Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/4654/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2025 року справа №200/4654/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гайдара А.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув матеріали апеляційних скарг Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 р. у справі № 200/4654/23 (головуючий І інстанції Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у вигляді нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року за виключенням вже виплаченої частини індексації; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період проходження військової служби з 01.06.2018 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 01.06.2018 по 30.09.2020 березень 2018 р., та в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - із застосуванням базового місяця жовтня 2020 р. з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину за виключенням вже виплаченої частини індексації; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у вигляді нездійснення нарахування та виплати позивачу добових витрат за час перебування у відрядженні у смт Терентіївка Полтавської області у Військовій частині НОМЕР_2 у період часу з 30.12.2022 по 09.05.2023; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові витрати за час перебування у відрядженні у смт Терентіївка Полтавської області у Військовій частині НОМЕР_2 у період часу з 30.12.2022 по 09.05.2023; визнати протиправним дії Військової частини НОМЕР_1 у вигляді нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період проходження військової служби з 01.06.2018 по 09.05.2023 при переведенні з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2019; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01 2021 ; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; за період з 01.01.2023 09.05.2023 застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт, а також здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження військової служби з 01.06.2018 по 09.05.2023, що були нараховані під час переведення, шляхом множення прожиткового мінімуму дія працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт; визнати протиправною бездіяльність Військової частини у вигляді нездійснення повного нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, під час проходження військової служби у період з 24.02.2022 до 30.12.2022, за виключенням раніше виплаченої частини додаткової винагороди; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за періоди березень-квітень 2022 р. та за вересень-грудень 2022 р. військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», виключенням раніше виплаченої частини додаткової винагороди. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року за виключенням вже виплаченої частини індексації. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 01 червня 2018 року по 30 вересня 2020 року березень 2018 р., та в період з 01 жовтня 2020 року по 31 грудня 2022 року - із застосуванням базового місяця - жовтень 2020 р. з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити її недоотриману частину за виключенням вже виплаченої частини індексації. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у вигляді нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженні у смт Терентіївка Полтавської області у військовій частині НОМЕР_2 у період часу з 04 січня 2023 року по 03 травня 2023 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові витрати за час перебування у відрядженні у смт Терентіївка Полтавської області у військовій частині НОМЕР_2 у період часу з 04 січня 2023 року по 03 травня 2023 року. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 у вигляді нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період проходження військової служби з 29 січня 2020 року по 09 травня 2023 року з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, визнаної нечинною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, а саме: із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (включаючи щомісячні основі і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18), за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 ; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; за період з 01.01.2023 09.05.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок. Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням в частині нарахування та виплатити додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць за періоди березень-квітень 2022 р. та за вересень-грудень 2022 р., позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив суд скасувати судове рішення в зазначеній частині та задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 31.11.2022 року № 692/1472, позивач з 15.07.2022 по 31.11.2022 року брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування в районах ведення (бойових) дій ( здійснення заходів). Крім того, не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просив суд скасувати судове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог. Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає необхідним зазначити наступне. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копію паспорта громадянина України. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 . ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 01 червня 2018 року по 09 травня 2023 року. У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, тому представником позивача адвокатом Берзінь С.Л. направлено на адресу військової частини НОМЕР_1 відповідний адвокатський запит щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період служби. Відповідачем надано відповідь від 04 серпня 2023 року, у якій зазначено наступне. За період проходження військової служби позивачу нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення на суму 22 790,31 грн про що надано відповідну довідку. За період проходження служби позивачу нарахована та виплачена додаткова винагорода, передбачена Постановою №168. Про нараховану та виплачену додаткову винагороду позивачу зазначено у довідці від 26 липня 2023 року, яка є додатком до цієї відповіді. Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, суд виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.Відповідно до частини 2статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Як визначено абзацом 2 частини 3статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Відповідно до статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III (далі - Закон № 2017), на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Статтею 18 зазначеного Закону № 2017 передбачено, що індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій. Згідно зі статтею 19 цього Закону № 2017, державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Частиною 2 статті 2 Закону № 108/95-ВР визначено, що до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. Підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, відповідно до якого суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, індексації підлягає заробітна плата незалежно від того чи вона вища від мінімальної заробітної плати встановленої державою, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст. 95 КЗпП України, відтак індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII (далі Закон№1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Статтею 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до статті 2 цього Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Згідно з статтями 4, 6 вказаного Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII). Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 вказаного Закону №1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №1282-XII, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078(далі також - Порядок №1078), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту. Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. При цьому, згідно абз. 1 пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналіз наведених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації. Наведений висновок викладений у пунктах 43-44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20. Крім цього, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення. Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу (в редакції чинній до 01 грудня 2015 року). Для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість, та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи сума індексації зберігається, якщо сума збільшення заробітної плати менша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць. У разі коли сума збільшення заробітної плати більша, ніж сума індексації, яка повинна нараховуватися за відповідний місяць, такий місяць вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації( п.10-2 Порядку 1078). Абзац пункту 10-1 Порядку № 1078 застосований в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, яка була чинна до 01 грудня 2015 року. Після 01 грудня 2015 року до Порядку № 1078 внесені зміни та, зокрема, змінено редакцію пункту 10-2, згідно з яким змінилися правила індексації оплати праці (грошового забезпечення) для працівників. За новим правилом обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців. 03 листопада 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 року № 1038, якою внесено зміни до постанови №

704. Згідно з вказаною постановою затверджено з 01 жовтня 2020 року нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів, тобто відбулось наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців, які діяли з березня 2018 року. Суд першої інстанції в рішенні від 23 листопада 2023 року зазначив, що березень 2018 року та жовтень 2020 року є місяцями підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 червня 2018 року по 30 вересня 2020 року, а жовтень 2020 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошовою забезпечення військовослужбовців починаючи з 01 жовтня 2020 року по 31 грудня 2022 року (в межах позовних вимог). Проте, такі висновки місцевого суду є помилковими. Дійсно, 03 листопада 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, якою внесені зміни до постанови №

704. Проте, такі зміни в жодному випадку не стосуються підвищення тарифних ставок (окладів) для позивача. Так, пунктом 2 постанови № 1038 внесені наступні зміни у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704: 1) підпункт 3 пункту 6 викладено в такій редакції: 3) доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які обіймають посади, пов`язані з педагогічною або науковою діяльністю, і мають вчене звання доцента, старшого наукового співробітника або старшого дослідника, в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням;; 2) у додатках до постанови: примітки до додатка 1 викладено в новій редакції; примітку до додатків 12 і 13 викладено в новій редакції; додаток 14 викладено в новій редакції, відповідно до якої тарифний коефіцієнт за військовим (спеціальним) званням «солдат» залишився незмінним 0,3. При цьому тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 змін не зазнала, а тому відсутні підстави стверджувати про зміну стосовно позивача базового місяця з березня 2018 року на жовтень 2020 року. При цьому з розрахунку нарахованої та сплаченої позивачу індексації, відповідач враховував базовим місяцем березень 2018 року. Слід також зауважити, що згідно абз.2 пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий. Також, за висновками суду першої інстанції, індексація повинна проводитися з урахуванням абзаців 4 та 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Відповідачем не надано до суду доказів, що індексація позивачу виплачена із з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Таким чином, індексація позивачу за період служби з 01.10.2020 по 31.12.2022 нарахована та виплачена з порушенням вимог законодавства, тобто в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством. Отже, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2020 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) жовтень 2020 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 за виключенням вже виплаченої частини індексації. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Проте, колегія суддів зазначає, що такі висновки місцевого суду не відповідають нормам матеріального права. Відповідно до абзаців першого п`ятого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру. Отже, у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), згідно абз.4-5 п.5 цього Порядку, сума індексації може лише зменшуватися на різницю підвищення доходу, проте, ніяк не збільшуватися. Відповідачем за спірний період не було застосовано зменшення індексації при її розрахунку, тому доводи позовної заяви про те, що була нарахована та виплачена лише частка індексації грошового забезпечення, не ґрунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи. З огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні та позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у вигляді нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року за виключенням вже виплаченої частини індексації, зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 р., з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину за виключенням вже виплаченої частини індексації є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати добових витрат за час перебування у відрядженні, суд виходить з наступного. Відповідно до частин шостої статті 14 Закону №2011-XII при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наказом Міністерства оборони України від 20.02.2017 № 105 затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України (далі Інструкція № 105). Згідно пункту 1 Інструкції №105, ця інструкція визначає особливості направлення військовослужбовців Збройних Сил України у відрядження в межах України та механізм відшкодування