Постанова 4819 № 658/1014/21

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 658/1014/21 Головуючий в І інстанції Рахімова О.В. Номер провадження: №22-ц/819/1732/21 Доповідач Кутурланова О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 листопада 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кутурланової О.В., суддів: Майданіка В.В., Орловської Н.В., секретар судового засідання Юськів І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області у складі судді Рахімової О.В від 08 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що сторони перебувають в шлюбі з липня 2008 року, мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між сторонами сімейне життя не склалось, стосунки погіршились, у зв`язку з чим подальше підтримання шлюбних відносин стало неможливим. Посилаючись на те, що сторони шлюбні відносини не підтримують, спільне господарства не ведуть, просив суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_1 . Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 08 липня 2021 року позов задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що зареєстрований 05.07.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Каховка Каховського міськрайонного управління юстиції Херсонської області, актовий запис №

95. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, а скаргу без задоволення. Крім того, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати, понесені на правову допомогу. У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник адвокат Стукан Ю.О. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, зазначили, що подальше спільне життя та збереження сім`ї неможливе, оскільки це буде суперечити принципу добровільності шлюбу, посилалися на те, що відносини між подружжям тільки погіршуються. ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилася. Відповідно до роздруківки трекінгу поштових відправлень офіційного сайту «Укрпошти» судова повістка ОСОБА_1 не вручена у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Згідно із ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Частиною 6 ст.128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до ч.7 та п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України у разі не надання особами які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам за адресою їх місця проживання, перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За правилами статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язанні повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження), або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Отже, приймаючи до уваги наявні у справі докази отримання ОСОБА_1 СМС повідомлень про судові засідання, зважаючи на дотримання судом положень ст.ст.128,131 ЦПК України щодо виклику до суду на 23.11.2021 року на 11 год. 00 хв. та направлення судом повісток на зазначену апелянтом адресу, колегія суддів приходить до висновку про те, що судова повістка вважається врученою ОСОБА_1 належним чином, а з огляду на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи та повторну неявку сторони у судове засідання вважає можливим провести розгляд справи у її відсутність. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне життя подружжя неможливе, позивач наполягає на розлученні, має стійке волевиявлення до розірвання шлюбу, наданий судом термін для примирення результатів не дав, збереження шлюбу та подальше спільне проживання подружжя суперечить інтересам сторін та буде порушувати принцип добровільності шлюбу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.07.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Каховка Каховського міськрайонного управління юстиції Херсонської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , актовий запис № 95 (а.с.5). Від даного шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 427 ( а.с.6). Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що спільне життя з відповідачкою не склалося внаслідок несумісності характерів, вони не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільного господарства, а шлюб носить виключно формальний характер. Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Положеннями ч.1 ст.24 СК України передбачена заборона до примушування жінки та чоловіка до шлюбу. Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. За змістом ч.3 ст.109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Як встановлено судом першої інстанції, стосунки та шлюбні відносини між позивачем та відповідачем погіршились, спільне господарство вони не ведуть. Із поданих до суду першої та апеляційної інстанції заяв позивача вбачається, що він категорично не бажає продовження шлюбних відносин із відповідачкою. Вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до незгоди з рішенням суду, що не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків. Доводи апеляційної скарги про те, що надавши строк для примирення один місяць, суд першої інстанції не вжив повною мірою заходів для примирення подружжя, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (ч.7 ст.240 ЦПК України). У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене ч.1 ст.111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (ч.7 ст.240 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. Із наведеного вище слід дійти висновку, що надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком. З матеріалів справи вбачається, що позов подано до суду 29.03.2021 року, 20 квітня 2021 року відповідачкою по справі заявлено клопотання про вжиття заходів для примирення та надання строку для примирення шість місяців (а.с.23), проти якого позивач категорично заперечував. Ухвалою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 29 квітня 2021 року клопотання ОСОБА_1 задоволено, сторонам надано строк на примирення терміном один місяць (а.с.30-31). Проте, в подальшому сторони не досягли вказаного примирення й рішенням суду даний шлюб розірвано. Отже, приймаючи до уваги, що з моменту подання позовної заяви до моменту ухвалення судом апеляційної інстанції рішення спливло майже 8 місяців, зважаючи на посилання позивача щодо погіршення стосунків сторін та відсутність можливості примирення, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції надано можливість подружжю досягти примирення між собою, проте примирення не відбулося, до того ж матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка вживала будь-які заходи для їх примирення. Таким чином, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, протягом тривалого часу сторони спільного господарства не ведуть і шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловлює, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідачка у апеляційній скарзі не навела обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість його висновку щодо неможливості збереження шлюбу. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Що стосується клопотання ОСОБА_2 про стягнення з відповідачки на його користь витрат на правову допомогу колегія суддів зазначає наступне. Відповідно ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом Стукан Ю.О. та Куриляком Д.М. 12.08.2021 року укладено договір б/н про надання правової допомоги. Згідно з актом №1 виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 12.08.2021 року та квитанцією до прибуткового касового ордера №1 витрати позивача на правову допомогу склали 4000 грн. Враховуючи викладене та ту обставину, що заявником доведено надання йому професійної правничої допомоги адвокатом Стукан Ю.О., а також здійснення оплати за надану правничу допомогу, зважаючи на те, що ця сума є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом послугами, тривалістю її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 08 липня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена згідно п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий О.В. Кутурланова Судді: В.В. Майданік Н.В. Орловська