LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Вінницький апеляційний суд146/1074/19

від 08.10.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Справа № 146/1074/19 Провадження № 22-ц/801/2056/2024 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Скаковська І. В. Доповідач:Сало Т. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2024 рокуСправа № 146/1074/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Берегового О.Ю., Шемети Т.М., секретар Луцишин О.П., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2024 року про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, постановлену суддею Скаковською І.В. в смт Томашпіль, повний текст ухвали складено 12 серпня 2024 року, в справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документу таким, що частково не підлягає виконанню, встановив: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ №146/1074/19, виданий 22 серпня 2019 року суддею Томашпільського районного суду Вінницької області в частині нарахування та стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 з 22 серпня 2019 року по 11 серпня 2023 року та на сина ОСОБА_4 з 22 серпня 2019 року по 05 листопада 2023 року. Також просить стягнути З ОСОБА_2 на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначив, що 24 червня 2016 року він уклав шлюб з ОСОБА_5 , і вони разом є батьками двох неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Їхня сім`я проживала в АДРЕСА_1 . 22 серпня 2019 року Томашпільським районним судом Вінницької області за заявою ОСОБА_5 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7 , в розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду, а саме з 29 липня 2019 року, до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Оскільки сторони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, турбувалися один про одного та за спільні кошти утримували неповнолітніх дітей, то судовий наказ не було звернуто до виконання. 04 березня 2023 року ОСОБА_5 залишила сім`ю, в тому числі неповнолітніх дітей, та виїхала із села Нетребівка, за її словами в м. Одесу. При припиненні подружніх стосунків сторони досягли згоди про те, що донька буде проживати з ОСОБА_5 , а син з ОСОБА_1 .. 19 травня 2023 року за рішення суду шлюб між ними було розірвано. 11 серпня 2023 року ОСОБА_5 забрала доньку, а 05 листопада 2023 року забрала сина. Зважаючи на вказані обставини, він прийняв рішення про узаконення місця проживання малолітнього сина разом з ним, у зв`язку з чим звернувся до суду із позовом, а ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_7 разом з нею. Спір між сторонами про встановлення місця проживання дитини знаходиться на розгляді в суді. 05 грудня 2023 року судом було постановлено ухвалу про видачу дублікату судового наказу про стягнення аліментів. 15 січня 2024 року ОСОБА_5 подала до Тульчинського ВДВС у Тульчинському районі заяву про прийняття дублікату судового наказу для примусового виконання. 17 січня 2024 року головним державним виконавцем Тульчинського відділу державної виконавчої служби у Тульчинському районі на підставі заяви стягувача ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження. У процесі виконання судового наказу, державний виконавець нарахував ОСОБА_1 борг зі сплати аліментів, починаючи з 22 серпня 2019 року, в сумі 210 777, 45 грн, однак, така сума заборгованості є незаконною, оскільки він добровільно, з 22 серпня 2019 року по 11 серпня 2023 року утримував доньку ОСОБА_6 , а сина ОСОБА_7 з 22 серпня 2019 року по 05 листопада 2023 року. Отже, ОСОБА_1 вважає, що нарахування аліментів на утримання дітей за вказаний ним період є незаконним та таким, що порушує його особисті права. Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про визнання виконавчого документу таким, що частково не підлягає виконанню. Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення , яким заяву задовольнити. У скарзі зазначає, що при розгляді цієї справи суд не був справедливим та неупередженим, порушивши основні засади цивільного судочинства. На підтвердження тих фактів, що він добровільно виконував свій батьківський обов`язок по утриманню дітей у вказаний в заяві період ним було надано відповідні докази, яким підтверджено не лише те, що він добровільно виконував свої батьківські обов`язки по утриманню та матеріальному забезпеченню дітей, а й те, що стягувач аліментів повністю визнала ці факти. Судом не було надано оцінку наданим ним доказам, а посилання суду на узагальнення судової практики не може бути підставою обґрунтування судового рішення в конкретних справах. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. У судове засідання, призначене на 08 жовтня 2024 року о 13 год. 50 хв., учасники справи не з`явилися, про розгляд справи повідомлені. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив розгляд апеляційної скарги провести у його відсутність, оскільки наразі він призваний на службу в ЗСУ і знаходиться в зоні активних бойових дій, та у відсутність його представника адвоката Патраманського І.О.. Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За наведених вище обставин, апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справи у відсутність учасників справи. Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Суд першої інстанції зробив висновок, що із заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів не вбачається, що судовий наказ видано помилково або обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою, а також заявником не наведено інших причин, які давали би суду підстави визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, а тому відсутні підстави для задоволення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції. Встановлено, що 29 липня 2019 року ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу, в якій заявила вимогу про стягнення аліментів на двох неповнолітніх дітей в розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів. В обґрунтування заяви ОСОБА_5 зазначила, що з 27 липня 2008 року по 24 червня 2016 року вона з ОСОБА_1 проживала у фактичних шлюбних відносинах, 24 червня 2016 року вони зареєстрували шлюб. У шлюбі у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .. На даний час діти знаходяться на її утриманні. 22 серпня 2019 року Томашпільським районним судом Вінницької області в цивільній справі №146/1074/19 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: в АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , працюючого трактористом в ПАТ «Продовольча компанія «Поділля» с. Нетребівка Томашпільсьокго району Вінницької області на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , жительки АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви до суду, а саме, з 29 липня 2019 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с.16-17). Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року за заявою ОСОБА_2 було видано дублікат судового наказу у даній справі (а.с.45). 24 липня 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання виконавчого документа таким, що частково не підлягає виконанню, а саме просив визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Томашпільського районного суду Вінницької області від 22 серпня 2019 року в частині нарахування та стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 з 22 серпня 2019 року по 11 серпня 2023 року та на сина ОСОБА_4 з 22 серпня 2019 року по 05 листопада 2023 року, враховуючи, що протягом вказаного періоду він проживав зі стягувачем однією сім`єю та вони за спільні кошти утримували неповнолітніх дітей. Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України визначено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Статтею 173 ЦПК Українипередбачено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити чи розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та другої статті 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №2-4671/11 зроблено правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Отже, до підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення. При цьому, подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може бути пов`язане із оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, адже визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, належить до процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, тобто, рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню у примусовому порядку. Враховуючи імперативні приписи статті 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України щодо обов`язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення статті 432 ЦПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав. Разом з тим, з огляду на положення статті 432 ЦПК України, наведені заявником обставини не можуть бути підставою для визнання судового наказу в частині таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржник фактично оспорює наявність підстав для задоволення судом заяви ОСОБА_5 про видачу судового наказу про стягнення з нього аліментів на утримання дітей в період часу, коли діти проживали разом з ним і дружиною. Вищезазначені обставини, на які посилався ОСОБА_1 у своїй заяві із наданням належних та допустимих доказів того, що неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 станом на дату видачі судового наказу, а саме 22 серпня 2019 року, проживали як зі стягувачем, так і з ним, могли бути обставинами для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами (ч. 8 ст. 170 ЦПК України), але вони не можуть бути і не є обставинами, передбаченими ст. 432 ЦПК України, за наявності яких може бути визнаний вищезазначений судовий наказ у цій справі в частині таким, що не підлягає виконанню. Судовий наказ був виданий судом першої інстанції з додержанням вимог ЦПК України. Зі змісту заяви вбачається спір про розмір заборгованості, яка виникла в тому числі і у період, коли діти ОСОБА_1 проживали разом з ним, а всі спори вирішуються в позовному провадженні. Зокрема, ч. 2 ч. 2 ст. 197 СК України зазначено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Статтею 273 СК України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Обставини даної справи також можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за певний період при розгляді справи за позовом про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, під час розгляду якої однією з обставин, яка підлягає доказуванню є те, з ким саме з батьків проживала дитина у визначений період часу. Колегія суддів звертає увагу, що наказне провадження є одним із видів проваджень цивільного судочинства, в якому без розгляду справи по суті на підставі безспірних вимог та доказів, поданих заявником, видається судовий наказ, згідно з яким з боржника стягуються грошові кошти. При цьому, одними з характерних ознак наказного провадження є: спрощеність, оскільки має місце «урізана» цивільна процесуальна форма; на нього не поширюються принципи гласності, усності, безпосередності, змагальності; відсутність стадійності цивільного процесу; судовий наказ видається за відсутності сторін, та видача судового наказу здійснюється лише на підставі безспірних письмових доказів, поданих заявником. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали. Такі доводи фактично зводяться до незгоди боржника з висновками суду першої інстанції, та є подібними доводам, які викладені у заяві, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 жовтня 2024 року. Головуючий Т.Б. Сало Судді О.Ю. Береговий Т.М. Шемета

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»