Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/5988/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/5988/24 пров. № А/857/22665/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.08.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у виключенні з військового обліку, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Дуляницька С.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 06.08.2024р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 06.08.2024р.),- В С Т А Н О В И В: 03.06.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.05.2024р. щодо відмови ОСОБА_1 у виключенні з військового обліку; зобов`язати відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з військового обліку; судові витрати покласти на відповідача (а.с.1-6, 18). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.20 і на звороті). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.08.2024р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.51-54). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.58-64). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 27.03.2007р. ОСОБА_1 був виключений з військового обліку по стану здоров`я та визнаний невійськовозобов`язаним; його діагноз: виражений остеохондроз ПІВХ, переважно С5-С7 сегментів. Також він досяг граничного віку перебування на військовій службі, що слугує ще однією підставою для виключення з військового обліку. При цьому, визнання особи такою, що є непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку є виключною компетенцією військово-лікарської комісії; таке рішення ухвалюється в порядку, встановленому Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008р., оформляється відповідною постановою та є підставою для виключення особи з військового обліку. Позивач звертає увагу на те, що він неодноразово повідомляв, що виключений з військового обліку та добровільно не бажає проходити військову службу, не бажає поновлюватися та перебувати на військовому обліку. Також додатково зазначив, що його рідний брат був військовослужбовцем, проходив службу в Збройних Силах України та загинув під час виконання службових обов`язків. Вважає, що згідно діючого на сьогоднішній день законодавства поновлення на військовому обліку виключених з нього осіб, не передбачено. Таким чином, ті, хто був знятий з військового обліку до настання змін, не є військовозобов`язаними і на них нові редакції змін до статей Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не поширюються. Виключення з військового обліку означає, що особа перестала бути в статусі військовозобов`язаного. Виключений з військового обліку більше не зобов`язаний виконувати обов`язки щодо військового обліку. Відтак позивач, вважає, що його не можуть поновити на військовому обліку, оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» взяти на військовий облік можуть громадян, які зняті за наказом МО України, а не є виключеними з військового обліку згідно п.3 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Окрім цього, позивач стверджує, що він та його представник були відсутні під час розгляду справи; суд проігнорував його законне право на забезпечення реалізації захисту прав та інтересів. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 29.03.2024р., в якій, із покликанням на абз.9 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», просив виключити його зі списку призовників з подальшим виключенням із військового обліку. Зазначив, що його рідний брат ОСОБА_2 був військовослужбовцем, проходив службу в Збройних Силах України та загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час виконання бойового завдання в складі мобільної вогневої групи в зоні військових дій поблизу населеного пункту Миколаївка Херсонської обл. внаслідок ворожого 120 мм мінометного обстрілу (а.с.9). Листом № 01_4_1666 від 02.05.2024р. ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про відсутність підстав для виключення його з військового обліку. Додатково у листі зазначено, що у ОСОБА_1 є право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз.9 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.12). Вважаючи протиправною відмову відповідача у виключенні з військового обліку, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що з набранням чинності змін до ч.2 ст.28 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» /Закон № 2232-XII/ позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону як особа, яка не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду 60 років, вважається військовозобов`язаним, відтак підстави для виключення його з військового обліку в зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі у розумінні приписів п.4 ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затв. постановою КМ України № 1487 від 30.12.2022р., є відсутніми. Водночас, позивач має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз.9 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особа, чий брат загинув або пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації /рф/ у Донецькій та Луганській обл., а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами 1-2 ст.17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Пунктом 20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991р. /Закон № 1932-ХІІ/ у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. За приписами ч.ч.1-3 ст.17 Закону № 1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства. Згідно з ст.11 Закону України № 3543-ХІІ від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» /Закон № 3543-ХІІ/ відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України. Пунктами 1, 4 Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває. Статтею 1 Закону № 2232-ХІІ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин звернення позивача до відповідача із заявою від 29.03.2024р., передбачено, що військовий обов`язок це захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. Згідно з п.1 ч.10 ст.1 Закону № 2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Відповідно до ч.8 ст.2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період. Згідно з ч.1 ст.27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Апеляційний суд звертає увагу, що ч.2 ст.28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній до 01.01.2014р.) було встановлено, що військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. Частиною 4 ст.28 Закону № 2232-XII передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. Водночас, за приписами п.4 ч.6 ст.37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які, зокрема, досягли граничного віку перебування в запасі. Положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавало змін. Зокрема, Законом України № 1169-VII від 27.03.2014р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та Законом України № 1604-VII від 22.07.2014р. «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до ст.28 Закону № 2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014р. граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014р. і станом на теперішній час з 50 років до 60 років. Водночас, положення ч.4 ст.28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, з набранням чинності вказаних змін до Закону № 2232-XII позивач вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду. Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто, останній згідно вимог діючого законодавства повинен перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних. При цьому апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999р. Конституційний Суд України Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Зокрема, у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону він поширює свою дію наперед на всій території України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі. Таким чином, необґрунтованими є доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі. Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018р. у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020р. у справі № 820/3113/17. Відтак, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно керувався приписами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме повторного взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних. Відповідно до ч.1 ст.33 Закону № 2232-ХІІ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин звернення позивача до відповідача із заявою від 29.03.2024р., військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Частинами 3-5 ст.33 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч.1 ст.34 Закону № 2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Приписами п.2 ч.1 ст.37 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі. Водночас, відповідно до п.4 ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі. Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затв. постановою КМ України № 1487 від 30.12.2022р. /наділі - Порядок № 1487, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/. Згідно з п.20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов`язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного; для резервістів - військовий квиток. Відповідно до п.79 Порядку № 1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього. Згідно п.81 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку. Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів. Як правильно встановлено судом першої інстанції, з набранням чинності змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60 років). Відтак, підстави для виключення позивача з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, у розумінні приписів п.4 ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, та Порядку № 1487 відсутні, оскільки позивач такого віку не досяг. Таким чином, правові підстави для виключення позивача з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі є відсутніми. Водночас, судом встановлено, що листом Військової частини НОМЕР_1 № 171/1489 від 11.09.2023р. сповіщено ОСОБА_3 про те, що її чоловік старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мобілізований 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до мобілізаційного плану на підставі Указу Президента № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» зарахований на військову службу військовою частиною НОМЕР_2 26.02.2022р., при виконанні бойового завдання в складі мобільної вогневої групи 10.09.2023р. поблизу населеного пункту Миколаївка Херсонської обл. внаслідок ворожого 120 мм мінометного обстрілу отримав важкі поранення не сумісні з життям (а.с.15). Згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.16). Також встановлено, що ОСОБА_2 є рідним братом позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим 18.10.1975р., та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим 15.12.1968р. (а.с.13-14). Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно абз.9 ч.3 ст.23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. При цьому апеляційний суд враховує, що у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення. Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз.9 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особа, чий брат загинув або пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. При цьому, правові підстави для виключення позивача з військового обліку відсутні. Водночас апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішеннях від 01.02.2018р. у справі № 800/502/17 та від 08.02.2018р. у справі № 800/191/17. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, при цьому відповідачем в межах спірних правовідносин не було допущено протиправних дій, бездіяльності чи рішень стосовно позивача. Окрім цього, розгляд судом першої інстанції справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи не є порушення прав та інтересів позивача на судовий захист. Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. За приписами ч.ч.2 і 3 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Верховним Судом в постанові від 22.01.2021р. у справі № 640/11869/20 сформульовано правовий висновок, за яким: «особливостями розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження є: суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (стаття 258 КАС України); підготовче засідання не проводиться (частина третя статті 262 КАС України); перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина четверта статті 262 КАС України); суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (частини п`ята та шоста статті 262 КАС України); клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (частина сьома статті 262 КАС України); при розгляді справи суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення; судові дебати не проводяться (частина восьма статті 262 КАС України). При цьому важливо врахувати, що учасники справи, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні, зазнають таких обмежень: скорочений строк на подачі заяви про відвід (стаття 39 КАС України); обмежене право позивача змінити предмет або підставу позову (стаття 47 КАС України); скорочений строк вступу у справу третіх осіб (стаття 49 КАС України); скорочений строк подачі заяви про виклик свідків (стаття 92 КАС України); скорочений строк направлення позивачем третім особам копії позовної заяви (стаття 171 КАС України); обмежене право на об`єднання справ в одне провадження (стаття 172 КАС України); скорочений строк складення судом повного тексту рішення (стаття 243 КАС України); скорочений строк розгляду справи (стаття 258 КАС України); не проводяться судові дебати (стаття 262 КАС України); не проводиться підготовче судове засідання (стаття 262 КАС України)». У розглядуваній справі суд першої інстанції, призначаючи розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, врахував зазначені особливості. Зокрема, ухвала суду першої інстанції від 10.06.2024р. при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження містить аналіз щодо наявності визначених ч.3 ст.257 КАС України умов для такого розгляду (а.с.20 і на звороті). Також судом встановлені всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Звідси, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не призвів до неправильного чи неповного встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що не вплинуло на правильність вирішення спору та ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи. У вказаній справі правовідносини стосуються правомірності рішення відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у виключенні з військового обліку, що не дає підстав віднести вказану справу до справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Таким чином, судом першої інстанції правомірно здійснено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, позивачем не наведено жодного процесуального порушення, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення на підставі положень ст.317 КАС України. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення. Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 . Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.08.2024р. в адміністративній справі № 460/5988/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 10.01.2025р.