витрат на відрядження. Згідно пункту 2 Інструкції №105 відрядженням є направлення військовослужбовців Збройних Сил України за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в іншу місцевість для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу). Пунктом 3 Інструкції №105 встановлено наступне. Рішення про направлення військовослужбовців у відрядження (за наявності бюджетних асигнувань) та відшкодування витрат на відрядження приймають, зокрема, у військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях командир (начальник, керівник) військової частини (військового навчального закладу, військового підрозділу вищого навчального закладу, установи, організації). Рішення про направлення військовослужбовців у відрядження оформляється відповідним наказом, в якому зазначаються: пункт призначення; найменування військової частини (установи, організації), куди відряджається військовослужбовець; строк та терміни відрядження; мета відрядження. На підставі наказу про направлення у відрядження військовослужбовцям оформлюється у встановленому порядку посвідчення про відрядження. Відповідно до пункту 4 Інструкції №105 строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі (крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами). Пунктом 7 Інструкції №105 передбачено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття з відрядження день прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця. У разі відправлення транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де проходить службу відряджений військовослужбовець, у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого військовослужбовця до місця служби. Згідно пункту 10 Інструкції № 105, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням). Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту. Пунктом 11 Інструкції №105 визначено, що за кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98. Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця проходження служби, що зараховуються як два дні. Сума добових визначається із урахуванням наказу про відрядження та відповідних первинних документів. За відсутності наказу про відрядження добові витрати не виплачуються. Виплата добових витрат здійснюється також військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які направляються у відрядження у складі підрозділів або військових частин для, зокрема, участі військовослужбовців в антитерористичних операціях, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (абзац 8 пункту 22 Інструкції №105). Строк відрядження військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу та працівників, які в особливий період направляються в межах України в райони воєнних (бойових) дій для участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також здійснення заходів із забезпечення правопорядку на деокупованих територіях та на державному кордоні, не повинен перевищувати період здійснення таких заходів (абзац 9 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98) Судом встановлено, що 30 грудня 2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано позивачу посвідчення про відрядження №1754 до АДРЕСА_1 у військову частину НОМЕР_2 з метою охорони майна батальйону управління та пунктів управління. Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04 січня 2023 року №4 вважати таким, що вибув у відрядження у військову частину НОМЕР_2 з 04 січня 2023 року, з метою охорони майна батальйону управління та пунктів управління, знято з продовольчого забезпечення 04 січня 2023 року солдата ОСОБА_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 травня 2023 року №127 вважати таким, що прибув та приступив до виконання службових обов`язків з відрядження з 03 травня 2023 року солдат ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи ненарахування та невиплату позивачу добових витрат за час перебування у відрядженні у АДРЕСА_1 у Військовій частині НОМЕР_2 представник відповідача зазначає про те, що командування військової частини НОМЕР_2 не було скеровано жодних письмових повідомлень щодо не можливості зарахування на усі види забезпечення позивача, тому і здійснення добових витрат під час дії воєнного стану у позивача не виникало. Відповідно до пункту 24 Інструкції №105 виплата добових витрат військовослужбовцям не здійснюється за дні, коли вони (у передбачених законодавством випадках) забезпечуються триразовим харчуванням за рахунок держави, а також за період, коли відрядженому здійснюються польові виплати (морське грошове забезпечення). Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, саме відповідач повинен довести належними та допустимими доказами, що позивач у період відрядження був забезпечений триразовим харчуванням військовою частиною НОМЕР_2 . Водночас, доказів про забезпечення позивача триразовим харчуванням матеріали справи не містять та відповідачем не надано. Також, відповідач у відзиві на позов посилається на розпорядження заступника Міністра оборони України від 20 травня 2022 року №9696, у якому доведено вимоги щодо необхідності: забезпечення видачі продовольчих атестатів військовослужбовцям, що направляються у службові відрядження для виконання службових завдань, в інші військові частини або добовим польовим набором продуктів; у разі забезпечення добовим польовим набором продуктів на весь термін відрядження, забезпечення наявності відмітки щодо даної видачі на посвідченні про відрядження; забезпечення зарахування на продовольче забезпечення військовослужбовців, які прибули до військової частини у службове відрядження та наявності відмітки про забезпечення триразовим харчуванням на посвідченні про відрядження; здійснення направлення військовослужбовців у відрядження з врахуванням пункту 1 наказу МОУ від 31 січня 2022 року №30; у разі неможливості забезпечення військовослужбовців, які прибули у відрядження триразовим харчуванням, письмового повідомлення командиру військової частини, з якої військовослужбовці прибули у відрядження, із зазначенням причин. Дане розпорядження міститься також у матеріалах справи. Однак, до суду не надано доказів видачі позивачу продовольчого атестату, який направлявся у службове відрядження для виконання службових завдань в іншу військову частину або добовим польовим набором продуктів, зарахування позивача на продовольче забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 у зв`язку із відрядженням та наявності відмітки про забезпечення триразовим харчуванням на посвідченні про відрядження. Вказане свідчить про недотримання вимог, які викладено у розпорядженні заступника Міністра оборони України від 20 травня 2022 року №9696 з метою недопущення фінансових порушень під час направлення військовослужбовців ЗСУ у відрядження під час дії воєнного стану. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в частині та визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у вигляді нездійснення нарахування та виплати позивачу добових витрат за час перебування у відрядженні у АДРЕСА_1 у військовій частині НОМЕР_2 у період часу з 04 січня 2023 року (день, коли позивач вибув у відрядження та його знято з продовольчого забезпечення) по 03 травня 2023 року (день прибуття до військової частини з відрядження), зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові витрати за час перебування у відрядженні у АДРЕСА_1 у військовій частині НОМЕР_2 у період часу з 04 січня 2023 року по 03 травня 2023 року. Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог щодо оскарження дій військової частини НОМЕР_1 у вигляді нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період проходження військової служби з 01.06.2018 по 09.05.2023 при переведенні з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення, суд виходить з наступного. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться. 24.02.2018 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб, п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб визнано протиправним та скасовано. Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діє п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. З 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум). Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а. З 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням». Правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 2 серпня 2022 у справі № 440/6017/21 (на яку є посилання у постанові від 12 вересня 2022 у справі № 500/1813/21) відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 у справі № 400/6214/21, спір у якій - подібно до цієї справи - стосувався перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 по 6 листопада 2020 відповідно до пункту 4 Постанови № 704 у зв`язку з ухваленням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 у справі № 826/6453/18. Верховним Судом зроблено правовий висновок про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили. Оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню. Отже, з 29.01.2020 року суб`єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов`язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані. Відтак, протягом періоду проходження позивачем військової служби грошове забезпечення позивача мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діє з 29.01.2020 року. Застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (як було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані), який є нижчим від прожиткових мінімумів, встановлених Законами України про Державний бюджет на 2020-2023 роки, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення (включаючи щомісячні основні і додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення) в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення. Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн, суд зазначає наступне. Дослідивши позовні вимоги, судом встановлено, що спірними періодами не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» є березень квітень 2022 року та вересень грудень 2022 року. Судом встановлено та підтверджено довідкою про доходи від 26 липня 2023 року №946/ФС, що позивачу проведені інші нарахування, окрім грошового забезпечення: у березні 2022 року 38 997,12 грн, у квітні 2022 року 88 306,45 грн, у травні 2022 року 134 301,32 грн, у вересні 2022 року 100 000,00 грн, у жовтні 2022 року 30 000,00 грн, у листопаді 2022 року- 30 000,00 грн, у грудні 2022 року 30 000,00 грн, у січні 2023 року 30 000,00 грн. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова № 168, пунктом 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146, яка застосовується з 01.09.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Відповідно до п. 17 Розділу І «Загальні положення» Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. Порядок та умови виплати зазначеної винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений рішенням Міністра оборони України, доведеним телеграмою від 25.03.2022 № 248/1298. Пунктом 2 вказаного рішення визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах: 100000 гривень військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Пунктом 3 передбачено, що про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець. В подальшому, 23.06.2022 Міністром оборони України з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, прийнято рішення № 912/з/29 (далі по тексту - Рішення № 912/з/29). Згідно із абз. 3 п.3 рішення (телеграми) Міністра оборони України №248/1298 від 25.03.2022 документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: 1. бойовий наказ (бойове розпорядження); 2. журнал бойових дій (вахтовий журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); 3. рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Пунктом 3 передбачено, що про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець. Так, згідно пункту 1 Рішення № 912/з/29 під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи ) слід розуміти виконання військовослужбовцем бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил Оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій. Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 серпня 2022 року, був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 р. за № 453/37789 (з подальшими змінами). У відповідності до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Згідно частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. З огляду на наявність суперечливих відомостей про наявність у спірний період у позивача права на отримання додаткової винагороди до 100 000 грн, враховуючи заперечення проти позову Військової частини НОМЕР_1 , враховуючи положення частини другої статті 90 КАС України, за якими жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили, колегією суддів не приймаються посилання позивача на те, що довідка від 31.11.2022 № 692/1472 є беззаперечним доказом наявності у позивача права на отримання винагороди в розмірі до 100000 грн. Так, в постанові від 25 січня 2024 року в справі № 560/1216/23 Верховний Суд зазначив: «49. Водночас, незважаючи на позовні вимоги, які стосувалися виплати позивачу додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року без визначення кінцевої дати, подані позивачем докази, що охоплювали період з 24 лютого по 31 травня 2022 року, та заперечення відповідача щодо наявності підстав для виплати позивачу вказаної винагороди за час його відрядження до іншої військової частини, суди попередніх інстанцій не встановили, у який період часу та до якої військової частини ОСОБА_1 був відряджений з початку введення воєнного стану в Україні, а також якими обставинами позивач обґрунтовував позовні вимоги про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 100000 грн на місяць за період з 01 червня 2022 року по дату звернення до суду (25 січня 2023 року). Фактично судові рішення про відмову в задоволенні позову за період з 01 червня 2022 року по 25 січня 2023 року нічим не обґрунтовані.

50. Надаючи оцінку поданим позивачем до суду довідкам військової частини НОМЕР_2 на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності для підтвердження обставин безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах у період з 24 лютого по 31 травня 2022 року, суди обох інстанцій не дослідили й не з`ясували змісту документів, зазначених підставою видачі цих довідок». Тому апеляційним судом вжито заходів щодо офіційного з`ясування обставин цієї справи. Так, ухвалами Першого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року, 11 грудня 2024 року та 24 грудня 2024 року у відповідача витребувано документи. Військова частина НОМЕР_1 відповідь не надала. Разом з цим, позивачем та відповідачем не було надано будь-яких доказів, які б свідчили про безпосередню участь позивача у спірні періоди у бойових діях. Отже, у суду відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази (документи, матеріали) щодо виконання Позивачем у спірному періоді безпосередніх бойових дій чи заходів з безпосередньої відсічі і стримуванні збройної агресії в період перебування безпосередньо в районах ведення бойових дій за спірний період, і як наслідок, наявності у нього права для нарахування та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 гривень, яка передбачена пунктом 1 Постанови №168. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач правомірно не нарахував та не виплатив позивачу додаткову винагороду в розмірі до 1000000 грн за спірні періоди. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За приписами частини 3 цієї статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано копії: ордер про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 від 18 серпня 2023 року; договір про надання професійної правової допомоги від 11 липня 2023 року, який укладено між позивачем та адвокатом Берзінь С.Л., предметом якого є здійснення захисту, представництва або надання інших видів професійної правової допомоги (адвокатські послуги) клієнту та виконання пов`язаних з цим доручення клієнта в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання такої допомоги (послуги) та фактичні витрати, пов`язані з їх наданням та необхідні для виконання цього договору, а також виплатити гонорар успіху у випадку досягнення Адвокатом результату. Визначеного у п.4.4-4.5 Договору, у порядку та строки, узгоджені Сторонами та/або цим Договором. Ціна правової допомоги складається безпосередньо з плати за надані послуги професійної правничої допомоги Адвоката (винагороди, гонорару), фактичних витрат., пов`язаних із наданням (судовий збір, поштові витрати, проїзд транспортом, проживання у готелі, канцелярські витрати тощо), а також з гонорару успіху за досягнутий результат (пункт 4.1 Договору); акт наданих послуг відповідно до Договору про надання професійної правової допомоги від 18 серпня 2023 року;квитанцію до прибуткового касового ордеру від 18 серпня 2023 року на суму 5000 грн. Відповідач оспорює розмір наданої позивачу правової допомоги, обґрунтовуючи тим, що позовні вимоги, які є предметом розгляду даної справи є типовими, судові витрати є завищеними та не обґрунтованими, тому не підлягають відшкодуванню. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Матеріалами справи встановлено, що в якості доказів витрат на правничу допомогу представником позивача надано копію договору, акт наданих послуг та квитанцію до прибуткового касового ордеру у сумі 5000,00 грн. Проте, з урахуванням встановлених обставин та досліджених судом матеріалів позовної заяви, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції що вказані витрати підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно до задоволених вимог а саме в розмірі 3 000 грн. Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29). Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права. Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи в частині застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01 жовтня 2020 року по 31 грудня 2022 року - із застосуванням базового місяця - жовтень 2020 р. з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції зміні в мотивувальній частині та в частині визначення застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця). Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 р. у справі № 200/4654/23 змінити. Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 р. у справі № 200/4654/23 викласти в наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 червня 2018 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 р., з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити її недоотриману частину за виключенням вже виплаченої частини індексації.». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 р. у справі № 200/4654/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 січня 2025 року. Колегія суддів А.В. Гайдар А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв