Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/234/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/234/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Василенка Я.М, Кузьменка В.В. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : До Черкаського окружного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просив: визнати протиправним рішення Комісія з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу підчас мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом № 23 від 19.12.2024 щодо відмови у наданні відстрочки від призову під час мобілізації позивачу; зобов`язати Комісію з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки від призову підчас мобілізації, на підставі п. 3 ч. 1 п. 3 ч. 1 ст.23 Закону України " Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як особі, на утриманні якого перебувають троє дітей віком до 18 років, про що видати відповідний документ та зробити відповідний запис у військово-обліковому документі. Обґрунтовуючи позовну заяву позивач вказав, що він має достатні підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку з тим, що він має на утриманні трьох неповнолітніх дітей. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідач позов не визнав, просив суд у задоволенні позову відмовити, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (протокол № 23 від 19.12.2024), оскільки ним не було подано підтверджуючих документів, передбачених Додатком 5 до Порядку №

560. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року адміністративний позов у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2025 витребувано матеріали справи № 580/234/25 з Черкаського окружного адміністративного суду. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 06.08.2025. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . 18.12.2024 позивач подав Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву, що він є особою, яка, на підставі абзацу 3 частині 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (має на утриманні три і більше дітей віком до 18 років) не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Тому просив оформити, у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.12.2024 №2/2/3458 позивача було повідомлено про те, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (протокол №23 від 19.12.2024). Причини відмови: невідповідність підтверджуючих документів, передбачених переліком додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2024 №560. Вважаючи вищевказану відмову протиправною позивач звернулась за захистом порушеного права з позовом до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не надано комісії усіх, визначених п.3 Додатку 5 до Постанови № 560, документів. Зокрема, не надано рішення суду про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного, відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Суд першої інстанції зауважив, що посилання позивача на те, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 09.08.2019 у справі № 695/1472/19-ц стягнуто з нього на користь колишньої дружини аліменти на утримання дітей - не приймається судом до уваги, оскільки таким документом, у відповідності до п. 3 додатку 5 Порядку № 560, може бути лише письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного, відповідно до положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Суд першої інстанції погодився з підставами прийняття спірного рішення, що під час звернення із заявою позивачем не додано усіх необхідних документів, а отже не доведено існування обставин та наявність законних підстав для надання відстрочки, відповідно до п.3 ч.1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки: - Позивач при зверненні до відповідача надав всі документи, передбачені Законом: довідку про відсутність у нього заборгованості по аліментах та копії свідоцтв про народження дітей. - На утриманні позивача перебуває 3 дітей віком до 18 років, та позивач не мав бажання служити, а тому не підлягає призову і має право на відстрочку, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». - Додатком 5 Порядку № 560 визначено чіткий та виключний перелік документів, які мають бути подані військовозобов`язаним разом із заявою про надання вістрочки від мобілізації. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. У розумінні статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (надалі - Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу №69/2022, призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України, у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону №2232-ХІІ). Відповідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами Україна «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років ( в редакції чинній на момент виникнення правовідносин). Згідно п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних. Таким чином, обов`язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, встановлення відстрочок покладені, в тому числі на відповідача. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Пунктом 56 Порядку №560 визначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Відповідно до п. 57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: - голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); - члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Абз. 1 п. 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації. За правилами п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку

6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку

7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. Колегія суддів зазначає, що предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, наявність підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації і надання на підтвердження цих обставин усіх необхідних документів. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку доводів апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України). Позивач, звертаючись із заявою 18.12.2024 до Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Разом із заявою позивачем подані копії наступних документів: - копію паспорта; - копію військового квитка; - копія паспорта дружини; - копія свідоцтва про шлюб; - копію свідоцтв про народження дітей; - копію довідки про відсутність заборгованості зі сплати аліментів; - копію посвідчення багатодітної сім`ї. За результатами опрацювання вказаних документів відповідачем 19.12.2024 прийнято рішення, оформлене протоколом № 23, про відмову в наданні позивачу відстрочки, у зв`язку з відсутністю у переліку наданих документів. Причини відмови: невідповідність підтверджуючих документів, передбачених переліком додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2024 №560. В контексті наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що, згідно Додатку 5 до Порядку № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного, відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Колегія суддів зазначає, що вказана норма містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей. Крім того, відповідно до частини другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Колегія суддів наголошує, що дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно із ст. 133 Сімейного кодексу України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини. Отже, колегія суддів констатує, що позивач є батьком трьох дітей, які на момент звернення із заявою про надання відстрочки не досягли 18 років, запис щодо чого наявний в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей. Колегія суддів зауважує, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Частиною третьою статті 11 Закону України від 26.04.2001 №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. За змістом частин першої та другої статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За приписами частин першої - четвертої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків. Частиною першою статті 180 Сімейного кодексу України, встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із частинами 1-3 статті 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Колегією суддів встановлено, а сторонами не заперечується, що позивач із своїми неповнолітніми дітьми від першого шлюбу не проживає. Водночас, сам факт батьківства не є підставою стверджувати, що батько утримує свою неповнолітню дитину у разі якщо батько з такою дитиною не проживає. Проте, у разі, якщо біологічний батько сплачує аліменти, вважається, що він утримує свою дитину. Так, на підтвердження зазначених обставин позивачем до заяви від 18.12.2024 та до суду надано довідку № 30940/26.5-45 про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, що видана 17.12.2024 Драбівським відділом Державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплачує аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відтак, вказана довідка підтверджує факт утримання позивачем його синів ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 від попереднього шлюбу з ОСОБА_3 . Колегія суддів зазначає, що жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що перелік документів, визначених у додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України № 560 є вичерпним, а факт утримання не може підтверджуватись іншими документами, якщо вони є належними та допустимими. З аналізу вищенаведеного, колегія суддів приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, надано належні документи, які можуть підтверджувати факт утримання дітей. Таким чином, доказами, які містяться у матеріалах справи доведено факт перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність у нього заборгованості по сплаті аліментів. Водночас, рішення комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом Комісії № 23 від 19.12.2024, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та не містить належних мотивів його прийняття. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, оформленого протоколом комісії № 23 від 19.12.2024, у зв`язку із чим воно підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. У разі, якщо суб`єктом владних повноважень, на момент прийняття, рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду. З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за доданими документами, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «..хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального права. За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення. У відповідності до ст. 317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю та ухвалює нове судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з недодержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з недодержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Судові витрати підлягають розподілу, згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом № 23 від 19.12.2024 у частині щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Зобов`язати Комісію з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього рішення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3028,60 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 60 коп). Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді Я.М. Василенко В.В. Кузьменко