Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/7315/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 січня 2025 року м. Чернівці Справа № 725/7315/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю., секретар: Сарган Ю.В., позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», відповідач: ОСОБА_1 , при розгляді справи за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2024 року, ухваленого під головуванням судді Вольської-Тонієвич О.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена, ВСТАНОВИВ: У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 05.04.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №984476786 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 19000 грн. Кредитний договір №984476786 від 05.04.2021 року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором №MNV663UW, який було направлено позичальнику 05.04.2021 року 15:56:27 год, після чого відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле й натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відразу після вчинених дій відповідача, 05.04.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перераховано грошові кошти в сумі 19000 грн на банківську карту ОСОБА_1 4149-49ХХ-ХХХХ-7077, що, в свою чергу, слугує доказом того, що останній прийняв пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до Провадження №22-ц/822/79/25 умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №984476786 від 05.04.2021 року, строк дії яких неодноразово продовжувався додатковими угодами. 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №05/0820-01, строком дії до 04.08.2021 року, строк дії якого було продовжено додатковими угодами. 05.07.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №05/07/24, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. За цим договором Фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Відповідно до Акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №05/07/24 від 05.07.2024 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло праве вимоги до Відповідача на загальну суму 67583 грн. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не здійснювало нарахувань за кредитним договором. Відповідач не виконував умови взятого на себе зобов`язання, не погашав кредит та не сплачував проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним договором №984476786 від 05.04.2021 року не погашена. У зв`язку із вищевикладеним, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №984476786 від 05.04.2021 року у розмірі 67583 грн та судові витрати, пов`язані з розглядом справи. Заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору. В апеляційній скарзі наводить обставини, викладені в позовній заяві, та мотивує її тим, що в суді першої інстанції товариством долучено всі наявні на той час документи, які передані первісним Кредитором та всіма наступними Факторами. Відповідно до умов договору факторингу сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний факт не взаємопов`язаний з предметом договору та переходом права вимоги. Вказує, що 05.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 984476786. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ст.1078 ЦК України). Стверджує, що договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2022 року, що підтверджується додатковими угодами. З урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось протягом всього часу його дії. Тобто, право вимоги за кредитним №984476786 від 05.04.2021 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» - 08.06.2021 року, відповідно до підписання Сторонами реєстру прав вимоги №137. Звертає увагу, що реєстр прав вимоги не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у разі бажання та необхідності Сторін. Спірні Договори факторингу у встановленому порядку недійсними не визнані, а тому висновки суду першої інстанції, що Товариство не набуло права вимоги до боржника, є необґрунтованим. Розрахунок кредитної заборгованості, здійснений при відступленні права вимоги, є підтвердженням суми заборгованості. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнути витрати пов`язані із розглядом справи. Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором №984476786 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 05 квітня 2021 року, тобто значно пізніше, ніж було укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та договір факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги, в якому зазначено відповідача, здійснений після укладення договорів відступлення права вимоги, а отже, на час укладення даних договорів у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором. Крім того, на думку суду першої інстанції, ТОВ «Юніт Капітал» є неналежним позивачем, так як не довів своє право вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 05.04.2021 року між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного. Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.04.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №984476786 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, на визначених в ньому умовах, що становлять його зміст (а.с.16-18). Цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно- телекомунікаційній системі товариства та перетвореним електронними засобами у візуальну форму. Згідно з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно - телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 05.04.2021 року о 15:55 подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичальнику 05.04.2021 року, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором №MNV663UW) одноразовий ідентифікатор було введено позичальником 05.04.2021 року 15:56:27 год, перерахування грошових коштів позичальнику здійснено 05.04.2021 року 15:56:40 год (а.с.19). 05.04.2021 року ОСОБА_1 подано заявку на отримання кредиту, де крім іншого, зазначено номер мобільного телефону, електронну адресу, номер банківської карти (а.с.20). Матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору №984476786 від 05.04.2021 року та правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та порядок дій споживача в ІТС ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.15, 54-59). З довідки №06_2/2024 АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що банком за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено успішні платежі на карти клієнтів, в тому числі й на карту НОМЕР_1 у розмірі 19000 грн, що також підтверджується платіжним дорученням (а.с.22-23, 60). Відповідно до виписки по особовому рахунку за кредитним договором №984476786 від 05.04.2021 року вбачається, що боржнику надано кредит, за яким заборгованість складає 67583 грн, з яких: 19000 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 48583 грн прострочена заборгованість за процентами (а.с.24). Таким чином, судом вірно встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 05.04.2021 року укладено кредитний договір №984476786 в електронній формі, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на платіжну картку, що належить відповідачу, перерахувало кредитні кошти в сумі 19000 грн, вказані обставини сторонами не заперечуються. Надалі, 28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01 (із додатками), відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.70-73). Відповідно до умов вказаного договору наведено визначення, а саме: «боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором (п.1.1.), «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права на вимоги, які виникнуть в майбутньому (п.1.3.). Згідно з умовами цього договору, клієнт зобов`язується відступити фактору Права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1). Строк дії договору до 28.11.2019 року. 31.12.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 та викладено його в новій редакції. Строк дії договору до 31.12.2021 року (а.с.29-32). 31.12.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2022 року (а.с.28). Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» борг ОСОБА_1 становив 43548 грн (а.с.25), а розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» борг ОСОБА_1 становив 67583 грн (а.с.36). 05.08.2020 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали Договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2021 року (а.с.97-103). Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 67583 грн (а.с.68-69). 05.07.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу №05/07/24, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором (а.с.49-53). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Що стосується укладення кредитного договору в електронному вигляді з умовами, що становлять його зміст, заперечення висновкам суду першої інстанції в мотивах апеляційної скарги не наведено. Щодо наявності прав кредитора, колегія суддів вказує наступне. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Тобто, позичальник 1 - отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2 - отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість, у позичальника виникає зобов`язання 1 - повернути грошові кошти у встановлений строк та 2 - сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі №910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу. За змістом ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 631 ЦК України, в редакції чинній на час укладання договорів від 29.11.2022 року визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відповідно до змісту ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За приписами ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України). Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. В п.2.1.1.5. договору №984476786 кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого, кредитодавець в будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, має право відступити право вимоги до позичальника будь-якій третій особі. Відповідно до приписів ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. З зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч.1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п.1 ч.1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. В постанові від 18.10.2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012). З матеріалів справи вбачається, що право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал». Разом з тим, на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року грошові зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором 984476786 від 05.04.2021 року ще не існували, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором. Апеляційний суд звертає увагу на те, що необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог. Оскільки на момент укладення Договору факторингу ще не виникло зобов`язання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року. В Додатковій угоді № 26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 пунктом 1.3 встановлено, що право вимоги це права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Отже, враховуючи, що у відповідності до п.4.2. Договору №984476786 від 05.04.2021 року строк дії цього Договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом, то даним правом відступати право вимоги до позичальника кредитодавець наділений саме з часу укладання кредитного договору, тобто з 05.04.2021 року. Права майбутньої вимоги на момент укладення договору має бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року не існувало та сторони не могли передбачити, що 05.04.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладе спірний кредитний договір з відповідачем та таким не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору. Крім того, на час укладення договору відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28.11.2018 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Отже, право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , у зазначені вище договори факторингу входити не могло. Суд апеляційної інстанції констатує, що чинним законодавством не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак наведене стосується майбутніх вимог лише за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Враховуючи, що позивачем ТОВ «Юніт Капітал» не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Юніт Капітал». Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наявні в матеріалах справи реєстри прав вимоги, де боржником зазначено ОСОБА_1 , самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатками до договору та його невід`ємною частиною. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» залишити без задоволення. Заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: М.І. Кулянда Н.Ю. Половінкіна