Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/8012/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 січня 2025 року місто Чернівці справа №725/8012/24 провадження №22-ц/822/89/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Височанської Н.К., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б. секретар Собчук І.Ю. учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», відповідач - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», інтереси якого представляє адвокат Гачак Іван Осипович на ухвалу Першотравневого районного суду м.Чернівців від 05 грудня 2024 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, головуючий в суді першої інстанції суддя Федіна А.В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2024 року позивач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків. Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь кошті в сумі 620 884,67 гри., як вартість неоприбуткованого дизельного пального, а також стягнути судові витрати. В ході підготовчого судового засідання представник відповідача Бутирська І.Б. звернулась до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В обґрунтування вказаного клопотання посилалась на те, що даний спір стосується відшкодування майнової шкоди, завданої підприємству під час виконання трудових обов`язків, і стосується дій відповідача під час виконання ним повноважень посадової особи - керівника локомотивного депо. Підставами позову позивач зазначив наявність в діях відповідача елементів господарського правопорушення, а саме неналежну організацію бухгалтерського контролю, фіксування всіх господарських операцій в первинних документах, що спричинило майнову шкоду, завдану господарському товариству. Отже, вважає, що спір виник між господарським товариством та посадовою особою (керівником структурного підрозділу), стосується відшкодування збитків, заподіяних акціонерному товариству діями відповідача щодо неналежного виконання повноважень керівника, законом - п.12 ч.1 ст.20 ГПК України передбачено підвідомчість такого спору господарському суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівців від 05 грудня 2024 року клопотання представника відповідача - задоволено. Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків - закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз`яснено позивачу, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції Господарського суду Чернівецької області. Повний текст ухвали складено судом 10 грудня 2024 року. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги На ухвалу суду Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу про закриття провадження та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Посилалося на те, що станом на день подання залізницею позову відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 27 липня 2022 року № 2465-IX - посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради або ради директорів, виконавчого органу, керівник підрозділу внутрішнього аудиту (внутрішній аудитор), керівник відділу бюджету або іншого підрозділу, до компетенції якого належить питання бюджетування акціонерного товариства, корпоративний секретар акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу акціонерного товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом акціонерного товариства. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основними критеріями при визначенні кола посадових осіб, до яких може бути застосована ця норма, є, належність конкретної посади до органу управління (керівного, виконавчого, наглядового тощо) юридичної особи, в тому числі закріплення статусу посадової особи в статуті. Сама по собі наявність у працівника організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, без входження при цьому посади такого працівника до керівних чи виконавчих органів управління юридичної особи, не може бути достатньою підставою для включення його до кола посадових осіб (положення ч. 3 ст. 65 ГК України), згідно з якою посадовими особами підприємства є керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту цього підприємства. Вказало, що НАЗК у своїх роз`ясненнях щодо суб`єктів декларування, відповідаючи на запитання: «Чи є посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права суб`єктами декларування?», відповіло ні та у зв`язку із прийняттям Закону № 3384-IX звужено перелік посадових осіб юридичних осіб публічного права, які є суб`єктами декларування (суб`єктами, на яких поширюється дія Закону). Також, просив врахувати судову практику, де в порядку цивільного судочинства вирішувались спори між юридичними особами та керівниками їх структурних підрозділів. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Бутирська І.А. просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказала, що апелянт в поданій апеляційній скарзі намагається довести, що даний спір не є корпоративним , однак в оскаржуваній ухвалі суд не вказував, що цей спір є корпоративним. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спір між юридичною особою та її посадовою особою про відшкодування збитків, передбачений п.12 ч.1 ст.20 ГПК України. Позивач у позові посилається на норми Господарського кодексу України, на позиції Верховного Суду щодо того, хто така посадова особа, яку відповідальність вона несе перед юридичною особою, а в апеляційній скарзі вказує, що відповідач не є посадовою особою товариства. Вважають, що матеріали справи спростовують факти викладені в апеляційній скарзі.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Щодо можливості розгляду справи за відсутності позивача У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, про що свідчать довідки про доставку електронних листів, які наявні в матеріалах справи (том 2 а.с.225). Представник апелянта Акціонерного товариства «Укрзалізниця» адвокат Гачак І.О. до початку розгляду справи спрямував до суду клопотання з проханням відкласти розгляд справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні в Франківському районному суді м.Львова. Згідно із статтею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду заяви, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача. Мотиви та доводи, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права переглядаючи рішення Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору у даній справі є відшкодування майнової шкоди, завданої посадовою особою під час виконання трудових обов`язків, які за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після припинення виконання відповідачем обов`язків начальника ВСП «Локомотивне депо Чернівці», а тому даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного. Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами. Відповідно до ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Позивач, звертаючись до суду з позовом, вказував на те, що під час виконання відповідачем обов`язків керівника структурного підрозділу «Локомотивне депо Чернівці» було неоприбутковано в повному обсязі отриманого дизельного пального, що призвело до списання коштів на видатки (витрати) всупереч законодавству без отримання товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Пунктом 8 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Частиною другою ст. 89 ГК України визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; - іншими винними діями посадової особи. Відповідно до ч. 4 ст. 92 ЦК України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Наведеними вище положеннями ст. 92 ЦК України та ст. 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи. Із системного аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, такий спір виник між господарським товариством та його посадовою особою, стосується рішень, дій чи бездіяльності цієї посадової особи на виконання нею своїх повноважень з управління товариством, організацією діяльності товариства. Як встановлено та вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є відшкодування майнової шкоди, завданої товариству неналежним та недобросовісним виконанням трудових обов`язків відповідачем під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи в період виконання ним обов`язків начальника ВСП «Локомотивне депо Чернівці», а саме згідно з наказами від 19 липня 2020 року №388/к, від 20 грудня 2021 року №1127/к, від 02 лютого 2022 року №126/к, від 23 лютого 2022 року №178/к, від 16 березня 2022 року №240/к, від 01 липня 2022 року №435/к, від 15 лютого 2023 року №103/к виконував обов`язки начальника ВСП «Локомотивне депо Чернівці», а саме: з 03 серпня 2020 по 10 вересня 2020 року; з 20 грудня 2021 року по 29 січня 2022 року; з 02 лютого 2022 року по 17 лютого 2022 року; з 26 лютого 2022 року по 15 березня 2022 року; з 16 березня 2022 року; з 11 липня 2022 року по 03 серпня 2022 року; з 17 листопада 2022 року по 02 грудня 2022 року; з 15 березня 2023 року, тобто перебував в трудових відносинах з позивачем як керівник цього підрозділу. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини у даній справі є господарськими. Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц (провадження № 14-329цс19), від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19 (провадження № 12-24гс20), Верховного Суду у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 161/7347/21. Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно п.1.4 Посадової інструкції начальника служби локомотивного господарства №ТЧ-13-ПІ-001/1, Положення про виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Чернівці» регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» - на час відсутності начальника депо (тимчасова непрацездатність, відпустка, відрядження та ін.) його обов`язки виконує головний інженер депо, або особа призначена у встановленому порядку. Ця особа набуває відповідних прав і відповідає за належне виконання покладених на неї обов`язків (том 1 а.с.36 на звороті). Отож, на відповідача було покладено права та обов`язки, притаманні начальнику які притаманні посадовій особі. Є безпідставними доводи позивача про те, що відповідач повинен нести відповідальність згідно Кодексу законів про працю України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №910/12217/19, скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 13 вересня 2019 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року та направляючи справу до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду вказала на те, що наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першої статті 54 ГПК України. Тобто висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються юрисдикції господарського суду. Зазначена постанова не містить висновку про те, що до вказаних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України. Відповідно до ст. 132 Кодексу законів про працю України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Тобто стаття 132 зазначеного Кодексу містить виключення, і до посадових осіб не підлягає застосуванню приписи ст. 132 щодо матеріальної відповідальності у межах середнього місячного заробітку. Згідно зі ст. 134 Кодексу законів про працю України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: 1)працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 2)керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям. З огляду на норми ст. 134 Кодексу законів про працю України відсутні підстави для застосування до даних правовідносин норми ст. 134 зазначеного Кодексу. Як зазначалося вище, положеннями ст. 92 ЦК України та ст. 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи. Відповідно до Положення про виробничий структурний підрозділ «Локомотивне депо Чернівці» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» керівництво підрозділом здійснює начальник підрозділу. Згідно пункту 14 Положення начальник підрозділу несе повну відповідальність за фінансово-господарську діяльність підрозділу та несе персональну відповідальність за ефективність використання державних коштів. Згідно посадової інструкції начальника виробничого структурного підрозділу «Локомотивне депо Чернівці» на час відсутності начальника депо його обов`язки виконує головний інженер депо. Ця особа набуває відповідних прав і відповідає за належне виконання покладених на неї обов`язків. Отже, правовий статус посадових осіб, в т.ч.начальника депо, який здійснює управління діяльністю юридичної особи, значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності , яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню юридичною особою. Той факт, що він перебуває у трудових відносинах з юридичною особою, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник» властива трудовим відносинам. З огляду на зазначене, суд першої інстанції правомірно зробив висновок, що спір підсудний господарському суду. Тому доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, у зв`язку з чим справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Доводи, наведені на обґрунтування апеляційної скарги, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не впливають на законність постановленої ним ухвали і не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з додержанням вимог цивільного процесуального законодавства, а тому підстав для її скасування і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції не вбачає. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», інтереси якого представляє адвокат Гачак Іван Осипович - залишити без задоволення. Ухвалу Першотравневого районного суду м.Чернівців від 05 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 січня 2025 року. Головуючий: Н.К. Височанська Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк