Постанова 4824 № 761/32201/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 761/32201/21 Головуючий у суді першої інстанції - Волошин В.О. Номер провадження № 22-ц/824/9360/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Малашевський О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», відповідно до якого просив : - визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від 13 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 ; - поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з 14 серпня 2021 року; - стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 14 серпня 2021 року по дату винесення рішення по даній справі; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з 14 серпня 2021 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць; - стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у відповідача з березня 2012 року, а з лютого 2019 року він обіймав посаду першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» відповідача. В подальшому, 13 серпня 2021 року його було звільнено з роботи на підставі наказу відповідача, за п.5) ч. 1 ст. 41 КЗпП України. На думку позивача його звільнення є незаконним, оскільки відповідачем було грубо порушено вимоги трудового законодавства, оскільки він, в розумінні положень зазначеної норми закону, не є посадовою особою та був прийнятий на роботу безстроково, без укладення трудового контракту, у якому б було визначено термін перебування на посаді, а також порядок припинення повноважень. Вказано, що порушення права позивача на працю, передбаченого Конституцією України, а також відсутність грошових коштів, необхідних для забезпечення життєдіяльності сім`ї позивача та його родини призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що спричиняє йому додатково моральну шкоду. Крім того, як вважає сторона позивача, зі сторони відповідача, як роботодавця має місце систематичне порушення трудових прав позивача, як працівника. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 квітня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що його звільнення було здійснено з грубим порушенням вимог діючого трудового законодавства, без належних правових підстав та є наслідком протиправного тиску третіх осіб на роботодавця. Так, апелянт зазначає, що положення п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України може бути застосовано лише до посадових осіб підприємства, установи, організації, порядок набуття, припинення повноважень яких визначено статутом, положенням чи іншим розпорядчим актом, на підставі якого діє роботодавець. Вказана норма закону не може бути застосована до осіб, які працюють за трудовим договором чи колективним договором та прийняті на роботу безстроково на підставі наказу. Апелянт вважає, що саме лише найменування посади не дає підстави для набуття статусу «посадової особи», а отже і відсутні підстави для звільнення такого працівника на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. Апелянт вважає, що положення п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України регулюють припинення повноважень та звільнення посадових осіб виконавчих органів юридичної особи та посилення їх матеріальної відповідальності і відповідно не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, окрім працівників, які входять до її виконавчих органів. В апеляційній скарзі вказано, що ОСОБА_1 було прийнято на роботу безстроково, без укладення трудового контракту, у якому було б визначено термін перебування на посаді, а також порядок припинення повноважень. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 квітня 2022 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача. 28 вересня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», відповідно до якого зазначено, що позивач на момент звільнення займав посаду першого заступника генерального директора - директор з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг», тобто заступника керівника відокремленого підрозділу. Таким чином, позивач прямо у статуті визначений як посадова особа відповідача. Вказано, що позивач був наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями. Відповідач по справі вважає, що позивач займав посаду першого заступника керівника відокремленого підрозділу відповідача та мав у своєму підпорядкуванні відповідну частину трудового колективу, керував його діяльністю і відповідною ділянкою роботи відокремленого підрозділу та ніс відповідальність за неї й таким чином був посадовою особою згідно з положеннями законодавства та статуту й на нього поширюється дія п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України. Враховуючи зазначені обставини, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. При апеляційному розгляді справи позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Представник НАЕК «Енергоатом» Зленко Ю.М. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити рішення без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Так, суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позову мотивував рішення тим, що позивач обіймаючи посаду першого заступника генерального директора -директора з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», був наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, а отже відносився до посадових осіб підприємства, враховуючи положення Статуту відповідача, а тому дійшов висновку, що наказ відповідача від 13 серпня 2021 року за № 1045-к про припинення повноважень та звільнення ОСОБА_1 за посади першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок ВП «Атомпроектінжиніринг» ДП «НАЕК «Енергоатом» є законним. Апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України). Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП). Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП. Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП). Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя статті 99 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/43048/16 (провадження № 61-15449св20) зазначено, що: "відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП працівник може бути звільнений за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадової особи. Відповідач АТ "Українська залізниця" на момент винесення оскаржуваного наказу мало організаційно-правову форму публічне акціонерне товариство. Відповідно частини другої статті 89 ГК України, статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" посадовими особами акціонерного товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, голова та члени наглядової ради. Виходячи зі змісту Рішення Конституційного суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 (у справі за конституційним зверненням ТОВ "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статі 99 ЦК України) розірвання трудового договору у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб товариства є механізмом реалізації частини третьої статті 99 ЦК України, яке передбачає можливість усунення членів виконавчого органу товариства від виконання своїх обов`язків як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час та з будь-яких підстав усунути особу від виконання обов`язків члена (членів) виконавчого органу. Посада, з якої було звільнено позивача ОСОБА_1, - начальник філії, не відноситься до посад, на які розповсюджується дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП - припинення повноважень посадової особи, а позивач ОСОБА_1 не є посадовою особою у розумінні Закону України "Про акціонерні товариства". Вказана додаткова підстава для дострокового розірвання трудового договору була запроваджено з метою захисту інвесторів, як це передбачено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів". Єдиним акціонером АТ "Українська залізниця" є Кабінет Міністрів України, а представником його інтересів - Наглядова рада АТ "Українська залізниця". Згідно з Положенням про Наглядову раду АТ "Українська залізниця" (у редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення) Наглядова рада АТ "Українська залізниця" на власний розсуд здійснює контроль за діяльністю правління, зокрема, але не виключно, у таких формах: пункт 6.4.8. надання попереднього погодження на призначення та звільнення керівників та виконуючих обов`язки керівників відокремлених структурних підрозділів та структурних підрозділів апарату управління товариства (директори, керівники регіональних філій, філій та представництв) тощо. Разом з тим, АТ "Українська залізниця" не надало доказів дотримання останнім процедури, передбаченої внутрішніми документами АТ "Українська залізниця". З огляду на зазначене, суди відхилили доводи відповідача про те, що звільнення позивача з посади не потребувало погодження Наглядової ради". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18) вказано, що: "норму частини першої статті 41 КЗпП доповнено пунктом 5 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року № 1255-VII, який набрав чинності 01 червня 2014 року. Проаналізувавши пояснювальну записку до законопроекту зазначеного вище закону можна дійти висновку про те, що доповнення частини першої статті 41 КЗпП України пунктом 5 було обумовлено нагальною потребою у вдосконаленні законодавчих актів, що регулюють припинення повноважень та звільнення посадових осіб виконавчих органів юридичної особи та посилення їх матеріальної відповідальності і відповідно не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, окрім працівників, які входять до їх виконавчих органів. Дія положень частини третьої статті 99 ЦК України та пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП передбачає право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, з будь-яких підстав; реалізація цього права гарантується нормами корпоративного права для припинення негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Пункт 5 статті 41 КЗпП встановлює додаткову підставу розірвання трудового договору - "припинення повноважень посадових осіб". Як у назві цієї норми "Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов", так і у її змісті закладені певні особливості розірвання трудового договору з працівником, який є посадовою особою. Розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства. Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття "посадових осіб", так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються. Поняття "посадові особи господарського товариства" встановлено в частині другій статті 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. У статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" міститься уточнене поняття "посадових осіб органів акціонерного товариства". Це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Оскільки Законом №1255-VІІ від 13 травня 2014 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України "Про акціонерні товариства", розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв`язку можна дійти висновку, що термін "посадові особи" був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів. Враховуючи те, що ОСОБА_1 не був членом наглядової ради чи правління ПАТ "Укрзалізниця", а працював на посаді головного бухгалтера Філії "Центр транспортного сервісу "Ліски" ПАТ "Укрзалізниця", яка не є самостійною юридичною особою, його призначення і фактичне звільнення відбулось за рішенням засідання правління, як виконавчого органу товариства, а отже його посада не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП. Суд касаційної інстанції вважає неправильним застосування норм матеріального права, а саме тлумачення судами пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП та поширення цього положення на суб`єктів трудових відносин, які мають бути звільнені за загальною процедурою, передбаченою нормами трудового законодавства з відповідними гарантіями від незаконного звільнення, із зазначенням відповідних підстав. Визнаючи законним звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП, який був призначений на посаду в загальному порядку, а не обраний на неї шляхом голосування, суди фактично позбавили заявника права на оскарження підстав звільнення та інших гарантованих переваг, які мають працівники, які звільнені на загальних підставах, на відміну від осіб, які звільняються у зв`язку із припиненням повноважень". Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 червня 2021 року у справі №761/34905/20 позивач ОСОБА_1 з 30 вересня 2020 року був поновлений на роботі - на посаді першого заступника генерального директора -директора з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», згідно наказу відповідача від 30 червня 2021 року за № 839-к. При розгляді зазначеної справи судом було встановлено, що наказом від 22 березня 2012 року № 24-к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДГІ «НАЕК «Енергоатом», а наказом від 31 січня 2019 року № 99-к переведено з 01 лютого 2019 року на посаду першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДП «НАЕК «Енергоатом». Також із матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2021 року відповідачем було видано наказ № 1045-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого припинено повноваження та звільнено з займаної посади позивача, першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 13 серпня 2021 року за п. 5) ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Як вбачається із відзиву відповідача з якими погодився суд першої інстанції приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України роботодавець виходив із положень ст. 2 Закону України «Про державну службу» та ст. 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та примітки до ст. 364 КК України, в яких надано поняття посадової особи, а тому суд з врахуванням позиції відповідача про те, що позивач був наділений організаційно - розпорядчими функціями дійшов висновку про правильне застосування відповідачем положень п.5 ч.1 ст. 41 КЗПП України. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи у вказаній справи рішення не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 лютого 2021 року у справі № 757/43048/16 (провадження № 61-15449св20); від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18). Не звернув суд першої інстанції і на те, що розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи. Отже, поняття «розірвання трудового договору з посадовою особою» і «припинення повноважень посадової особи» не є ідентичними. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства. Так, відповідно до наданої відповідачем у справі до суду посадової інструкції першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок (ІП-К.46.330-19) Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» НАЕК «Енергоатом» перший заступник генерального директора - директор з нових ядерних установок призначається на посаду та звільняється із посади президентом ДП «НАЕК» «Енергоатом» за поданням генерального директора ВП АПІ з дотриманням вимог чинного трудового законодавства України на підставі наказу (п.1.4 посадової інструкції) (а.с. 55), тобто вказаний порядок призначення на посаду не передбачає попереднього рішення колективного органу ( Наглядової Ради) щодо звільнення, оскільки він не був членом наглядової ради чи правління НАЕК «Енергоатом». Встановивши, що ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок, яка не передбачає обрання уповноваженим органом НАЕК суд першої інстанції зробив помилковий висновок про можливість звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП, оскільки його посада не відноситься до кола працівників, до яких може застосовуватись ця додаткова підстава звільнення. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд при розгляді № 27 квітня 2022 року цивільної справи № 161/10904/20 (провадження № 61-139св22). Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, висновок суду зроблений із неправильним застосуванням норм матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у вказаній справи нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі справа розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення до дня поновлення на роботі. Визначаючи розмір середнього заробітку суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до довідки №87 виданої генеральним директором ВП «АПІ» НАЕК «Енергоатом» (а.с. 85) середньоденний заробіток позивача становить 2974,31 грн, а час вимушеного прогулу з 14 серпня 2021 року по дату винесення судом рішення про поновлення на роботу 23 листопада 2022 року становить 320 робочих днів, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 951779,20 грн. (2974,31 х 320). Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення із відповідача у справі відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми матеріального права та обставини вказаної справи. Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Колегія суддів вирішуючи спір у вказаній частині позовних вимог враховує, що дії відповідача у справі щодо повторного незаконного звільнення позивача у справі призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, крім того призвело до втрати заробітку та змусило вживати додаткових зусиль для нормального життєзабезпечення, та призвело до порушення гарантованих ст. 43 Конституції України прав позивача на працю та отримання доходів від вказаної роботи, а тому з врахування характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат їх тривалості протягом тривалого часу суд апеляційної інстанції вважає що достатнім буде стягнення 5000 ( п`яти тисяч) грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди, тому задовольняє вказані вимоги частково. Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні. Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання) Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Подібні за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах були викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18). З урахуванням викладеного з присудженої судом суми стягнень позивачу при її виплаті підлягають утриманню та перерахуванню до бюджету та державних цільових фондів податки та обов`язкові платежі у розмірах, визначених Податковим кодексом України та відповідними Законами. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивач у справі звільнений від сплати судового збору як при подачі позову, так і при подачі апеляційної в порядку визначеному п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим зазначені судові витрати повинні бути покладені на відповідача у справі пропорційно до суми задоволених позовних вимог. Відповідно з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог та складає 23919,48 грн, із яких 9567,79 грн ( 9517,79 +50) судовий збір, який підлягав сплаті до суду при подачі позову до суду першої інстанції та 14351,69 грн, ( 9567,79 х 150%) до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 235, 237-1 КЗпП України, ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 квітня 2022 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» №1045-к від 13 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника генерального директора - директора з нових ядерних установок Відокремленого підрозділу «Атомпроектінжиніринг» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 951779,20 грн. (з утриманням та перерахуванням до бюджету та державних цільових фондів податків та обов`язкових платежів), а також 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в дохід держави судовий збір у розмірі 23919,48 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2022 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв