ЦК України, у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент смерті спадкодавиці. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенцію ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Прийнявши спадщину в установленому законом порядку, спадкоємець набув право на все майно, яке належало спадкодавцеві на час смерті, а тому відповідно до статті 1227 ЦК України він має право на її отримання. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 220/30/21, від 23 лютого 2022 року у справі № 428/10113/20. Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач перешкоджає реалізації права позивача, як власника майна в порядку спадкування, на отримання недоотриманої пенсії після померлої ОСОБА_2 , оскільки відповідачем незаконно зменшено ОСОБА_1 суму успадкованої нею пенсії після смерті ОСОБА_2 , на яку видано Свідоцтва про право на спадщину, до 119 664,42 грн за період з 24 вересня 2020 року по 31 січня 2023 року, та відмовлено у її виплаті за період з 19 червня 2020 року по 23 вересня 2020 року. Доводи апеляційної скарги про про те, що померла ОСОБА_2 за життя не виявила бажання поновити їй пенсію та не зверталась з відповідною заявою до відповідача і пенсія не отримана з вини пенсіонера, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється у разі смерті пенсіонера. Рішення стосовно припинення виплати пенсії ОСОБА_2 на інших підставах суду не надано. Крім того, відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було. Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведено у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення праві свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції. Відповідно до ст. 2 Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VІІІ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України. Жодним законом України не визначено такої підстави для припинення пенсії, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, не підтвердження місця фактичного проживання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Отже, посилання апелянта на те, що померла ОСОБА_2 за життя не виявила бажання поновити їй пенсію та не зверталась з відповідною заявою до відповідача і пенсія не отримана з вини пенсіонера, є безпідставними. Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з відповідача на користь позивачки, є необґрунтованим та не підтверджений належними доказами. Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що домовленістю між позивачем та адвокатом Шурло Р.П. щодо строків сплати адвокатських послуг, які зазначені в 2 розділі Акту прийому передачі наданої правової допомоги від 10 травня 2024 року, в якому зазначено, що адвокат своїм підписом свідчить, що клієнт сплатила аванс в сумі 8 000 грн за надані послуги, а клієнт підтверджує факт оплати зазначеного авансу та зобов`язується доплатити 8 401,65 грн, які стануть частиною гонорару успіху, у разі ухвалення її на користь судового рішення у справі. З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, також з урахуванням часткового задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивачки понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, тобто у сумі 8 200,83 грн., адже ці витрати є обгрунтованими та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 січня 2025 року. Головуючий: Судді: