Постанова Вінницький апеляційний суд № 148/1501/24

Справа № 148/1501/24 Провадження № 22-ц/801/91/2025 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2025 рокуСправа № 148/1501/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В. з участю секретаря судового засідання: Кахно О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 148/1501/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Тульчинської міської ради, ОСОБА_3 про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утримуванні, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Слізяк Мар`яни Миколаївни на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Дамчук О. О., - встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Тульчинської міської ради, ОСОБА_3 про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утримуванні, просив встановити факт, що на його утриманні перебувають діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обґрунтування позову, посилалася на те, що 28 квітня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Дружина позивача, ОСОБА_3 , від попереднього шлюбу має трьох дітей: ОСОБА_8 , 2004 року народження, ОСОБА_4 , 2008 року народження, ОСОБА_5 , 2013 року народження, двоє з яких є неповнолітніми. Діти дружини від попереднього шлюбу та дружина увесь час, як до реєстрації шлюбу, так і після реєстрації шлюбу постійно проживають разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Рідний батько дітей, ОСОБА_2 , участі у вихованні утриманні своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не приймає, відносно нього відкрите виконавче провадження № 69743783 від 31.08.2022 по стягненню аліментів на користь ОСОБА_11 , станом на 20.06.2024 наявна заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 88176 грн. 00 коп. Дружина позивача на теперішній час не працює, оскільки здійснює догляд за дитиною до трьох років. У зв`язку з чим ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок утримувати ОСОБА_3 , двох її неповнолітніх дітей від попереднього шлюбу та їхню спільну доньку. ОСОБА_12 офіційно працевлаштований на посаді підсобного робітника у ФОП ОСОБА_13 та отримує заробітну плату, склад його сім`ї на теперішній час фактично утворює: неповнолітня дочка ОСОБА_7 , дружина ОСОБА_3 та її неповнолітні діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , повнолітня дочка ОСОБА_8 . Також зазначає, що ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.02.2023 № 42, ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Наразі, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (військовий квиток серії НОМЕР_2 ) та останньому вручена повістка про необхідність з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, в ОСОБА_1 наявна підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Після отримання повістки позивач неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак останньому відмовляли, у зв`язку з чим просить задовільнити позов у повному обсязі. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2024 рокуу задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Слізяк Мар`яна Миколаївна подалаапеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. У скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду прийнято із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд першої інстанції надав неправильну оцінку доказам, які мітяться в матеріалах справи, а висновки викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування такого рішення та прийняття нового про задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Представник позивача адвокат Слізяк М.М. та позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали просили суд її задовольнити. Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити. У судове засідання інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з`явилися. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 28 квітня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб у Тульчинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), актовий запис

82. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , батьками дитини зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ОСОБА_3 , від попереднього шлюбу має неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , 2004 року народження, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 04.06.2008 року та повнолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 04.10.2013 року. Батьками дітей зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та діти: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_8 зареєстровані та проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади від 18.06.2024 року (а.с. 23-28) та довідками виконавчого комітету Тульчинської міської ради від 18.06.2024 року за № 479,782. Відповідно довідки головного державного виконавця Яни Парубок від 20.06.2024 року встановлено, що виконавче провадження № 69743783, відкрите 31.08.2022, про виконання виконавчого листа № 148/2124/16-н від 14.12.2016 про стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця с Кинашів Тульчинського району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за місцем народження по АДРЕСА_3 , працюючого у Тульчинський філії ТОВ «ТерраФуд», на користь ОСОБА_6 на утримання дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти в розмірі 1/2 частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 12 жовтня 2016 року до їх повноліття. Пред`явлено до примусового виконання 30.08.2022, станом на 20.06.2024 наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів становить 88 176 грн.00 коп. ОСОБА_1 офіційно працевлаштований на посаді підсобного робітника у ФОП ОСОБА_13 з 18.06.2024 року по даний час, що підтверджується довідкою від 20.06.2024 року за вих. № 01/01 за підписом ФОП(Директор) ОСОБА_13 . Також встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 17.11.1997 року, оскільки наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2023 № 42 звільнений в запас. Також в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак в матеріалах справи відсутні дані про отримання даної заяви адресатом, а також результати розгляду даної заяви. Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується. Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі №363/214/17-ц від 22.08.2018 року, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку не є вичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. У справі, позивач просить встановити факт перебування на його утримуванні неповнолітніх дітей дружини від попереднього шлюбу, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мету встановлення факту позивач вказав, що він є військовозобов`язаним, а у відповідності до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці. Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, відібрання дитини, тощо. Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України). Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт утримання ним дітей дружини від попереднього шлюбу, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для біологічного батька дітей. Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Доведення факту одноосібного виховання дітей вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких біологічний батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Згідно з ч.1 ст. 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України). Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_3 , має право на участь у вихованні дітей дружини: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Таким чином, у вітчима виникає обов`язок утримувати дітей лише у разі відсутності у них матері та батька, або вони з поважних причин не можуть надавати належного утримання, що відповідає правовій позиції Верховного суду у постанові від 14.12.2023 року № 160/11228/23. Як вбачається з матеріалів справи батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , які відповідно до вищенаведених норм права зобов`язані утримувати своїх дітей, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі та чи проживають разом з дітьми або окремо від них. Позивач є вітчимом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів того, що батьки дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_11 з поважних причин не можуть надавати дітям належного утримання. З наданих суду документів, а саме виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_2 працює у Тульчинській філії ТОВ «ТерраФуд» та з його доходів стягуються аліменти на утримання дітей. Заборгованість по аліментам не свідчить, що батько дітей не в змозі сплачувати аліменти на їх утримання, немає даних, що він непрацездатний, не отримує інші доходи тощо, тобто даний письмовий доказ не свідчить, що батько з поважних причин не може утримувати дітей. Крім цього з пояснень ОСОБА_11 наданих у судовому засіданні, остання вказувала, що на аліменти вона подала в 2016 році та ОСОБА_2 їх сплачував та утримував дітей та враховуючи, що вони на той час проживали разом, вона звернулася до відділу ДВС з заявою про припинення стягнення аліментів, а після розлучення з останнім у 2022 році та коли одружилася з позивачем то в серпні 2022 року повторно звернулася до відділу ДВС про відкриття провадження по аліментам. Також пояснення ОСОБА_11 , що ОСОБА_2 перебуває за межами території України і не може утримувати дітей жодними доказами не підтверджено. Також суд першої інстанції вірно зазначив, що ні позивачем ні його представником не надано жодних переконливих доказів того, що позивач матеріально утримує дітей, в матеріалах справи відсутні докази про розмір отриманої заробітної плати позивачем, відсутні докази, які саме витрати він несе на утримання дітей, надана роздруківка по банківські карті про рух коштів за 2022 рік не свідчить про факт утримання дітей дружини. Таким чином з огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з того, що у судовому засіданні позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів того, що біологічні батьки дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_11 з поважних причин не можуть надавати дітям належного утримання та виховання. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Слізяк Мар`яни Миколаївни залишити без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: М.В. Матківська В.В. Сопрун