Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/3469/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1048/25 Справа № 205/3469/24 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., Учасники справи: Позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Відповідач: Дніпровська міська рада, розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 вересня 2024 року, головуючий у суді першої інстанції Мовчан Д.В., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2024року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом, який в подальшому було уточнено в частині відповідача, до Дніпровської міської ради, в якому виклали вимоги про визнання за ними права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що вони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі ордеру № 18 від 30 квітня 2012року на житло, виданого ДП «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування», в подальшому реформоване в АТ «Дніпровський електровозобудівний завод», були вселені та проживають у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Проживаючи у даній квартирі більше 10 років, позивачі зазначають, що вони володіють таким майном відкрито і безперервно, з першого дня вселення, сплачують комунальні послуги за власні кошти та утримують квартиру в належному стані і порядку. Згідно листа № П-259/01/09-23 Департаменту житлового господарства, який є держателем - адміністратором розділу «Муніципальне житло» Реєстру об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, станом на 19 червня 2023року відомості про квартиру АДРЕСА_2 в Реєстрі об`єктів комунальної власності відсутні. Згідно інформаційної довідки від 21 жовтня 2023року за вищевказаними параметрами запиту по квартирі АДРЕСА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості також відсутні. Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна від 22 лютого 2024року за № 18-09-00930 вказана квартира також не обліковується в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності. Таким чином, квартира АДРЕСА_2 не являється об`єктом державної або комунальної власності. Позивачі вважають, що набули законного права володіти нерухомим майном, яким користуються більше 10 років, на підставі діючого законодавства. Ураховуючи викладене, позивачі виклали вимоги про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на 1/2 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 за набувальною давністю. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що власником будинку АДРЕСА_5 , у який ввійшла квартира АДРЕСА_3 , є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а самі по собі лише відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 07 жовтня 2024 року позивачі подали безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2024 року. В апеляційній скарзі висловили вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення їх позову в повному обсязі. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявників полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що квартира АДРЕСА_2 не є об`єктом державної або комунальної власності і юридично знаходиться в безхазяйному стані. Також заявники стверджували про те, що дійсно добросовісно, відкрито та тривало користуються квартирою, оплачують комунальні послуги, здійснюють поточний ремонт, а тому вважають, що отримали право власності на неї за набувальною давністю. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник Дніпровської міської ради заперечила проти апеляційної скарги, заявляла що обставини якими скаржники обґрунтовували свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору, доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Обґрунтовувала відзив тим, що власником будинку АДРЕСА_5 , у який ввійшла квартира АДРЕСА_3 , є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Зазначена обставина була відома позивачам, що виключає можливість визнання за ними права власності за набувальною давністю. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду на 17 грудня 2024 року. 11 грудня 2024 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду, у зв`язку з відставкою головуючої судді, було прийнято до свого провадження дану цивільну справу та призначено її до розгляду в суді апеляційної інстанції на 12 годину 50 хвилин 14 січня 2025 року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 30 квітня 2012року з дозволу комерційного директора ДП «НВК «Електровозобудування» С.С. Осуховського, було видано ордер № 18 на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_2 сім`єю у складі: ОСОБА_1 основний квартиронаймач та ОСОБА_2 син. Судом також встановлено, а сторонами не спростовувалась та обставина, що ОСОБА_1 разом із своїм сином ОСОБА_2 дійсно зареєстровані з 15 травня 2012року і постійно проживають у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою № 2115 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 20 лютого 2019року, а також витягами з реєстру територіальної громади від 23 жовтня 2023року та від 12 березня 2024року відповідно щодо кожного з позивачів. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 щорічно сплачує грошові кошти за надані комунальні послуги КП «Жилсервис-5», ТОВ «Екологія-Д», що підтверджується наданими суду квитанціями. Згідно листа № П-259/01/09-23 Департаменту житлового господарства, який є держателем адміністратором розділу «Муніципальне житло» Реєстру об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, станом на 19 червня 2023року відомості про квартиру АДРЕСА_2 в Реєстрі об`єктів комунальної власності відсутні. Відповідно інформаційної довідки від 21 жовтня 2023року за вищевказаними параметрами запиту по квартирі АДРЕСА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні. Згідно листа Регіонального відділення Фонду державного майна від 22 лютого 2024року за № 18-09-00930 квартира АДРЕСА_2 не обліковується в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності. Відповідно рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2012року № 29/30 Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків, які перебувають на балансі ДП «ДНВК «Електровозобудування», міська рада надала дозвіл на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків, у тому числі, і будинку АДРЕСА_5 , які перебувають на балансі ДП «ДНВК «Електровозобудування», з передачею на баланс КДЕП № 25, згідно з актами приймання передачі.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що власником будинку АДРЕСА_5 , у який ввійшла квартира АДРЕСА_3 , є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради. Протягом усього часу позивачі не могли не знати, що спірна квартира, в якій вони проживають була їм надана як службове майно, і воно має власника. Судом під час розгляду справи по суті не здобуто жодних доказів про те, що спершу ДП «ДНВК «Електровозобудування» а потім територіальна громада міста Дніпра відмовились від права власності на належне їм майно. Зазначені обставини позивачам достеменно відомі, що виключає можливість визнання права власності за набувальною давністю. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За змістом частини першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Згідно із положеннями статті 344 ЦК України заволодіння майном повинно бути добросовісним, тобто відповідна особа має добросовісно заволодіти чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною ( яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння повинно бути безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто має бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Вищезазначені вимоги до права особи на набуття права власності за набувальною давністю викладені та роз`яснені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та відповідають вимогам про які зазначено у позовних вимогах позивачів. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. У постанові від 01 серпня 2018року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23) та від 27 березня 2024року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Звертаючись до суду з даним позовом позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалась на те, що з 30 квітня 2012року вони проживають в спірній двокімнатній квартирі АДРЕСА_2 на підставі ордера № 18 на право зайняття цієї квартири. Право набуття права власності заявники пов`язували з тим, що вони добросовісно заволоділи спірним майном та набули на нього право власності так як це майно не має власника та позивачі відкрито і безперервно володіють цим нерухомим майном протягом більш як десяти років. Водночас за підтверджених обставин позивачі вселились в спірну квартиру яка спочатку належала ДП «НВК «Електровозобудування» та в подальшому територіальній громаді міста Дніпра на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 26 грудня 2012року № 29/30 Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків, які перебувають на балансі ДП «ДНВК «Електровозобудування». Тобто спростовується довід позивачів про те, що спірна квартира не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Також володінню майном характерні правові ознаки права користування цим майном та позивачі підтвердили своє право користування спірною квартирою АДРЕСА_2 як квартиронаймачі. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачами саме права власності на спірну квартиру за набувальною давністю у порядку статті 344 ЦК України, на яку вони мають право користування як наймачі цього житла. Сам по собі факт проживання та користування позивачами спірною квартирою не є підставою для виникнення у них права власності за набувальною давністю. При цьому, позивачами не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, позивачі є добросовісними набувачами спірної квартири на праві користування як наймачі цього житла, оскільки вони увесь час знала про те, що за ордером № 18 на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_2 вони зайняли квартиру як наймачі цього житла, та хоч право не зареєстроване за нічого не вказує на те, що відповідач відмовився від права комунальної власності на належне йому нерухоме майно, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. По суті, підстави позову й доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність достатніх умов для застосування статті 344 ЦК України. Водночас визнання за позивачами права власності за набувальною давністю було не єдиним засобом правового захисту, який був у розпорядженні заявників, з мотивів правового захисту їх прав як квартиронаймачів вони не позбавлені можливості захистити своє право користування квартирою в інший спосіб, а також набути право власності у спосіб що визначений чинним законодавством через приватизацію житла. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявниками апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивачі надала пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 вересня 2024 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Судді: