Постанова 4819 № 468/144/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 468/144/24 Головуючий в суді І інстанції Ус.О.В. Номер провадження: 22-ц/819/83/25 Доповідач Кутурланова О.В. ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 січня 2024 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач)Кутурланової О.В., суддів:Воронцової Л.П., Склярської І.В., секретарОлійник К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Ус О.В. від 03 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що вони з відповідачкою перебувають у шлюбі з 04 листопада 2006 року, мають неповнолітніх дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки сімейне життя не склалось, існують суттєві та принципові протиріччя у поглядах, стосунки погіршуються, сторони спільно не проживають та спільного господарства не ведуть, він не вбачає можливим подальше збережання шлюбних відносин та просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_1 . Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 04 листопада 2006 року у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головногоуправління юстиції у Херсонській області, актовий запис №1126, що мають малолітніх дітей, розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище сторін залишено без змін. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також вважаючи його таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Письмового відзиву на скаргу до апеляційного суду не надходило. Учасники справи належним чином повідомлені про місце, дату та час розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, що не з`явились, оскільки їх явка у судове засідання обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя подружжя неможливе, позивач наполягає на розлученні, має стійке волевиявлення до розірвання шлюбу, з урахуванням тривалого часу розгляду справи та наданого судом терміну для примирення позитивні результати відсутні, збереження шлюбу та подальше спільне проживання подружжя суперечить інтересам сторін та буде порушувати принцип добровільності шлюбу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 04 листопада 2006 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головногоуправління юстиції у Херсонській області зареєстровано шлюб між сторонами по справі, актовий запис № 1126 (а.с.7). За період шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8,9). Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що спільне життя з відповідачкою не склалося внаслідок протилежних поглядів на шлюб та сім`ю, між ними постійно виникають сварки, свідком яких нерідко стають їхні діти, що негативно впливає на їх психічний стан та кожен раз спричиняє йому душевні страждання. Вони тривалий час не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільного господарства, шлюб носить виключно формальний характер, тому за його переконанням подальше збереження сім`ї неможливе і не відповідатиме його інтересам. Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Положеннями ч.1 ст.24 СК Українипередбачена заборона до примушування жінки та чоловіка до шлюбу. Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. За змістом ч.3 ст.109 СК Українисуд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Як встановлено судом першої інстанції, стосунки та шлюбні відносини між позивачем та відповідачем погіршились, спільне господарство вони не ведуть. Із поданих до суду першої інстанції заяв позивача вбачається, що він категорично не бажає продовження шлюбних відносин із відповідачкою. Вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до незгоди з рішенням суду, що не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків. При цьому судом першої інстанції було враховано наявність у сторін по справі малолітній дітей та інтереси кожного з подружжя. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вжив повною мірою всіх заходів для примирення подружжя, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (ч.7 ст.240 ЦПК України). У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (ч.7 ст.240 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. Із наведеного вище слід дійти висновку, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. З матеріалів справи вбачається, що позов подано до суду 25.01.2024 року (а.с.2). Провадження по даній справі відкрито 27 лютого 2024 року (а.с.23). 05 березня 2024 року відповідачкою по справі заявлено клопотання про вжиття заходів для примирення та надання строку для примирення шість місяців (а.с.29-31), проти якого позивач категорично заперечував. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15 квітня 2024 року сторонам надано строк на примирення терміном два місяці (а.с.45). У своїй заяві від 19.09.2024 року позивач ОСОБА_2 зазначав, що примирення з відповідачкою не відбулося і його бажання про розірвання шлюбу залишилося незмінним (а.с.83). У зв`язку з тим, що сторони не досягли вказаного примирення - рішенням суду даний шлюб розірвано. Отже, приймаючи до уваги, що з моменту подання позовної заяви до моменту ухвалення судом апеляційної інстанції рішення спливло майже один рік, зважаючи на посилання позивача щодо погіршення стосунків сторін, його бажання розлучитися та відсутність можливості примирення, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції надано можливість подружжю досягти примирення між собою, проте примирення не відбулося, до того ж матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка вживала будь-які заходи для їх примирення. Таким чином, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, протягом тривалого часу сторони спільного господарства не ведуть і шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловлює, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24,56 СК України. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідачка у апеляційній скарзі не навела обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена згідно п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 22.01.2025 року. Головуючий О.В.Кутурланова Судді: Л.П.Воронцова І.В.Склярська