Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/25336/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/25336/21 пров. № А/857/10807/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П., розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року у справі № 380/25336/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, суддя в 1-й інстанції Чаплик І. Д., час ухвалення рішення 01 квітня 2022 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913080180802 від 13 жовтня 2021року про відмову у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України Про державну службу та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України Про державну службу від 16 грудня 1993 року №3723-XII та виплачувати її у розмірі 70 % від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , визначеної у довідці від 29 січня 2020 року №07-11/26/20, виданій ліквідаційною комісією Львівського апеляційного господарського суду, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 22 червня 2021 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913080180802 від 13 жовтня 2021 року про відмову у переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України Про державну службу. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України Про державну службу від 16 грудня 1993 року №3723-XII та виплачувати її у розмірі 70 % від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , визначеної у довідці від 29 січня 2020 року №07-11/26/20, виданій ліквідаційною комісією Львівського апеляційного господарського суду, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 22 червня 2021 року. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що довічне грошове утримання судді не є видом пенсії, а призначення такої виплати передбачено нормами спеціального законодавства, яким у контексті спірних правовідносин є Закони України «Про статус суддів» та «Про судоустрій і статус суддів». Зазначає, що цими законами чітко визначено коло суб`єктів, які мають право на таке утримання, а саме: судді. Виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана зі статусом судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а тому її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника у випадку признчення такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді. Звертає увагу, що померлому ОСОБА_2 було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а не пенсію за Законом України «Про державну службу», а тому підстави для переведення позивачки з пенсії за віком згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України Про державну службу відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення та вказує, що відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 року № 3723-XII у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. Звертає увагу, що пенсійний орган не з`ясував питання на підставі якого закону вона просила призначити їй пенсію та вважає, що має право на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі вищевказаної статті. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу від 26 серпня 1975 року НОМЕР_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 21 червня 2021 року Серія НОМЕР_2 , виданим Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Відповідно до записів у трудовій книжці від 30 вересня 1968 року та вкладиші до неї від 18 вересня 1997 року ОСОБА_2 із 1992 року працював на посадах судді. 09 червня 2009 року звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку згідно з постановою Верховної Ради України від 16 квітня 2009 року № 1283-VI. На підставі рішення Личаківського об`єднаного управління ПФУ м. Львова № 913080173788 ОСОБА_2 отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Довідкою від 29 січня 2020 року №07-11/26/20, виданою ліквідаційною комісією Львівського апеляційного господарського суду, та довідкою від 15 вересня 2021 року №07-11/43/21, виданою ліквідаційною комісією Львівського апеляційного господарського суду, підтверджується розмір суддівської винагороди ОСОБА_2 . Протоколом Шевченківського управління ПФУ №180802 та рішенням Личаківського об`єднаного управління ПФУ м. Львова №913080180802 підтверджується перебування позивачки на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області, починаючи з 05 грудня 2008 року та отримання нею пенсії за віком. Відповідно до довідки №329 від 15 липня 2021 року, виданої Львівським комунальним підприємством Варшавське-407, позивачка проживає та зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , разом з нею постійно проживав та був зареєстрований її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , і вона була на його утриманні. 05 жовтня 2021 року позивачка звернулась до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою та доданими до неї документами про перехід із пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі норм ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 року №3723-XII. Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. За результатами розгляду поданих документів Головне управління ПФУ в Одеській області прийняло рішення №913080180802 від 13 жовтня 2021 року про відмову у переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України Про державну службу. Підставою відмови зазначено те, що з 01 травня 2016 року набув чинності Закон України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII). Закон України Про державну службу від 16.12.1993 № 3723-ХII (далі 3акон № 3723-XII) втратив чинність крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих положень Закону № 889-VIII, якими встановлено право на пенсію за віком, при цьому призначення пенсій по втраті годувальника Законом №889-VІІІ не передбачено. 3 огляду на зазначене та згідно з пунктами 10 і 12 Прикінцевих положень Закону № 889-VІІІ позивачці відмовлено в переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України Про державну службу. Не погодившись із такою відмовою, позивачка звернулася з адміністративним позовом в суд. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_1 має право на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону №3723 у розмірі 70 % від заробітної плати судді, оскільки у померлого чоловіка позивачки станом на 01 травня 2016 року був наявний стаж державної служби 22 роки 3 місяці 26 днів, що є достатнім на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723, остання є непрацездатним членом сім`ї померлого, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913080180802 від 13 жовтня 2021 року про відмову позивачці у переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України Про державну службу є протиправним та підлягає скасуванню, а з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління ПФУ у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 №3723-XII та виплачувати її у розмірі 70 % від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , визначеної у довідці від 29 січня 2020 року №07-11/26/20, виданій ліквідаційною комісією Львівського апеляційного господарського суду, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 22 червня 2021 року. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За змістом ч.13, 14 ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723 у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» №889 пунктами 10, 12 Прикінцевих та Перехідних положень якого установлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723 та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до абз.5 ч.2 статті 46 Закон України "Про державну службу" №889 до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах суддів. Аналогічні приписи закріплено і у Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 03.05.1994 №283 (який був чинним до 25.03.2016). Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом. З аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку, що за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу» - стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивачка, остання має право на таку пенсію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №420/9478/21. Ч.1 ст.138 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 № 2453-VI передбачала, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України Про державну службу, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. При цьому, ч.1 ст.142 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року №1402-VIII, яка набрала чинності 30 вересня 2016 року передбачає, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (зокрема 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723. Як правильно зазначив суд першої інстанції, необхідною ж умовою для виникнення в осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723 є наявність сукупності таких умов: досягнення такими особами певного віку, а саме чоловіками 62 років; наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме для чоловіків 35 років, оскільки зміст вказаної правової норми передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом; наявність в особи не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , 62 роки йому виповнилося 10 вересня 2007 року; стаж роботи померлого на посаді судді, тобто стаж державної служби - 22 роки 3 місяці 26 днів, а загальний стаж 43 роки 9 місяців 22 дні, що підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_2 30 вересня 1968 року, вкладишем до трудової книжки від 18 вересня 1997 року; розрахунком стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного (довічного) грошового утримання працюючому судді та судді у відставці від 09 червня 2009 року, виданим Львівським апеляційним господарським судом та рішенням Личаківського об`єднаного управління ПФУ м. Львова №913080173788. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону №889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника та за таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивачки, відповідно до статті 37 Закону №3723. Крім того, ст.45 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058 передбачає, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника, тому враховуючи ту обставину, що позивач із заявою про призначення пенсії звернулася до відповідача 05 жовтня 2021 року, тому колегія суддів вважає, що з врахуванням встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення пенсії позивачу з 22 червня 2021 року. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильними висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника на підставі ст.37 Закону №3723 у розмірі 70 % від заробітної плати судді, оскільки у померлого чоловіка позивачки станом на 01 травня 2016 року був наявний стаж державної служби 22 роки 3 місяці 26 днів, що є достатнім на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 остання є непрацездатним членом сім`ї померлого, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №913080180802 від 13 жовтня 2021 року про відмову позивачці у переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію по втраті годувальника згідно з Законом України Про державну службу є протиправним та підлягає скасуванню, а з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління ПФУ у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст.37 Закону України Про державну службу від 16.12.1993 №3723-XII та виплачувати її у розмірі 70 % від суми заробітку годувальника ОСОБА_2 , визначеної у довідці від 29 січня 2020 року №07-11/26/20, виданій ліквідаційною комісією Львівського апеляційного господарського суду, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 22 червня 2021 року. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2022 року у справі № 380/25336/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 14 листопада 2022 року.