Постанова 4803 № 212/3816/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10238/23 Справа № 212/3816/23 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м.Кривий Ріг Справа № 212/3816/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Департамент патрульної поліції, Державна казначейська служба України, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ряснянська Інна Сергіївна, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 жовтня 2023 року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог: Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області, Полк патрульної поліції в м.Кривий Ріг Управління Департаменту патрульної поліції, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади. Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2022 року інспектором взводу №3 роти №1 батальйону №1 ППП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП старшим лейтенантом поліції Кодочиговим Дмитром Миколайовичем складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно якого позивач обвинувачувався у тому, що в цей день, о 15 год. 25 хв., керуючи транспортним засобом AUDIQ5, д. н. з. НОМЕР_1 , на вул. Толстого, біля буд. 16, що у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, не був уважним при зміні напрямку руху, не переконався у безпеці, перетнув вузьку суцільну лінію горизонтальної розмітки, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, не вибрав безпечної швидкості руху та не вжив заходів зменшення швидкості аж до зупинки для об`їзду перешкоди та здійснив зіткнення з транспортним засобом Daewoo Lanos, д. н. з. НОМЕР_2 , який рухався назустріч під керуванням ОСОБА_2 , чим порушив: п. 2.3.б, 10.1, 8.5.1, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху. В подальшому матеріали дорожньо-транспортної пригоди було направлено до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області для прийняття остаточного рішення згідно чинного законодавства. Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року у справі №216/374/23, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Фактично судом визнано, що позивача піддано адміністративному переслідуванню безпідставно, тобто незаконно, а тому, на його глибоке переконання, він вправі вимагати від держави компенсації збитків, які завдані йому таким переслідуванням. Через незаконні дії посадових осіб щодо складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, останній зазнав матеріальної та моральної шкоди, що полягає у порушенні його нормальних життєвих зв`язків, усталеного способу життя, душевних хвилювань, конфліктів у родині та погіршення матеріального становища, так як він був змушений з`являтися на виклики Департаменту патрульної поліції для надання пояснень під час адміністративного розслідування обставин дорожньо-транспортної пригоди, відвідував усі судові засідання у суді першої інстанції, був змушений користатися послугами адвоката для захисту своїх прав і оплатити послуги за отриману правову допомогу в сумі 10 000 грн. Тривалий час, неодноразово прибувавши до полку патрульної поліції, позивач не міг повернути своє водійське посвідчення, яке було вилучено у день складення протоколу про адміністративне правопорушення. Посилаючись на викладене, положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» та ЦК України, позивач просив суд стягнути з державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 60 000 гривень моральної шкоди, витрати, понесені у зв`язку з наданням юридичної допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, у розмірі 10 000 гривень, та 8 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу, пов?язану з розглядом справи. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та інтересах якого діє адвокат Ряснянська І.С., просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що через незаконні дії посадових осіб щодо складення відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, останній зазнав матеріальної та моральної шкоди, що полягає у порушенні його нормальних життєвих зв`язків, усталеного способу життя, душевних хвилювань, конфліктів у родині та погіршення матеріального становища, так як він був змушений з`являтися на виклики Департаменту патрульної поліції для надання пояснень під час адміністративного розслідування обставин дорожньо-транспортної пригоди, відвідував усі судові засідання у суді першої інстанції, був змушений скористатися послугами адвоката для захисту своїх прав, і оплатити послуги за отриману правову допомогу в сумі 10 000,00 грн. Тривалий час, не міг повернути своє водійське посвідчення, з підстав, що, на думку апелянта, штучно створювалися працівниками патрульної поліції. Обізнаність роботодавця позивача про необхідність з`являтися до правоохоронних та судових органів по факту дорожньо-транспортної пригоди, вчинення якої, згідно протоколу про адміністративне правопорушення, патрульна поліція інкримінувала позивачу, завдавала останньому сильних душевних хвилювань, які не зникли навіть після набрання законної сили постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року у справі №216/374/23, якою позивача визнано невинуватим у дорожньо-транспортній пригоді. Під час адміністративного розслідування та розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій у позивача погіршилися стосунки у родині. Непоодинокі конфлікти виникали у сім`ї з приводу можливих наслідків дорожньо-транспортної пригоди, а саме те, що якби не незначна швидкість автомобілів, то насідки ДТП не обмежувалися б лише матеріальними збитками, могло б мати місце і спричинення шкоди здоров`ю та навіть життю учасників ДТП, і сам факт складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача для членів його родини слугували підставами вважати, що позивач допустив грубе порушення Правил дорожнього руху, яке могло призвести до летальних наслідків. Усі емоційні навантаження, яких зазнав позивач під час адміністративного розслідування, судового розгляду справи у зв`язку з душевними хвилюваннями, стресом, приниженням його честі, гідності та ділової репутації відобразились і на фізичному самопочутті позивача. Так, у позивача почалися головні болі, підвищення артеріального тиску. Складення протоколу про адміністративне правопорушення призвело до приниження честі, гідності та ділової репутації позивача перед рідними, колегами, підлеглими. У зв`язку з чим, незаконними діями посадової особи відповідача позивачу було завдано моральної шкоди. Право на відшкодування шкоди з урахуванням положень діючого законодавства та практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства. Наголошує на тому, що у цивільному праві України застосовується система генерального делікту, відповідно до якої всяке заподіяння шкоди передбачається протиправним і тягне за собою обов`язок причинителя відшкодовувати цю шкоду, якщо тільки він не доведе свою правомочність на його заподіяння. В даній справі йому спричинена моральна шкода, яка не може бути компенсована тільки констатацією факту закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. А відтак, на переконання позивача, суд першої інстанції, дійшов помилкових висновків, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди з боку відповідача - Департаменту патрульної поліції. Апелянт зауважує, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Право вимагати від держави компенсації збитків узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19, від 26 серпня 2020 року у справі №544/964/18 (провадження №61-9124св19), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 5 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року (справа № 569/1799/16-ц), постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 532/1243/16-ц. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачі Державна казначейська служба України та Департамент патрульної поліції, кожен окремо, зазначають, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзивів на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2022 року інспектором взводу №3 роти №1 батальйону №1 ППП в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП старшим лейтенантом поліції Кодочиговим Дмитром Миколайовичем складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно якого позивач обвинувачувався у тому, що в цей день, о 15 год. 25 хв., керуючи транспортним засобом AUDIQ5 д. н. з. НОМЕР_1 на вул. Толстого, біля буд. 16, що у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, не був уважним при зміні напрямку руху, не переконався у безпеці перетнув вузьку суцільну лінію горизонтальної розмітки, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, не вибрав безпечної швидкості руху та не вжив заходів зменшення швидкості аж до зупинки для об`їзду перешкоди та здійснив зіткнення з транспортним засобом DaewooLanos д. н. з. НОМЕР_2 , який рухався назустріч під керуванням ОСОБА_2 , чим порушив: п. 2.3.б, 10.1, 8.5.1, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху. Того ж дня, працівниками полку патрульної поліції у позивача ОСОБА_1 було вилучено його водійське посвідчення. Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року у справі №216/374/23, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б вказували на завдання йому фізичних чи душевних страждань, або інших негативних явищ, внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я тощо, а факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат, пов`язаних з правовою допомогою. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зроблений висновок, що «на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВРв особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 158/272/21 (провадження № 61-12280св21), зазначено, що «цивільним процесуальним закономвизначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду». У справі, що переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність працівників поліції заподіяли позивачу моральну шкоду, та позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б вказували на завдання йому фізичних чи душевних страждань, або інших негативних явищ, внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності. Разом з тим, суд не врахував, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Суд першої інстанції, пославшись на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), в порушення частини четвертої статті 263 ЦПК України, не врахував правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18). З огляду на наведене, враховуючи, що внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, позивач зазнав душевних страждань, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є законними та обґрунтованими. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), визначаючи розмір відшкодування суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. ЄСПЛ зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Визначаючи розмір морального відшкодування, колегія суддів, з урахуванням фактичних обставин справи, принципів розумності, співмірності та справедливості, вважає обгрунтвоаними та достатнім розмір компенсації моральної шкоди у сумі 60 000,00 грн. Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в сумі 10000,00 грн, понесеної позивачем, як витрати на професійну правову допомогу під час розгляду справи №216/374/22 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, колегія суддів дійшла наступних висновків. У відповідності з положеннями ч.1, п.1 ч.2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права,має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Оскільки, чинним КУпАП не передбачено відшкодування витрат на правову допомогу у разі закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, колегія вважає понесені позивачем витрати на правову допомогу у справі №216/374/23 матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню в межах розгляду даної справи. При цьому, колегія суддів враховує, що ці витрати є саме матеріальною шкодою та були вимушено понесені позивачем для доведення ним своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, за яке його могли притягнути до адміністративної відповідальності. На підтвердження витрат, понесених позивачем під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності суду надано Договір про надання правової допомоги від 30.12.2022№1/04, укладений між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Апріорі» (адвокатське об`єднання), Додаткову угоду №1 від 17.03.2023, та квитанції до прибуткового касового ордеру №4 від 02.01.2023 про сплату послуг на суму 6 000 грн. та №5 від 20.03.2023 про сплату послуг на суму 4 000 грн. (а.с. 9-14). Оскільки, позивачем належними доказами доведено понесення ним витрат під час розгляду справи №216/374/23 в сумі 10000,00 грн, колегія суддів дійшла висновку, що ці вимоги підлягають задоволенню. При цьому, правильною є позовна вимога ОСОБА_1 щодо стягнення шкоди, завданої Департаментом патрульної поліції з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, з огляду на таке. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Отже, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)). Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 215/3408/18. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, позивач у позові просив суд стягнути на його користь 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи згідно Додаткової угоди №2 від 25 квітня 2023 року до Договору про надання правової допомоги №1/04 від 30 грудня 2022 року. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1 Додаткової угоди №2 «СТОРОНИ» погодили, у зв`язку з необхідністю у поданні «КЛІЄНТУ» правової допомоги, що обумовлена представництвом та захистом його прав та інтересів у суді першої інстанції (Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області) у справі про стягнення моральної та матеріальної шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади з підстави закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно «КЛІЄНТА» за ст. 124 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення,викласти п. 3.1. Розділу 3 Договору «ГОНОРАР АДВОКАТСЬКОГО ОБ`ЄДНАННЯ » в наступній редакції: «3.1. Розмір гонорару за правову допомогу за цим Договором, що пов`язана з представництвом та захистом прав та інтересів «КЛІЄНТА» у справі про стягнення моральної та матеріальної шкоди заподіяної особі незаконними діями органу державної влади, під час її розгляду у суді першої інстанції (Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області) становить 10 000,00 грн., умови його оплати визначаються за домовленістю «СТОРІН».» На виконання умов договору, позивач ОСОБА_1 сплатив 10 000,00 грн., що підтвердив квитанцією до прибуткового касового ордеру №6 від 25 квітня 2023 року (а.с. 9- 14). З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, а також зважаючи на задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн., про стягнення яких заявлено позивачем, є обґрунтованими та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір у справах щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, не сплачується, згідно п. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а тому колегія суддів не здійснює розподіл цих судових витрат між сторонами. Керуючись ст. ст. 367, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ряснянська Інна Сергіївна, задовольнити. Рішення на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної полії, Державної казначейської служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області, Полк патрульної поліції в м. Кривий Ріг Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу державної влади - задовольнити. Стягнути з державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок в рахунок компенсації за моральну шкоду. Стягнути з державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 10 000 (десять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок в рахунок компенсації за матеріальну шкоду. Стягнути з державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 (нуль) копійок судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 20 грудня 2023 року. Головуючий: Судді: