Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/5689/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5689/24 пров. № А/857/21205/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року (головуючий суддя Потабенко В.А.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львові у справі № 380/5689/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дії та бездіяльності протиправними,- В С Т А Н О В И В : 14.03.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила: - визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 913080167821 від 16.02.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні її на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII та виплачувати її у розмірі 70 % від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , визначеної у довідці від 04.10.2023 № 07.20/281/2023, виданій Львівським апеляційним судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 12.02.2024. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії від 16.02.2024 № 913080167821; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області перевести ОСОБА_1 з 12.02.2024 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, в розмірі 70% від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, виходячи із його заробітку, визначеного у довідці Львівського апеляційного суду від 04.10.2023 № 07.20/281/2923, та здійснити виплату такої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років, непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. Суд першої інстанції вказав, що станом на 01.05.2016 суддівський стаж (стаж державної служби) ОСОБА_2 становив понад 20 років, та були наявні усі умови, необхідні для отримання пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки суддя у відставці ОСОБА_2 набув право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, тому після його смерті його дружина ОСОБА_3 , як непрацездатний член сім`ї померлого чоловіка (годувальника), також набула право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-XII. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки ОСОБА_1 виявила бажання отримувати пенсію в разі втрати годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, то розмір такої пенсії має становити 70 % від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, виходячи із його заробітку, визначеного у довідці Львівським апеляційним судом від 04.10.2023 № 07.20/281/2923. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подали апеляційні скарги, просять скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області мотивовано тим, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Скаржник вказує, що необхідними документами для призначення пенсії державного службовця, в частині визначення розміру пенсійної виплати 60%, є довідка про заробітну плату встановленої форми. Скаржник зазначає, що пенсії по інвалідності та у разі втрати годувальника, а також пенсії за віком, особам, які не мають права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII, призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, тому переведення на пенсію в разі втрати годувальника як державного службовця чинним законодавством не передбачено. Апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області мотивує тим, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення, зокрема, чоловіками віку 62 роки, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Скаржник вказує, що після виходу у відставку, померлому чоловікові позивача ОСОБА_2 , було призначено та виплачувалось щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а не пенсія державного службовця. Скаржник зазначає, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства. Скаржник наголошує, що нарахування та виплата щомісячного грошового утримання судді у відставці в разі втрати годувальника членам сім`ї померлого не передбачені. Позивач подала відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначила про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційних скарг без задоволення. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 . Згідно рішення виконкому Львівської обласної/промислової/ Ради депутатів трудящих від 15.01.1964 вирішено обрати тов. ОСОБА_2 членом обласного суду. Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , чоловік позивача ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач, ОСОБА_3 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Львівський апеляційний суд видав дружині померлого судді у відставці ОСОБА_2 . ОСОБА_1 довідку про те, що станом на 04.10.2023 розмір суддівської винагороди працюючого судді зі стажем роботи 23 роки, складає 189180,00 грн., у тому числі: посадовий оклад 126120,00 грн., доплата за вислугу років (50%) 63060,00 грн., доплата за перебування на адміністративній посаді в суді (5%) 0,00 грн., доплата за науковий ступінь - 0,00 грн., доплат за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 0,00 грн., щомісячна доплата відповідно до ч. 6 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - 0,00 грн. 12.02.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про перехід на інший вид пенсії, зокрема на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу». Вказана заява від 12.02.2024 відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань розглядалася ГУ ПФУ у Донецькій області, яке 16.02.2024 прийняло рішення про відмову у перерахунку пенсії № 913080167821. ГУ ПФУ у Донецькій області у прийнятому рішенні зазначив, що ОСОБА_1 для перерахунку разом з заявою надала наступні документи: паспорт, свідоцтво про одруження серія НОМЕР_1 , довідки про склад сім`ї годувальника, які засвідчують родині стосунки члена сім`ї з померлим годувальником №47 та №48, свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 , довідку про заробітну плату (спецпенсії) № 07.20/281/2023 від 04.10.2023. Також зазначено, що статтею 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003. При цьому, п. 10 та п. 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII визначено право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993. Призначати пенсію в разі втрати годувальника за державного службовця чинним законодавством не передбачено. Враховуючи зазначене, прийнято рішення відмовити гр. ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по втраті годувальника згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, з метою захисту порушеного права, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) в окремих випадках прямо передбачає гарантії судді та членів його сім`ї. Зокрема, у частинах першої та другої статті 140 цього Закону зазначено, що судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави. Разом з тим, Закон № 1402-VIII не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті. Відтак, Закон № 1402-VIII не містить приписів щодо гарантій членів сім`ї судді на пенсійне забезпечення у вигляді пенсії у зв`язку з втратою годувальника. За положеннями ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIII суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 Конституційний Суд України наголошував, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя. А щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов`язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, а тому не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а, від 11.07.2019 у справі № 667/1568/16, від 15.01.2020 у справі № 592/7939/16-а, від 09.10.2020 у справі № 592/4761/17. За приписами ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності. Частина 1 ст. 37 Закону № 1058-ІV встановлює, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону № 1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Статтею 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Вказаний перелік видів пенсійних виплат є вичерпним. Так, питання призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника врегульовано лише нормами Закону № 1058-ІV, а розмір такої пенсії обчислюється виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника. В той же час суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованою позицію пенсійного органу щодо неможливості обчислення пенсії по втраті годувальника за приписами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, з огляду на наступне. За приписами ч. 10 ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Так, Закон № 3723-XII втратив чинність на підставі Закону України в «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) за винятком статті 37 Закону № 3723-XII, яка повинна застосовуватися до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу 11 Закону № 889 -VIII. Згідно з пунктами 10 і 12, 13 розділу 11 Закону № 889-VIII державні службовці які на момент набрання законної сили цим законом мають стаж роботи на державній службі 10 або 20 років на посадах віднесених до відповідних категорій державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог ст. 31 Закону №3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею. Частина 1, 13, 14 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлює, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу», стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивач, остання має право на таку пенсію. Верховний Суд у постановах від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а та від 31.05.2021 у справі № 569/10026/16-а, від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 вказав, що дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника. За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Можливість застосування такого підходу підтверджена правовими висновками Верховного Суду у справах щодо членів сім`ї померлого судді, які бажають отримувати пенсію за втратою годувальника, зокрема: від 25.05.2022 у справі № 409/2218/17, від 01.06.2022 № 420/9478/21. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника особам, які були на його утриманні до отримання права на вихід на відповідну пенсію годувальником, законодавець пов`язує з наявністю у померлого стажу державної служби не менше 10 років та факту непрацездатності утриманця. Як правильно встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відтак, 62 роки позивачу виповнилося 07.06.1997. Стаж на посаді судді (що відноситься до стажу державної служби) становить більше 20 років, а загальний стаж більше 39 років, а отже станом на 01.05.2016 суддівський стаж (стаж державної служби) ОСОБА_2 становив понад 20 років, та були наявні усі умови, необхідні для отримання пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII. Відтак, суд апеляційної погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 мав право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ з урахуванням положень п. 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №889-VIII, а тому після смерті чоловіка його дружина ОСОБА_1 , яка перебувала на його утриманні, що підтверджується довідкою Голови правління ОСББ «Каштан-3» №48 від 10.11.2023, отримала право на призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Так, відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Вибір заявника (там, де він є) є вирішальним і тоді, коли йдеться про обчислення розміру пенсії. Однак цей вибір є ілюзорним, коли особа не обізнана про свої права та альтернативи. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що пункт 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1) встановлює, що при прийманні документів працівник сервісного центру, зокрема надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії. Отже, саме Пенсійний фонд та його органи повинні забезпечити умови, за яких особа обізнана з умовами призначення різних пенсій і може робити усвідомлений вибір. Належне виконання цього обов`язку передбачає надання інформації про умови призначення усіх видів пенсії, на які заявник має право. Тобто, орган Пенсійного фонду повинен був роз`яснити позивачу можливість оформлення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, розрахованої з розміру пенсії за віком годувальника як за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так і за Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ. Зазначені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 16.05.2024 у справі №480/9570/21. Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржників фактично зводяться до правомірності рішення, що оскаржується, позаяк за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника має обчислюватися саме з розміру пенсії за віком та спростовані приведеними вище висновками суду. Щодо дати, з якої необхідно здійснити перерахунок пенсії, то як це правильно зазначив суд першої інстанції, враховуючи положення ч. 3 ст. 45 Закону № 1058, відповідно до яких переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви. А оскільки заява позивача про переведення пенсії, яка мала наслідком винесення оскаржуваного рішення, подана 12.02.2024, тому обов`язок ГУ ПФУ у Донецькій області щодо переведення позивача на пенсію по втраті годувальника на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 виникає з 12.02.2024. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції вважає зазначити таке. Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. З матеріалів справи вбачається, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Так, згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. До того ж, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. За змістом ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. За вище встановлених обставин та нормативного регулювання, дії зобов`язального характеру щодо переведення позивача на пенсію на пенсію у разі втрати годувальника на підставі Закону №3723-ХІІ має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Донецькій області. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне також роз`яснити, що згідно п. 4.10. Порядку №22-1, після призначення (переведення у даному випадку) електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії. Отже, що стосується фактичної виплати пенсії, то така має здійснюватися за місцем фактичного проживання особи органом пенсійного фонду в якому позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про протиправність рішення щодо відмови у перерахунку пенсії та зобов`язання ГУ ПФУ у Донецькій області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, в розмірі 70 % від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, виходячи із його заробітку, визначеного у довідці Львівського апеляційного суду від 04.10.2023 № 07.20/281/2923, проте що стосується зобов`язання здійснити виплату такої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, то висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими, оскільки така виплата має здійснюватися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, тобто органом, в якому позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустився помилки при визначенні способу захисту порушеного права позивача, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №380/5689/24 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника скасувати та позов в цій частині задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; ЄДРПОУ 13814885) здійснити виплату ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) з 12.02.2024 пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, в розмірі 70% від розміру пенсії за віком померлого годувальника ОСОБА_2 , обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, виходячи із його заробітку, визначеного у довідці Львівського апеляційного суду від 04.10.2023 № 07.20/281/2923, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №380/5689/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко