Постанова 4857 № 380/2054/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2054/24 пров. № А/857/20956/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (головуючий суддя Гавдик З.В., м. Львів) у справі № 380/2054/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 26.01.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 15.06.2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 380/2821/21; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 23.12.2023 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі № 380/14477/21. Позов обґрунтовує тим, що відповідач вчиняє протиправну бездіяльність не нараховуючи позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням граничних термінів виплати індексації грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт зазначає, що ухвалюючи рішення судом першої інстанції проігноровано той факт, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 року по справі №560/8194/20 відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20, відповідно) та дійшла до висновку, що норми Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» - не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися за виплатою такої компенсації. 06.09.2024 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації. (Відповідні висновки відповідають правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а). Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату їй компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач відповідно і не відмовляв у виплаті такої компенсації, відповідач вважає, що право позивача на отримання сум компенсації порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з такими вимогами є передчасним. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у військовій частині НОМЕР_2 , що у період проходження служби знаходилася у підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 29.03.2019 року №75, позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Проте, як в подальшому було встановлено при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом свої прав до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі № 380/14477/21 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17.07.2003 №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2019 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання зазначеного рішення відповідачем було здійснено виплату 23.12.2023 року. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів протиправною, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заходи досудового врегулювання спору позивачем не здійснювалися, а тому у позивача відсутня заява-звернення до відповідача з приводу виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з пропущенням строків їх виплати. Як наслідок, відповідач ще не відмовляв позивачу у виплаті вказаної компенсації, а тому позовні вимоги є передчасними. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Спірні правовідносини регулюються Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Стаття 1 та 7 вказаного Закону передбачають, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Верховний Суд вже розглядав подібні справи і висловлював правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Так, у постановах від 10.06.2021, 03.09.2021, 04.05.2022, 18.05.2022 (справи №№805/4179/18-а, 460/1904/19, 460/5667/20 460/4531/20, відповідно) Верховний Суд, на підставі аналізу норм КАС України та Закону № 2050-ІІІ, дійшов висновку, що отримання позивачем листа, яким йому відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти зі спливом певного строку після отримання пенсії, про перерахунок якої він просив. Водночас, у постановах від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) Верховний Суд на підставі аналізу тих же норм КАС України та Закону № 2050-ІІІ дійшов протилежного висновку та зазначив, що саме з моменту отримання листа-відповіді, яким відмовлено позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, розпочався перебіг передбаченого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку для звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Разом з тим, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Колегія суддів вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Аналогічна позиція, викладена у постанові судової палати КАС ВС від 02.04.2024, справа № 560/8194/20, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Апеляційний суд зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі № 380/14477/21 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.03.2016 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17.07.2003 №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 29.03.2019 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та здійснити виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання зазначеного рішення відповідачем було здійснено виплату 23.12.2023 року. Відповідно до статті 4 Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Як вбачається з матеріалів справи, виплата позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідачем не була здійснена та дана обставина відповідачем не заперечується. Таким чином, апеляційний суд вважає бездіяльність відповідача протиправною, а тому позивач на законних підставах звернувся за захистом своїх прав до суду, що проігноровано судом першої інстанції. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі № 380/2054/24 скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 15.06.2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 380/2821/21. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 23.12.2023 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі № 380/14477/21. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний