Постанова 4857 № 460/7010/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/7010/24 пров. № А/857/21658/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В. розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року (головуючий суддя Недашківська К.М.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне у справі № 460/7010/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : 01.07.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у розгляді його рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «в» частини 2 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (далі Закон №2232-XII); зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти та розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «в» частини 2 статті 26 Закону №2232-XII (чинну станом на 16.05.2024) за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує такого догляду, оскільки відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження факту подання рапорту від 16.05.2024 до Військової частини НОМЕР_1 . Суд першої інстанції вказав, що факт належного подання рапорту про звільнення з військової служби є визначальним у питанні щодо його розгляду чи не розгляду. Суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку відсутні правові підстави для надання оцінки наявності чи відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону №2232-XII, оскільки така оцінка може надаватися виключно за умови належного звернення особи з рапортом про звільнення з військової служби, чого у спірному випадку не було. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що право позивача у даних правовідносинах ще не є порушеним, а відповідно не підлягає судовому захисту у відповідності до приписів статті 5 КАС України, якою передбачено, що захисту у судовому порядку підлягають лише порушені права, свободи та інтереси особи, оскільки факт звернення з рапортом про звільнення з військової служби відсутній. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 16.05.2024 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами (необхідності здійснювати догляд за особою, яка його потребує) згідно ст. 26 Закону №2232-XII оскільки відсутні інші особи, які могли б здійснювати такий догляд, надавши усі необхідні документи. Скаржник вказує, що позивача словесно повідомлено про те, що підстави для звільнення його з військової служби відсутні та відповідно рапорт повернуто без розгляду. Скаржник зазначає, що до моменту призову на військову службу саме позивач здійснював постійний догляд за бабусею, про що йдеться у Акті обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 21.05.2024. Скаржник наголошує, що відповідач протиправно відмовив позивачу у його звільненні з строкової військової служби на підставі пункту «в» частини 2 статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами. ОСОБА_1 вказує, що звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 16.05.2024 про звільнення з військової служби. До матеріалів справи позивачем долучено рапорт від 16.05.2024, відповідно до якого позивач просить звільнити його з військової служби на підставі пункту «г» пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII - через сімейні обставини або інші поважні причини необхідність здійснювати постійний догляд за особою, яка за висновками ЛКК потребує постійного догляду, у зв`язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Не погоджуючись з діями Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у розгляді рапорту про звільнення з військової служби на підставі пункту «в» частини 2 статті 26 Закону України №2232-XII позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом № 2232-ХІІ. Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан. На момент розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2). Як встановлено судом першої інстанції позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У той же час, як зазначає позивача, він виявив небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі пункту «в» частини 2 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Так, згідно положень частини 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-ХІV (надалі за текстом - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Згідно із пунктом 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Згідно пункту 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України 10.12.2008 №1153/2008 (далі- Положення №1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ через сімейні обставини. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Отже, остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Водночас, військовослужбовець, подаючи рапорт про звільнення з військової служби, має обов`язок подати/направити такий рапорт у спосіб у порядку та з дотриманням вищенаведеного чинного законодавства. Як це встановлено судом першої інстанції, до даного позову позивачем долучена копія рапорту від 16.05.2024 про звільнення позивача з військової служби на підставі пункту «в» частини 2 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Проте, як це підтверджують матеріали справи, ні позивачем, ні представником позивача адвокатом Окуневич М.В. не надано доказів подання/направлення рапорту від 16.05.2024 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . Водночас, відповідач у поданому на адресу суду відзиві стверджує, що оскільки рапорт позивача від 16.05.2024 до Військової частини НОМЕР_1 не надходив, а відтак такий не був предметом розгляду і відповідно відмови у його задоволенні. Зазначені обставини позивачем належними та допустимими доказами не спростовано. Відтак, в ході розгляду даної адміністративної справи, судом першої інстанції та апеляційної інстанції не встановлено, а матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_1 у будь-який спосіб звертався до свого безпосереднього начальника чи то до наступного прямого начальника із рапортом від 16.05.2024 про звільнення з військової служби. Окрім того, слушними є висновки суду першої інстанції про те, що акт обстеження від 21.05.2024, яким встановлено, що до військової служби позивач здійснював догляд за ОСОБА_2 , яка за висновком ЛКК потребує стороннього догляду, датований в часі пізніше рапорту від 16.05.2024 про звільнення позивача з військової служби, а відтак зазначений акт не міг бути долучений до рапорту позивача як підстава для звільнення з військової служби. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність протиправності дій відповідача щодо розгляду рапорту позивача від 16.05.2024 та вважає, що право позивача за вищеописаних обставин у даних правовідносинах не є порушеним, а відповідно не підлягає судовому захисту у відповідності до приписів ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у позові, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі №460/7010/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич