Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 343/1714/24

Справа № 343/1714/24 Провадження № 22-ц/4808/133/25 Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О.В., суддів: Бойчука І.В., Томин О.О., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Підодвірний Тарас Іванович, на рішення Долинського районного суду від 06 листопада 2024 року, у складі судді Тураша В.А., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: У серпні 2024 року ТОВ «Юніт капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 817273056 від 06.03.2020 у розмірі 37995.00 грн та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. В обґрунтування позову зазначено, що 06.03.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір №817273056 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 17000 грн на свою банківську картку. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Однак відповідач не виконав свої зобов`язання щодо повернення кредиту у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви, за кредитним договором №817273056 від 06.03.2020, становить 37995,00 грн, яка складається з наступного: 17000,00 грн заборгованість по кредиту; 20995,00 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. 28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії договору в подальшому було продовжено. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №95 від 25.08.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 37995,00 грн. 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії договору в подальшому неодноразово було продовжено. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 37995,00 грн. 05 липня 2024 року між ТОВ «Онлайн фінанс» та позивачем було укладено договір факторингу №05/07/24, відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за вказаним договором від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 37955,00 грн. З цих підстав позивач просив позов задовольнити повністю. Стягнути з відповідача 37955,00 грн боргу і судові витрати по справі 2 422, 40 грн судового збору і 6 000 грн витрат на правову допомогу. Рішенням Долинського районного суду від 06 листопада 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 817273056 від 06 березня 2020 року в розмірі 37995,00 гривень, з яких: 17000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 20995,00 грн - сума заборгованості за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» 2422,40 грн сплаченого судового збору згідно квитанцій та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Представник ОСОБА_1 адвокат Підодвірний Т.І. подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Вважає, рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, та фактичним обставинам справи. Зазначає, що матеріали судової справи взагалі не містять доказів укладення договору від 06.03.2020 року № 817273056 в порядку визначеному статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію». Так у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, інформація щодо того, чи проходила особа яка укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, докази проведення такої ідентифікації, відповідь особи про прийняття пропозиції (акцепт) та підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. Вважає, що неможливо перевірити підписання оспорюваного кредитного правочину також кредитодавцем. Позовна заява та додані до неї матеріали не містять докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця). Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. Позивач таких доказів суду першої інстанції не надав. Належними доказами, які підтверджують перерахування Відповідачу певної суми можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Зазначає, що долучена позивачем роздруківка не може бути належним та допустимим доказом перерахування кредитних коштів відповідачеві, оскільки її виготовлення цілком залежить від первісного кредитору та за відсутності доказів направлення її до банку, та виконання такого платіжного доручення банком, не може свідчити про перерахування коштів. Матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті договору, саме відповідачеві, як і доказів належності відповідачу номера телефону, на який був направлений цифровий ідентифікатор. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами отримання відповідачем від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» будь яких коштів. Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Позивач, безпідставно посилається на те, що ТОВ «Таліон Плюс» отримав право вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за укладеним договором від 06.03.2020 № 817273056, оскільки 28.11.2018 не існувало спірного кредитного договору, а ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» навіть не могли передбачити його існування. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути на користь відповідача судовий збір сплачений за звернення до апеляційного суду та витрати на правову допомогу понесені відповідачем у суді першої інстанції. Представник ТОВ «Юніт капітал» адвокат Тараненко А.І. подав відзив на апеляційну скаргу. Заперечує проти апеляційної скарги відповідача, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Одноразовий персональний ідентифікатор № F988KUA5 направлено відповідачу 06.03.2020 о 10:21:11 на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор № F988KUA5 введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 06.03.2020 о 10:21:50. Вчинення відповідачем вказаних вище дій і зміна даних в системі Товариства є проставленням електронного підпису в Електронному Договорі одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Звертає увагу, що зазначений у вказаному договорі номер телефону НОМЕР_1 , за допомогою якого здійснювалася ідентифікація ОСОБА_1 , шляхом направлення на зазначений номер одноразового ідентифікатору у вигляді смс-коду відповідач та його представник зазначали як контактний у відзиві на позов та апеляційній скарзі, поданих ними до суду. Зазначає, що додані платіжні доручення містять всі необхідні реквізити електронного розрахункового та відповідають вимогам чинного законодавства. Порядок видачі коштів в безготівковій формі первинним кредитором не порушено. Банк підтвердив виконання платіжного доручення, а отже, перерахування коштів було здійснено належним чином. Вважає, що укладання договору факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з ОСОБА_1 від 06.03.2020 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору договір факторингу був чинним. Право вимоги по кредитному договору № 817273056 від 06.03.2020 р. передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому Позивачу на підставі Реєстру, який оформлений належним чином. Просить рішення суду залишити без змін. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України). Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам не відповідає. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач уклав кредитний договір з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, на час ухвалення рішення суду заборгованість за вказаним кредитним договором відповідачем добровільно не погашена. Право вимоги по кредитному договору № 817273056 від 06.03.2020 передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі Реєстру боржників. З таким висновком колегія суддів частково не погоджується з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Судом першої інстанції правильно встановлено, що 06 березня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 було укладено договір №817273056. За умовами цього договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 17 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі. Відповідно до платіжного доручення від 06 березня 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 17 000,00 грн. згідно договору №817273056 від 06 березня 2020 року на платіжну картку, яка вказана у заявці на отримання кредитних коштів. Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач виходив з того, що в ході факторингового ланцюгу право вимоги до відповідача перейшло до позивача. Судом першої інстанції також встановлено, що 28 листопада 2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №817273056 від 06.03.2020 року. Надалі 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01. 05 липня 2024 року між ТОВ «Онлайн фінанс» та позивачем було укладено договір факторингу №05/07/24 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №817273056 від 06.03.2020. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Так, право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшло до нових кредиторів, починаючи ще з 28 листопада 2018 року, а сам кредитний договір №817273056 укладено 06 березня 2020 року. Правовідносини за вказаним кредитним договором виникли значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснило передачу невизначених вимог, оскільки жодної вимоги щодо відповідача на момент укладення договору факторингу не існувало. Враховуючи вищевикладене, відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу. Суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28.11.2018 боргові зобов`язання за кредитним договором від 06.03.2020 ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 28.11.2018, дійшов до передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, на час укладення договору відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28.11.2018 сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника надана у витягу з реєстру прав вимоги №95 від 25.08.2020 ТОВ «Таліон Плюс», тобто майже через два роки після укладення договору відступлення права вимоги. Отже між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28.11.2018 не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору. Доводи позивача про те, що строк дії Договору факторингу №28/1118-08 від 28.11.2018, на підставі якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було передано ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 , продовжено кілька разів і редакція договору діяла після виникнення заборгованості, колегія суддів не приймає, оскільки кредитний договір укладений відповідачем 06.03.2020 року. Також безпідставними є твердження ТОВ «Юніт капітал» про те, що належним доказом переходу права вимоги є реєстр боржників є безпідставними. В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо). Таким чином, суд першої інстанції на вказане не звернув уваги та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 817273056 від 06 березня 2020 року в розмірі 37995,00 грн. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначеним обставинам оцінки не дав та не врахував вказаних норм чинного законодавства, а відтак рішення суду, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України слід скасувати, у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Щодо вимог апеляційної скарги про стягнення з позивача витрат понесених відповідачем на правову допомогу адвоката в суді першої інстанції слід зазначити наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Як видно з матеріалів справи, подавши до суду першої інстанції відзив на позовну заяву (а.с. 89-96), заперечення (а.с. 117-128), заперечення на клопотання (а.с. 167-170), клопотання про залишення заяви без розгляду (а.с. 171-174), представник ОСОБА_1 адвокат Підодвірний Т.І. не просив суд про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу адвоката, також не подав доказів розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, та в судове засіданні 06 листопада 2024 року не з`явився (а.с. 195). Таким чином вимоги апеляційної скарги про стягнення з позивача витрат понесених відповідачем на правову допомогу адвоката є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, із ТОВ «Юніт капітал» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 3633 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Підодвірний Тарас Іванович, задовольнити частково. Рішення Долинського районного суду від 06 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163,юридична адреса: вул. Рогнідинська,4А офіс 10, м. Київ, 01024) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3633 гривні. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: І.В. Бойчук О.О. Томин