Постанова 4813 № 519/590/20

Номер провадження: 22-ц/813/1367/24 Справа № 519/590/20 Головуючий у першій інстанції Лемць С.П. Доповідач Карташов О. Ю. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.12.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Карташова О.Ю. суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В. за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Форманюк Олена Миколаївна на рішення Южного міського суду Одеської області від 14 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Приватного нотаріуса Южненського міського нотаріального округу Дараган Ірини Миколаївни, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який з урахуванням уточненої позовної заяви обґрунтовав тим, що з 11.10.1979 року по 14.05.2003 рік позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Від шлюбу мають двох повнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . У період шлюбу 05.01.1993 року Южненською селищною радою Суворовської районної ради народних депутатів м. Одеси позивачу був наданий ордер на право заняття жилої площі у 3- кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зі складом сім`ї: ОСОБА_6 - дружина, ОСОБА_3 - син, ОСОБА_2 - донька. З цього часу позивач постійно проживав за вказаною адресою з сім`єю, в тому числі після розірвання шлюбу у 2003 році. 18.10.2003 року позивач вимушено знявся з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі та зареєструвався за адресою військової частини, в якій проходив службу, але продовжував проживати в зазначеній квартирі до 05.01.2013 року, коли прийшов до дому, то не зміг потрапити у квартиру, тому що вхідні двері у квартиру були замінені колишньою дружиною ОСОБА_6 . Колишня дружина заявила, що квартира приватизована нею ще у 2006 році і, що він не має права проживати в квартирі. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.09.2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, вселення, визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтві про право власності на житло, за участю третьої особи Фонду комунального майна Южненської міської ради було задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 . Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 . Апеляційну скаргу подану ОСОБА_6 на рішення суду було задоволено частково. Рішення Южного міського суду Одеської області від 25 вересня 2014 року було змінено лише в частині мотивування набуття мною права користування, в іншій частині - залишено рішення суду без змін. Таким чином, на підставі рішення Южного міського суду Одеської області від 25.09.2014 року за позивачем визнано право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 та вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 . На той час власниками вказаної трьохкімнатної квартири були діти позивача: ОСОБА_3 був власником 1/3 частки квартири, а ОСОБА_2 була власником 2/3 частки квартири, відповідно до договору дарування від 07.03.2015 року. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.11.2015 року по цивільній справі № 519/365/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою - було задоволено в повному обсязі, та встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 . Виділено у користування ОСОБА_1 , та синові ОСОБА_3 кімнату площею 18,8 кв.м і лоджію, яка примикає до кімнати, а ОСОБА_2 виділено у користування кімнати площею 9,9 кв.м та 12,5 кв.м з лоджіями, які примикають до її кімнат. Кухню, коридор, ванну кімнату, вбиральню, комору залишено у загальному користуванні. Рішення Южного міського суду Одеської області від 25.11.2015 року по цивільній справі № 519/365/15-ц набрало законної сили, в апеляційній та касаційній інстанціях не оскаржувалося. 20.03.2017 року до чергової частини Южненського ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 подав заяву про те, що не встановлена особа підробила заяву від його імені про згоду на зміну лицьового рахунку на жилу квартиру АДРЕСА_2 . Згідно договору купівлі - продажу від 30.06.2017 року донька ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та за довіреністю від сина позивача ОСОБА_3 , таємно продала вказану квартиру АДРЕСА_2 , в якій позивач постійно мешкав , покупцю ОСОБА_4 та її чоловікові ОСОБА_5 . ОСОБА_2 скористалася моментом , коли позивач поїхав на день народження до своєї матері ОСОБА_7 (80 - річний ювілей) і в період з 25.06.2017 по 30.06.2017 знаходився в Херсонській області, разом з покупцем квартири ОСОБА_4 вивезли особисті речі та інше габаритне майно позивача на склад. По прибуттю 30.06.2017 року до дому, позивач не зміг потрапити до своєї квартири, так як там вже проживали сторонні невідомі на той час йому особи і перешкоджали йому зайти до квартири. 30.06.2017року позивач звернувся до Южного ВП ЛВП ГУНП Одеської області з заявою про скоєння правопорушення, а також із питанням про накладення арешту на спірну квартиру до органу поліції, при цьому мешкав у спірній квартирі до 03.07.2017 року, та не зміг знати, що квартира продана. Саме 30.07.2017 року позивач дізнався про те, що квартира продана, фактично його позбавили права проживання та викрали належні йому особисті речі. Відповідачі при укладені договору купівлі-продажу від 30.06.2017 року спірної квартири приховали, що щодо вказаної квартири існують судові спори та судові рішення, чим порушили вимоги пункту 5 Договору від 30.06.2017 року. Покупець ОСОБА_4 знала про рішення Южного міського суду Одеської області від 25.11.2015 року по цивільній справі № 519/365/15-ц, але домовилась з продавцем ОСОБА_2 а саме продавець - ОСОБА_2 погодилася на зниження ціни квартири, а покупець ОСОБА_4 погодилася укласти договір купівлі-продажу, достеменно знаючи, що це буде мати юридичні наслідки - порушення права позивача користування квартирою. Позивач зазначає, що відповідачі своїми діями фактично позбавили його доступу до житла, право на яке він отримав у встановленому законом порядку, при цьому покупці квартири були обізнані про проживання в ній позивача. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Южного міського суду Одеської області від 14.03.2023 року ухвалено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Приватного нотаріуса Южненського міського нотаріального округу Дараган Ірини Миколаївни, про визнання недійсним договору купівлі продажу, вселення та усунення перешкод в користуванні квартирою, з урахуванням уточненої позовної заяви, задовольнити частково. Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом вселення його в зазначену квартиру та зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою. В решті позовних вимог відмовити. Рішення суду вмотивовано тим, що рішення про позбавлення позивача чи втрату ним права на житло у спірній квартирі, яке б набрало законної сили, відсутнє, із зустрічними позовами відповідачі у даній справі не звертались, у зв`язку з чим, це право є чинним, тобто ОСОБА_1 має право на користування квартирою, оскільки проживав у ній на законних підставах, та питання про визнання його таким, що втратив право користування житлом або його виселення, у встановленому порядку не було вирішено. Також, судом зазначено, що на момент придбання ОСОБА_4 спірної квартири існували обтяження у вигляді проживання у ній позивача ОСОБА_1 , тобто наявні ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості, Відповідачі В`яткини могли передбачити характер та вагу обтяження їх майбутньої нерухомості, проте погодились набувати право власності на цю квартиру з тими обтяженнями, які існували у попереднього власника, не здійснивши достатньої належної обачності при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в інтересах яких діє адвокат Форманюк О.М. подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Також, просять стягнути з позивача на їх користь судові витрати по справі, а саме судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 2880 грн. та правову допомогу, докази по оплаті яких будуть подані перед судовими дебатами. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції безпідставно посилався на рішення апеляційного суду Одеської області від 10.03.2015 року прийнятого у справі № 519/733/13-ц, оскільки це рішення не має ніякого правового відношення до апелянтів ОСОБА_4, так як станом на час його прийняття, право власності на спірну квартиру належало членам родини позивача, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Суд першої інстанції помилково не звернув уваги; що апелянти ОСОБА_8 , ОСОБА_9 не мають ніяких родинних відносин з позивачем у справі, тому вимоги цього рішення суду від 10.03.2015 року прийнятого у справі № 519/733/13-ц не розташовуються на нових власників спірної квартири. На думку апелянтів, посилання на частину 1 статті 156 ЖК УРСР, що члени сім`ї власника, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, є помилковими, оскільки апелянти є новими власниками спірної квартири і не є члени сім`ї позивача. Хибним апелянти вважають і висновок суду, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права користуватися займаним приміщенням, оскільки ці вимоги закону розповсюджуються на правовідносини, які стосуються лише членів сім`ї позивача і ніяк не є обов`язковими для нових власників. Крім того, Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 447/455/17 від 13.10.2020 року, на яку посилався суд не стосується правовідносин, які виникли між сторонами у справі, не є тотожною, а тому не може бути беззаперечно застосована до цих правовідносин. В скарзі наголошується, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги пояснення апелянта В?яткіна, що позивачу було достеменно відомо про продаж спірної квартири, що відповідач ОСОБА_2 пропонувала позивачу частину грошей від проданої квартири, але він не виявив бажання мирним шляхом вирішити питання. Також, апелянтам незрозуміло, чому суд першої інстанції прийняв до уваги твердження позивача, що спірне житло є його єдиним житлом. У суді першої інстанції відповідачі наполягали на тому, що після виконання рішення апеляційного суду Одеської області від 10.03.2015 року прийнятого у справі № 519/733/13-ц у 2015 році, позивач тривалий час в квартирі не мешкав, так як фактично перебував у позашлюбних відносинах з іншою жінкою, у якої мешкав тривалий час в АДРЕСА_3 . Це факт підтверджується тим, що коли у 2018 році позивач просив суд повторно видати виконавчий лист на його примусове вселення в спірну квартиру, суд 30.07.2018 року за вих. № 519/733/13-1/1439/2018 повідомив позивачу про неможливість видати виконавчий лист, і відповідь на його звернення була що позивач станом на час придбання апелянтами квартири там не мешкав, а мав інше постійне місце мешкання. Суд ці покази проігнорував. Також, апелянти зазначають, що необґрунтовано не взято судом до уваги той факт, що згідно паспорта наданого позивачем у справу, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 і не позбавлений права мешкати за місцем своєї реєстрації. Крім того, в паспорті ще є відмітки про наявність інших місць реєстрації позивача в період з 2013 року по час подачі цього позову. Згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382- ІV від 11.12.2003 року, реєстрація місця проживання чи місця перебування позивача за адресою: АДРЕСА_4 , суперечить висновкам суду що позивача позбавлено єдиного житла. Крім того, на думку апелянтів суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо необхідності задовольнити позовні вимоги в частині зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою. Адже, по-перше, в справі є копія договору купівлі-продажу спірної квартири від 30.06.2017 року, відповідно до якої відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з 2017 року припинили бути власниками спірної квартири. Доречи, ОСОБА_3 мешкає в іншому місті. А по-друге, суд не може зобов`язати відповідачів ОСОБА_10 щось робити відносно чужого нерухомого майна. По-третє, в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з часу укладення договору купівлі-продажу спірної квартири з 30.06.2017 року чинять будь-які перешкоди позивачу у користуванні спірною квартирою. Звертається увага судової колегії апеляційної інстанції й на той факт, що 25.11.2015 року рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.11.2015 року по цивільній справі № 519/365/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 . Судом виділено у користування ОСОБА_1 , та синову ОСОБА_3 кімнату площею 18,8 кв.м і лоджію, яка примикає к кімнаті, а ОСОБА_2 виділено у користування кімнати площею 9,9 кв.м та 12,5 кв.м, і лоджіями, які примикають до її кімнати. Кухню, коридор, ванну кімнату, вбиральню, комору, залишено у загальному користуванні. Але, вирішуючи даний спір, та приймаючи рішення про часткове задоволення позову в частині усунення перешкод ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом вселення його в зазначену квартиру та зобов?язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою, суд першої інстанції вийшов за рамки встановленого раніше рішенням суду порядок користування квартирою АДРЕСА_2 і фактично. безпідставно, надав право позивачу користуватися всією квартирою. Апелянти наголошують, що їх родина має на утриманні двох дітей, ОСОБА_16 2000 р. н. та ОСОБА_13 2005 р. н., які мешкають разом із ними і вселення в спірну квартиру чужого чоловіка, який не є членом сім?ї відповідачів ОСОБА_4 є протиправним і суперечить вимогам ст. ст. 316, 317, 321 ЦК України. Апелянти наголошують, що позивач втратив право користування спірною квартирою одночасно із придбанням ними нерухомого майна. Не згодні апелянти і з посиланням суду першої інстанції та застосування до спірних правовідносин глави 32 ЦК України та статті 406 ЦК України, оскільки ніякого рішення суду, яким встановлено сервітут щодо нового власника майна не існує. Належна реєстрація сервітуту не підтверджена документально. Не має ніяких посилань на встановлення сервітуту у рішенні суду від 25.09.2014 року прийнятого у справі № 519/733/13-ц, оскільки воно мотивовано виключно вимогами статті 64 ЖК України. Не має таких посилань і в рішенні апеляційного суду Одеської області від 10.03.2015 року, який лише змінив мотивувальну частину набуття права користування позивачем. Аналогічно при вирішенні справи рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.11.2015 року по цивільній справі № 519/365/15-ц встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 відповідно до вимог ст. ст. 48, 63 ЖК України, який, на погляд апелянтів, стосується лише членів сім`ї ОСОБА_10 та був для них обов`язковим і втратив силу після набуття новими власниками житла. Підсумовуючи викладене в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції помилково посилався на раніше прийняті судові рішення як на підставу часткового задоволення позову, оскільки ці рішення не мають ніякого відношення до правовідносин, що склалися між позивачем та апелянтами. Суд не оцінив усі докази в комплексі, перекрутив докази позивача на його бік і прийняв невірне рішення, в частині задоволених вимог, що суперечить закону. Також в скарзі апелянти інформують, що 12.04.2023 року ними подано до Южного міського суду Одеської області позов до позивача про усунення перешкод у здійсненні права власності і ухвалою суду від 14.04.2023 року відкрито провадження у справі № 519/667/23. Щодо відзиву на апеляційну скаргу Ознайомившись зі змістом апеляційної скарги відповідачів, адвокат Тішунін О.А. який діє в інтересах ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити судове рішення від 14.03.2023 року у справі № 519/590/20 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві звертається увага суду на те, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири, сторони навмисно приховали той факт, що у разі продажу квартири будуть порушені права третьої особи (позивача). В договорі купівлі продажу квартири від 30 червня 2017 року у п. 5 продавець та покупець зазначили, що прав третіх осіб внаслідок продажу квартири не порушено, особистого сервітуту на користь будь-якої особи не встановлено. Зазначене не відповідало дійсності, оскільки відповідачам будо достеменно відомо про наявність у позивача права користування вказаною квартирою, як члена сім`ї. Також у відзиві зазначається, що позивач набув право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне користування майном, а саме квартирою АДРЕСА_2 , вказане свідчить про те, що існують достатні тривалі зв`язки позивача з конкретним місцем проживання, що у розумінні ст. 8 Конвенції охоплюється поняттям "житло", а втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи відповідачами не доведено. Доказів на підтвердження наявності у позивача іншого житлового приміщення, матеріали справи не містять. Відповідачами не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин на які вони посилаються для задоволення апеляційної скарги. Позивачем ОСОБА_1 також подано відзив на апеляційну скаргу. Зміст відзиву позивача є ідентичним за змістом відзиву його представника, адвоката Тішуніна О.А.. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвокат Форманюк О.М. зазначила, що раніше подане нею клопотання про зупинення провадження по справі не підлягає розгляду, оскільки відпала така необхідність. Підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні та його представник ОСОБА_14 в режимі відеоконференції, заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідачів В`яткіних, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилася, причини не явки суду не повідомляли, про дату, час та місце розгляду були повідомлені належним чином. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. Фактичні обставини справи, встановлені судом Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 02.02.2007 квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 по 1/3 частини кожному. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.09.2014 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, вселення, визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло, за участю третьої особи Фонд комунального майна Южненської міської ради задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_2 , вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 , в іншій частині відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10.03.2015 апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Южного міського суду Одеської області від 25 вересня 2014 року задоволено частково, рішення Южного міського суду Одеської області змінено в частині мотивування набуття права користування позивачем ОСОБА_1 , в іншій частині залишено рішення суду без змін. Відповідно до договору дарування частки квартири від 27.03.2015 ОСОБА_6 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 . Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.11.2015 встановлений порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , виділено у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 кімнату площею 18,8 кв. м. і лоджією, яка примикає до кімнати, ОСОБА_2 виділено у користування кімнати площею 9,9 кв.м. та 12,5 кв.м. і лоджіями, які примикають до кімнат. Кухню, коридор, ванну кімнату, вбиральню, комору залишити у загальному користуванні. 30.06.2017 між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_3 , ОСОБА_2 продали та ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_2 за ціну та на умовах встановлених у цьому договорі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, вона містить доводи, щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позивних вимог позивача, а саме в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення позивача до квартири та зобов`язання відповідачів не чинити перешкод позивачу в користуванні спірною квартирою. Доводів, щодо не згоди з рішенням суду в частині відмовлених позивних вимог, апеляційна скарга не містить, а тому апеляційною інстанцією рішення в частині не перевіряється. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Задовольняючи позовні вимоги про вселення та усунення перешкод в користуванні житлом, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про позбавлення позивача чи втрату ним права на житло у спірній квартирі, яке б набрало законної сили, відсутнє, це право є чинним, тобто ОСОБА_1 має право на користування квартирою, оскільки проживав у ній на законних підставах, та питання про визнання його таким, що втратив право користування житлом або його виселення, у встановленому порядку не було вирішено. Відповідачі знали на момент придбання спірної квартири, що існували обтяження у вигляді проживання у ній позивача ОСОБА_1 , тобто наявні ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості. Останні могли передбачити характер та вагу обтяження їх майбутньої нерухомості, проте погодились набувати право власності на цю квартиру з тими обтяженнями, які існували у попереднього власника, не здійснивши достатньої належної обачності при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права. Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути спів розмірним із переслідуваною законною метою. Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Южного міського суду Одеської області від 25.09.2014 за ОСОБА_1 визнано право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 та вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 . Отже, ОСОБА_1 на законних підставах набув право користування цим майном. Згідно договору купівлі-продажу від 30.06.2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали та ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_2 за ціну та на умовах встановлених у цьому договорі. На момент придбання ОСОБА_4 вищезазначеної квартири існували обтяження у вигляді проживання у ній позивача ОСОБА_1 , тобто були наявні ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості. Про що достеменно було відомо відповідачам ОСОБА_15 , про що останній і не заперечують. Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не заперечували факту чинення позивачу перешкод у користуванні спірною квартирою та стверджували, що він втратив це право, одночасно з придбання ними квартири. Доводи про те, що при вирішені позовних вимог ОСОБА_1 про його вселення, та зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкод в користуванні спірною квартирою, судом не було взято до уваги те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вже не є власниками квартири, а рішення суду від 10.03.2015 року про вселення позивача до квартири ніякого відношення до апелянтів - як власників квартири не має, оскільки вони є новими власниками квартири і не є членами сім`ї позивача, є такими, що на правильність вирішення спору не впливають. Спір між сторонами по справі з приводу користування квартирою виник після набрання законної сили рішенням суду по справі № 519/733/13-ц у 2015 році. У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання щодо застосування норм права у випадку припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла, вказала, що аналіз статей 150, 156, 162 ЖК України дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. У розглядуваній справі вирішення вимог ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою, в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між правом власності та правом члена сім`ї колишнього власника квартири на користування житлом. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно легітимну мету (виправданість втручання суспільним інтересом; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям та переслідуваною метою. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Щодо критерію пропорційності втручання у право відповідачів на житло у квартирі АДРЕСА_2 , яку вони набули у власність на підставі договору купівлі-продажу, і в якій проживають разом з дітьми, колегія суддів враховує висновки ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17). З огляду на те, що відповідачі не позбавлені права звернутись до суду за захистом свого порушеного права саме до тієї особи, дії якої його порушили, колегія суддів доходить висновку про наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою у цій справі та вселення позивача до спірної квартири. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Приватного нотаріуса Южненського міського нотаріального округу Дараган І.М., підлягає задоволенню в частині усунення перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом вселення його в зазначену квартиру та зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкоди в користуванні даною квартирою. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Южного міського суду Одеської області від 14.03.2023 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги. Щодо судових витрат За приписами частини 1статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати відповідачів, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Форманюк Олена Миколаївна, залишити без задоволення. Рішення Южного міського суду Одеської області від 14 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Головуючий О.Ю. Карташов Судді В.А. Коновалова В.В. Кострицький