Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/13718/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2597/20 Справа № 201/13718/18 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а.с. 3), який в подальшому уточнила (а.с. 84-86), та просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, а також стягнути з відповідача судові витрати по справі. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вони з відповідачем зареєстрували шлюб 05.07.2003р. в відділі РАГС Бабушкінського РУЮ м. Дніпропетровська, актовий запис №416. Від даного шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останні роки в сім`ї постійно виникають сварки, через різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, чоловік почав підіймати на позивачку руку та з вересня 2017р. сторони не підтримують подружні стосунки, проживають окремо, не ведуть спільного господарства. Позивачка вважає, що родина розпалася остаточно і не може бути відновлена. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року сторонам по справі було надано строк на примирення (а.с. 29). Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року заявлені позовні вимоги задоволено. Шлюб, зареєстрований 05.07.2003р. в відділі реєстрації актів громадського стану Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська під актовим записом № 416 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище позивачки ОСОБА_2 залишено « ОСОБА_4 ». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 6 915 грн. 60 коп., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп., а загалом в розмірі 7 620 грн. 40 коп. /а.с. 95-96/. ОСОБА_1 з рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права /а.с. 101-104/. ОСОБА_2 скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подала відзив на апеляційну скаргу. Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання шлюбу суд першої інстанції обгрунтував своє рішення тим, що шлюбні відносини між сторонами по даній справі припинені з вересня 2017р. (понад два роки назад), і з цього часу більше не відновлювалися, позивач від позову не відмовився, наданий судом сторонам строк для примирення (три місяці) результатів не дав, позивачка зазначає, що збереження шлюбу суперечить її інтересам. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено, що 05.07.2003 р. сторони зареєстрували шлюб в відділі реєстрації актів громадського стану Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис № 416 (а.с. 4). Від даного шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5). Судом першої інстанції було надано сторонам строк на примирення - три місці (а.с. №28-29), проте примирення подружжя за цей період та за весь період розгляду справи не відбулось. При цьому, розгляд даної справи триває з 14.12.2018 р., тобто більше року, протягом якого відносини між подружжям тільки погіршилися. Подружні стосунки між сторонами припинені в вересні 2017 р. Сторони вже протягом двох років живуть окремо, спільне господарство не ведуть та не підтримують подружніх відносин. Позивачка зазначає, що спільне життя неможливе через різні погляди на сімейне життя та жорстоке поводження чоловіка до неї та їхнього сина. Відповідачем не надано до суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на спростування вказаних фактів, а навпаки останнім у своєму відзиві не заперечувалось, що є конфлікт між ним та позивачкою. Він також не спростовував факт, що сімейні відносини з дружиною були припинені у вересні 2017р., тому колегія суддів приходить до висновку, що дані факти є встановленими. Крім того, матеріали справи містять виписку із медичної амбулаторної картки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з відомостями про те, що дитина перебувала з 24.12.2015 р. по 31.12.2015 р. на лікуванні у неврологічному відділені КЗ «Дніпропетровська дитяча міська клінічна лікарня №5». Також, в матеріалах справи наявні відомості про те, що відносно відповідача був складений адміністративний протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 21), також про те, що у суді перебуває адміністративна справа № 201/10226/19 від 04.09.2019 р. відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення домашнього насильства, за ознаками статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування. Позивачка наполягала на задоволені позовних вимог. Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Згідно з частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України (далі СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України). Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. За змістом указаної норми примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України. Колегія суддів виходить із того, що спільне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, подружні відносини між сторонами припинені, шлюб існує формально, а тому подальше існування шлюбу суперечило б інтересам позивача, а тому приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб підлягає розірванню. Доводи апелянта фактично є незгодою заявника з мотивами та висновками суду першої інстанції викладених в рішенні суду. Однак, апелянтом не надано до апеляційної скарги будь-які докази на спростування вказаних висновків. Доводи заявника стосовно того, що він не повідомлявся про розгляд справи належним чином, є безпідставні, оскільки спростовуються матеріалів справи. Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу. ОСОБА_1 у судовому засіданні під час розгляду справи апеляційним судом просив у стягнення з нього на користь позивача судових витрат щодо надання правничої допомоги відмовити. Стягуючи витрати на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було надано до суду звіт про надання професійної правничої допомоги від 06.11.2019р. з доданням розрахунку гонорару адвоката (а.с № 89, 90) та докази здійснення нею витрат на правничу допомогу адвоката (а.с. № 91, 92 та звор. сторона). Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто, законодавець пов`язує можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із здійсненням даних витрат стороною у справі. Верховний Суд у своїй Постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення. Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу було надано копії договору про надання професійної правничої допомоги від 06.11.2019 року (а.с. 81), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 1600 (а.с. 82), оригінал ордеру серія ДП № 877/009 від 06.11.2019 року (а.с. 83), копію додаткової угоди № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 06.11.2019 року (а.с. 88), звіт про надання професійної правничої допомоги за договором від 06.11.2019 року (а.с. 89), розрахунок до звіту про надання професійної правничої допомоги за догвоором від 06.11.2019 року (а.с. 90), копію виписки з картки ОСОБА_5 про надходження коштів у розмірі 3 842 грн. (а.с. 91) та квитанцію № 55 від 12.11.2019 року на суму 3 073,60 грн. (а.с. 92 на звороті). Проте, за наявності перелічених документів, наданих позивачем та його представником, не можна достовірно встановити, що фактично ОСОБА_2 сплатила грошові кошти адвокату Темченко С.Л. за надання правової допомоги, оскільки суду не було надано належних та достовірних доказів, в розумінні ст. ст. 77, 79 ЦПК України, а саме: акт приймання-передачі наданих послуг, що унеможливлює встановити, що зазначені витрати були понесені позивачем саме у зв`язку із представництвом її інтересів у суді за даною цивільною справою. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесення позивачем саме витрат на правову допомогу. Крім того, колегія суддів вважає, що необхідний фактичний обсяг правової допомоги є значно меншим, ніж зазначено у розрахунку адвоката, витрати є неспівмірними зі складністю справи, а тому відсутні підстави для відшкодування таких витрат у зазначеному розмірі. Враховуючи вищевикладене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині стягненні правничої допомоги адвоката в сумі 6 915,60 грн., в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду в частині розірвання шлюбу залишено без змін, судові витрати, а саме судовий збір за подання позову підлягає залишенню без змін. керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року в частині стягненні правничої допомоги адвоката в сумі 6 915,60 грн. - скасувати. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров