Постанова 4824 № 761/24920/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04серпня 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 761/24920/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6245/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року, постановлену під головуванням судді Макаренко І.О., по справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», третя особа: тимчасово виконуючий обов`язки президента державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Котін Петро Борисович про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - в с т а н о в и в : У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив: - визнати незаконним та скасувати наказ ДП «НАЕК «Енергоатом» від 05 червня 2020 року № 440-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; - визнати незаконним та скасувати наказ ДП «НАЕК «Енергоатом» від 15 червня 2020 року № 480-к «Про внесення змін до наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» від 05 червня 2020 року № 440-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; - визнати незаконним та скасувати наказ ДП «НАЕК «Енергоатом» від 14 липня 2020 року № 630-к «Про внесення змін до наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» від 05 червня 2020 року № 440-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на роботі в ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаді заступника виконавчого директора з персоналу; - стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 липня 2020 року до дня поновлення на роботі; - допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць; - стягнути з відповідача судові витрати. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 30 березня 2015 року був прийнятий на роботу до ДП «НАЕК «Енергоатом», з 21 серпня 2018 року працював на посаді заступника виконавчого директора з персоналу. 28 травня 2020 року відповідач направив на адресу профспілкового комітету працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» подання № 375/01-07 щодо звільнення позивача у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації. Профспілковий комітет працівників дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» своїм рішенням відмовився надати згоду на звільнення позивача. Разом з тим, наказом відповідача від 05 червня 2020 року № 440-к «Про звільнення ОСОБА_1 » припинені повноваження та звільнений з займаної посади 09 червня 2020 року за п. 5 ст. 41 КЗпП України заступник виконавчого директора з персоналу ОСОБА_1 , у подальшому наказами було змінено дату звільнення на 14 липня 2020 року. Вважає, що його було звільнено незаконно, з грубим порушенням трудового законодавства України, а тому позивач має бути поновлений на роботі (т. 1 а.с. 1-11). Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суд від 20 червня 2022 року про виправлення описки, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «НАЕК «Енергоатом», третя особа: тимчасово виконуючий обов`язки президента ДП «НАЕК «Енергоатом» Котін П.Б. про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - закрито (т. 1 а.с. 194-197, 207-208). Не погодившись з ухвалою суду, 01 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нефьодов С.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу про закриття провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 211-227). Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ухвала суду про закриття провадження у справі є незаконною і необґрунтованою, постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначав, що посада позивача до категорії посадових осіб, які здійснюють управління підприємством, не відноситься. Посада позивача - заступник виконавчого директора з персоналу ДП «НАЕК «Енергоатом», тобто він не є посадовою особою у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. У зв`язку з цим, посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 вважав безпідставними, оскільки правовідносини в указаній справі є відмінними від правовідносин, що розглядається, оскільки вказана позиція стосується керівника підприємства. Оскільки позивач займав посаду заступника виконавчого директора з персоналу ДП «НАЕК «Енергоатом», він не є спеціальним суб`єктом, з яким можна розірвати трудовий договір з підстав п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, відповідач допустив порушення трудового законодавства, у зв`язку з чим спір з цього приводу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - Пальченко О.А. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року - без змін (т. 1 а.с. 245-248). У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Нефьодов С.М. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник ДП «НАЕК «Енергоатом» - адвокат Слівінський М.О. заперечував проти скарги і просив її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначену ними адресу та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_1 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяв про зміни адреси місця проживання (знаходження) до суду не надходили. Факт належного сповіщення ОСОБА_1 його представник - адвокат Нефьодов С.М. в суді апеляційної інстанції не заперечував про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 1 а.с. 239-244 т. 2 а.с. 1-2). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст. 16 ЦК України). У ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Статтею 1 та ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України, за змістом п. 3 ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. У цій справі слід з`ясувати чи даний спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами, чи є трудовим спором та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Так, предметом позову у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника виконавчого директора з персоналу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі ст. 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. У ст. 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - ст. 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - ст. 40, 41, 43, 43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - ст. 45 цього Кодексу. Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю. Підставою звільнення ОСОБА_1 як заступника виконавчого директора з персоналу ДП «НАЕК «Енергоатом» був зазначений п. 5 ст. 41 КЗпП України (т. 1 а.с. 69). Пунктом 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб. Встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника виконавчого директора з персоналу ДП «НАЕК «Енергоатом», у матеріалах справи міститься посадова інструкція заступника виконавчого директора з персоналу. За змістом пунктів 1.5 і 5.1 вищезазначеної Інструкції, заступник виконавчого директора з персоналу призначається (звільняється) на (з) посаду президентом ДП «НАЕК «Енергоатом» та підпорядковується безпосередньо виконавчому директору з персоналу ДП «НАЕК «Енергоатом» (т. 1 а.с. 57-68). За положеннями статуту ДП «НАЕК «Енергоатом» (нова редакція) за 2020 рік органами управління є наглядова рада, правління, президент, а у справі відсутні докази віднесення до вищевказаних органів управління ДП посади з якої був звільнений позивач ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 33-45). За змістом ч. 1, 2 ст. 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Згідно з ч. 6 ст. 73 ГК України органами управління державного унітарного підприємства є: керівник підприємства, який призначається (обирається) суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства. Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об`єктами державної власності». У матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 був членом наглядової ради чи правління ДП «НАЕК «Енергоатом». Крім того, спір у цій справі щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді заступника виконавчого директора з персоналу державного підприємства та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності ДП «НАЕК «Енергоатом», а тому є трудовим спором. У п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України наголошено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Суд першої інстанції посилався на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, за якою під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за п. 5 ст. 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою), передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати таке: за правилами цивільного судочинства потрібно розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). Разом з тим, за обставинами справи, яку розглядала Велика Палати Верховного Суду керівник державного підприємства за контрактом оспорював дії органу управління цим підприємством (Міністерства) щодо звільнення з посади, які не є релевантними обставинам спору, що переглядається апеляційним судом у цій справі. Тому, така правова позиція не підлягає застосуванню до правовідносин у цій справі, оскільки позивачем у цій справі є не керівник юридичної особи (та (або) член наглядової ради чи правління ДП «НАЕК «Енергоатом»), а працівник державного підприємства - заступник виконавчого директора з персоналу, який оспорює законність рішення роботодавця щодо звільнення з роботи з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Посилання представника відповідача на виконання позивачем за посадою адміністративно-розпорядчих функцій та наявність підпорядкованих працівників, вищевказаних висновків не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив. Таким чином, спір у цій справі належить розглядати за правилами цивільного судочинства. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до ст. 379 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року- скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 04 серпня 2022 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова О.В. Борисова