Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 300/7161/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7161/24 пров. № А/857/30200/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Кафарський В.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення 22 жовтня 2024 року, ВСТАНОВИВ : У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі ГУ ПФУ) від 06.08.2024 №092850009073 про відмову у перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 з 19.01.2024 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 74% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно із довідкою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2024 №05, з урахуванням виплачених сум. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 300/7161/24, ухваленим у порядку письмового провадження, позов було задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що Пенсійний фонд України та/або його органи має проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого судді автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді. Позивач має право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028 грн) та який взятий до уваги Господарським судом Івано-Франківської області при видачі довідки від 30.07.2024 №05. Згідно із протоколом перерахунку пенсії від 05.07.2024 загальний процент розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці від середнього заробітку становить 74%. Тому суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача здійснити позивачеві перерахунок з 19.01.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 74% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно із наявною довідкою Господарського суду Івано-Франківської області від 30.07.2024 №05, з урахуванням фактично виплачених сум. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке просило таке скасувати та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовано тим, що законодавством передбачено, що розмір суддівської винагороди залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на 2024 рік визначається Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX (далі Закон №3460-IX). Статтею 7 Закону №3460-IX встановлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, складає 2102 грн. Положення статті 7 Закону №3460-IX є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами. Змін розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з 2020 року не відбулось, а тому суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності правових підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача з урахуванням довідки, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області №04-8757/24 від 26.06.2024 (як вказано у апеляційній скарзі). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та є отримувачем щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, призначеного відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів. На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 по справі №300/4316/24 Господарським судом Івано-Франківської області було видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 30.07.2024 №05 станом на 19.01.2024. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку щомісячного утримання судді у відставці на підставі вказаної довідки від 30.07.2024 №05, виданої Господарським судом Івано-Франківської області. 06.08.2024 рішенням ГУ ПФУ було відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки статтею 7 Закону №3460-IX передбачено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів, становить 2102 грн, тобто на рівні 2020 року. Отже, зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з 01.01.2024 не відбулося. ОСОБА_1 не погодився із таким рішенням пенсійного органу та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Як зазначено у частині 1 статті 4 Закону України Про судоустрій і статус суддів (далі Закон №1402-VIII), судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. За правилами частин 3, 4 статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. У відповідності до положень частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII, передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Водночас частиною 2 статті 4 Закону №1402-VIII передбачено, що зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів. Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що питання виплати суддівської винагороди регулюється на час виникнення спірних правовідносин виключно приписами статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а отже норми інших законодавчих актів до правовідносин щодо виплати суддівської винагороди застосовуватися не можуть. Суд першої інстанції слушно з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 04.12.2018 №11-р/2018, зауважив, що конституційний принцип незалежності суддів означає, окрім іншого, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Правову основу для встановлення прожиткового мінімуму, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень регламентує ухвалений відповідно до статті 46 Конституції України Закон України Про прожитковий мінімум (далі Закон №966-XIV). За приписами частини 2 статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та не віднесено суддів до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум має встановлюватися окремо. Хоча статтею 7 Закону №3460-IX введений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн, змін до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму внесено не було. Суд першої інстанції на підставі системного аналізу наведених правових норм слушно зауважив, що при врегулюванні спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, а статтею 7 Закону №3460-IX фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України та частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII. При цьому в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції доречно врахував правову позиція щодо спірних правовідносин, що викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22. Окрім того, суд першої інстанції доречно звернув увагу на висловлену у постановах Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №640/10564/21, від 12.09.2023 у справі №540/7777/21, від 28.11.2023 у справі №640/16655/21 правову позицію, відповідно до якої Пенсійний фонд України та/або його органи мають проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого судді автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді. З урахуванням наведеного, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 має право на перерахунок його щомісячного довічного грошового судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 на рівні 3028 грн, який враховано Господарським судом Івано-Франківської області при оформленні довідки від 30.07.2024 №05. Заперечень щодо процентного співвідношення довічного грошового утримання позивача у щодо заробітку працюючого судді у розмірі 74% відповідачем не викладено. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі №300/7161/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк