Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/14802/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/14802/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 року (головуючий суддя Конєва С.О.) в адміністративній справі №160/14802/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 05.06.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 06.05.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 03.07.2018 року, виплаченої 06.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 року у справі №160/15702/22; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.12.2015 року по 06.05.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 03.07.2018 року, виплаченої 06.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 року у справі №160/15702/22. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . 03.07.2018р. його було виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення, проте, повний розрахунок з ним щодо виплати індексації грошового забезпечення у сумі 100 196,03 грн. було здійснено на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022р. у справі №160/15702/22 лише 06.05.2024р., що підтверджено банківською випискою. Проте, відповідачем при виплаті сум індексації за наведеним рішенням суду компенсація втрати частини грошових доходів в порушення вимог ст. 4 Закону №2050-Ш та пунктів 2-4 Порядку №159 нарахована та виплачена йому не була, у зв`язку із чим просив визнати таку бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати його нарахувати йому та виплатити наведену компенсацію. Окрім того, позивач вказав і на те, що норми наведеного Закону №2050-Ш та Порядку №159 не передбачають обов`язку позивача звертатися додатково із заявою до відповідача з вимогою про виплату йому компенсації втрати частини доходів, оскільки виплата вказаної компенсації повинна здійснюватися відповідачем одночасно з виплатою заборгованості, а відповідно, невиплата відповідачем 06.05.2024р. такої компенсації свідчить про відмову в її виплаті і не потребує оформлення такої окремим рішенням про що також вказав у своїх висновках і Верховний Суд у постанові від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, у зв`язку з порушенням Військовою частиною НОМЕР_1 строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 06.05.2024р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 06.05.2024р. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що з метою виплати позивачеві вищенаведеної суми компенсації втрати частини доходів, відповідач має обов`язок здійснити відповідне її (такої компенсації) нарахування/ обчислення у спосіб, наведений у ст.3 Закону №2050-Ш та у пункті 4 Порядку №159, тому суд дійшов висновку, що з урахуванням того, що сума заборгованості по індексації грошового забезпечення у розмірі 100 196,03 грн. за судовим рішенням у справі №160/15702/22 була виплачена відповідачем позивачеві 06.05.2024р. без проведення нарахування та виплати такої компенсації у порушення вимог ст.ст. 2,3,4 Закону №2050-Ш, то, у даному випадку, найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання відповідача, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за вищенаведеним рішенням суду, нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, передбачену Законом №2050-Ш та Порядком №159 за період з 01.12.2015р. по 06.05.2024р. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції; закрити провадження у справі № 160/14802/24 на підставі п.1) ч.1 ст.238 КАС України, та передати справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд цієї справи у порядку цивільного судочинства. В разі відмови у задоволенні зазначеного клопотання відмовити у задоволенні позову. Вказує, що компенсація втрати частини доходів за несвоєчасну виплату пенсії належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Зазначає, що позивач доказів звернення до Військової частини НОМЕР_1 з вимогою про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з начебто з затримкою нами виплати грошового забезпечення, - не надав. Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Із матеріалів справи вбачається, що у період з 28.11.2013р. по 03.07.2018р. позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 та йому нараховувалося і виплачувалося грошове забезпечення, що є тотожним поняттю «заробітна плата». Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці». Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 зроблено висновок про те, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2 Рішення КСУ від 15.10.2013 року № 9-рп/2013). У відповідності до сталої судової практики Верховного Суду поняття «заробітна плата» є тотожним поняттю «грошове забезпечення». Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (№2050-Ш) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). А статтею 1 згаданого Закону №2050-Ш визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника (у даному випадку грошового забезпечення позивача). Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 року у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 року у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 28.08.2024 року у справі №580/9690/23. Отже, у зв`язку з тим, що спір у цій справі про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу, пов`язаний з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) позивача як військовослужбовця, тому слід зробити висновок, що відповідач виступав у даних правовідносинах як роботодавець, який порушив строки виплати індексації грошового забезпечення позивача, а відповідно, при виплаті заборгованості по індексації грошового забезпечення, саме відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити позивачеві таку компенсацію втрати частини грошових доходів у відповідності до вимог згаданого Закону №2050-Ш. При цьому, слід зазначити, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на адміністративні справи у публічно-правових відносинах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби п.2 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності - ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Отже, військова служба є державною службою особливого характеру, тобто, є публічною службою. Оскільки проходження військової служби віднесено до публічної служби, а у даних правовідносинах предметом спору є бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті наведеної компенсації втрати частини грошових доходів, пов`язаної із несвоєчасною виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця, який проходив військову службу у відповідача, який, у даному випадку, по відношенню до позивача виступав як суб`єкт владних повноважень у публічно-правових відносинах (відносини проходження публічної служби), який допустив несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення (яка є його складовою, як і інші компенсаційні виплати) при виконанні позивачем обов`язків військової служби, тому суд приходить до висновку, що даний спір підлягає вирішенню саме у порядку адміністративного судочинства України у відповідності до вимог п.2 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Такий правовий висновок також узгоджується із сталою судовою практикою, яка висловлена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024р. у справах №240/18489/23, №400/5837/23, №380/6701/24 та стосується саме спорів між позивачами (військовослужбовцями, які звільнилися) та військовими частинами щодо визнання протиправною їх бездіяльності, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті компенсації втрати частини грошових доходів військовослужбовців, передбаченої саме Законом №2050-Ш при виплаті індексації грошового забезпечення за судовим рішенням, що є предметом спору і у даній справі, тому саме наведені правові висновки є релевантними до правовідносин у цій справі, сформовані у часі пізніше, а тому підлягають врахуванню судом при вирішенні даного спору у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України. В той же час, правові висновки, на які представник відповідача посилається у згаданому вище клопотанні, як на підставу для закриття провадження у цій справі, уважно вивчені судом, стосуються компенсаційних виплат, пов`язаних з несвоєчасною виплатою пенсії, тобто, не є подібними до правовідносин, що є предметом спору у цій справі, тому не можуть бути враховані при вирішенні даної справи з урахуванням правових висновків, які наведені вище та сформовані Верховним Судом у часі пізніше. Враховуючи наведене у задоволенні клопотання про закриття провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодекс адміністративного судочинства України відповідачеві слід відмовити. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України (у Військовій частині НОМЕР_1 ) за контрактом у період з 28.11.2013р. по 03.07.2018р., є учасником бойових дій, про що свідчить копія паспорту позивача серії НОМЕР_3 від 08.07.2016р., копія військового квитка серії НОМЕР_4 від 11.04.2017р., копії витягів з наказів від 28.11.2013р. №251, від 03.07.2018р. №131 та копія посвідчення УБД серії НОМЕР_5 від 24.04.2015р., наявні у справі (а.с.10-17, 27-28). Згідно змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022р. у справі №160/15702/22, яке міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 03.07.2018р., та зобов`язано вказану військову частину нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за наведений вище період. На виконання вказаного рішення суду у справі №160/15702/22 відповідачем було виплачено позивачеві недоотриману суму індексації грошового забезпечення у розмірі 100 196,03 грн. за період з 01.12.2015р. по 03.07.2018р. включно 06.05.2024р. про що свідчить додана до позову позивачем копія виписки АТ КБ «ПриватБанк» по особовому рахунку позивача про зарахування коштів від 06.05.2024р. о 13:31 год. (а.с.24). Разом з тим, вказана сума індексації грошового забезпечення виплачена позивачеві 06.05.2024р. без нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 06.05.2024р. Суд першої інстанції позов задовольнив. Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III, норми Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (Порядок №159). Статями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 ЗУ №2050-Ш). З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок №159, який містить положення, що аналогічні наведеним вище. Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - Військовою частиною НОМЕР_1 ) добровільно чи на виконання судового рішення. Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 08.06.2022р. у справі №661/3402/16-а, від 16.11.2022р. справі №674/22/17. Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. В силу статті 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Аналіз наведених правових норм дає підставим для висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.». Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а. Висновки щодо застосування наведених норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування адміністративними судами при застосуванні згаданих норм права згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу). Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 позивачеві виплачено нараховані доходи (недоотриману індексацію грошового забезпечення у сумі 100196,03 грн. за період з 01.12.2015р. по 03.07.2018р. на виконання рішення суду у справі №160/15702/22) лише 06.05.2024р., що підтверджено доданою позивачем до позову копією виписки АТ КБ «ПриватБанк» по особовому рахунку позивача від 06.05.2024р. о 13:31 год. (а.с.24). Відповідач станом на 30.09.2024р. як суб`єкт виконання рішення суду у справі №160/15702/22 про нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 03.07.2018р. у сумі 100196,03 грн., у день виплати вказаної суми доходу 06.05.2024р. розрахунку та виплати позивачеві компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої статтею 2 Закону №2050-Ш, не здійснив. Враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплата позивачеві суми індексації грошового забезпечення у розмірі 100196,03 грн. внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022р. у справі №160/15702/22, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у зв`язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення, які мали місце у період з 01.12.2015р. по 03.07.2018р. (виплата проведена лише 06.05.2024р.), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-Ш. Водночас, приписами статті 1 та статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять). Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення встановлена судовим рішенням у справі №160/15702/22 (визнана бездіяльність відповідача протиправною), яке набрало законної сили, то відповідно, відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості 06.05.2024р. без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш. Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20. Вказане дає підстави для висновку, що не нарахування та не виплата позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-Ш за період з 01.12.2015р. по 06.05.2024р., у день виплати суми такої заборгованості 06.05.2024р., є протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 року залишити без змін. Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 16.01.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова