Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/28599/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/28599/23 пров. № А/857/21603/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року (головуючий суддя Поліщук О.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне у справі № 460/28599/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В : 26.12.2023 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2021 по 29.11.2023; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2021 по 29.11.2023 в сумі 69941,00 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Суд першої інстанції вказав, що спір у цій справі слід умовно поділити на дві частини, які охоплюються періодом до і після внесення змін до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX. Суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період по 18.07.2022 з урахуванням принципу співмірності компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 70688,38 грн, а за період з 19.07.2022 по 29.11.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 85877,00 грн. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві, складає 156565,38 грн, водночас, позивач у позовних вимогах просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69941,00 грн, тому саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Скаржник зазначає, що з даними позовними вимогами позивач звернувся поза межами передбаченого ч.5ст. 122 КАС України місячного строку, встановленого для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Скаржник вказує, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати з датою виключення із списків військової частини та всіх видів забезпечення. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 28.08.2021 № 47 ОСОБА_1 , звільнену наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 12-РС (по особовому складу) від 12.07.2021 з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу зонального відділу. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.05.2022 у справі № 460/1394/22, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо визначення січня 2016 року базовим місяцем для нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 14.08.2017 з визначенням базового місяця - січень 2008 року та виплатити їй суму індексації з врахуванням виплаченої суми. Відповідно до виписки АТ КБ «Приватбанк» про зарахування коштів, 29.11.2023 відповідач на виконання рішення суду від 05.05.2022 у справі № 460/1394/22 здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення в розмірі 70046,31 грн. Згідно з довідкою про доходи ІНФОРМАЦІЯ_1 № 810/1727/2 від 13.12.2023 загальна сума доходу ОСОБА_1 за період за червень 2021 року по липень 2021 року становить 28315,91 грн. Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернулась до суду з адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Суд апеляційної інстанції враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України. Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2015-2017 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний 25 календарний рік служби та компенсації за невикористані дні додаткові відпустки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Іншими словами, після 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обмежений шістьма місяцями. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20. З урахуванням характеру змін до статті 117 КЗпП України, які внесені Закон № 2352-ІХ і які набрали чинності 19 липня 2022 року, сутність цієї норми не змінилась. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 станом на 28.08.2021 (дата виключення з списків особового складу та всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. На виконання судового рішення у справі № 460/1394/22 відповідач 29.11.2023 виплатив належні суми грошового забезпечення у розмірі 70046,31 грн. Спірний період у цих правовідносинах з 29.08.2021 року по 28.11.2023, а предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу вказаної індексації. Період з 29 серпня 2021 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Період з 19 липня 2022 року по 28 листопада 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями. У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23. Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. Як правильно зазначив суд першої інстанції, середній заробіток за час затримки розрахунку за період по 18.07.2022 з урахуванням принципу співмірності компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 70688,38 грн, а за період з 19.07.2022 по 29.11.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 85877,00 грн, що разом становить 156565,38 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачу в сумі 156565,38 грн, у порівнянні із виплаченою сумою на виконання рішення суду в розмірі 70046,31 грн не можна вважати співмірним, оскільки такий суттєво перевищує суму таких виплат, однак оскільки позивач у своїй позовній заяві просить нарахувати та виплатити середній заробіток у розмірі 69941,00 грн і ця сума у повній мірі охоплюється розрахунком здійсненим судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції правильні в частині стягнення заявленої у позові суми. Щодо аргументів скаржника про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні. Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Згідно висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати. Водночас відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки спірні правовідносини пов`язані зі звільненням позивача з публічної служби, до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення ч. 5 ст. 122 КАС України, оскільки такі положення є спеціальними по відношенню до ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Таким чином, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний процесуальний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України для спорів, пов`язаних зі звільненням з публічної служби. Аналізуючи наведені обставини справи, зіставлені з правовим регулюванням спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із затримкою розрахунку за період з дати звільнення, для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку. З наявних матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 29.11.2023, відтак позивач, звернувшись до суду з позовної заявою 26.12.2023 не пропустив визначений законом строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, відтак відсутні правові підстави для застосування процесуальних наслідків, передбачених п.8 ч.1 ст. 240 КАС України. З огляду на наведене, покликання скаржника на пропущення позивачем строку звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції вважає безпідставним. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про підставність стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах заявлених позовних вимог, а саме у розмірі 69941,00 грн. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року у справі №460/28599/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко