Постанова 4857 № 300/7707/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7707/24 пров. № А/857/25878/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні позову (судді Біньковської Н.В., ухвалену в порядку письмового провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/7707/24 за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,- ВСТАНОВИВ: ФОП ОСОБА_1 04.10.2024 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення №0/20926/2402 від 30 вересня 2024 року про виключення з реєстру платників єдиного податку, зобов`язання поновити статус платника єдиного податку та внести відповідні відомості до реєстру платників єдиного податку з дати анулювання реєстрації з 30.09.2024. Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення №0/20926/2402 від 30 вересня 2024 року до набрання законної сили судового рішення по справі за вказаним позовом. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року відмовлено в забезпеченні позову. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції Фізична особа підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким зупинити дію рішення ГУ ДПС в Івано-Франківській області №0/20926/2402 від 30 вересня 2024 року про виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП ОСОБА_1 до набрання законної сили судового рішення по справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення №0/20926/2402 від 30 вересня 2024 року та зобов`язання відновити реєстрацію платника єдиного податку. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального права. Вказує, що висновки викладені податковим органом з приводу начебто порушення мною умов перебування на спрощеній системі оподаткування не відповідають дійсності. Так, приймаючи оскаржуване рішення ГУ ДПС в Івано-Франківській області посилається на вимоги п.п. 8 п.п.291.5.1 п.291.5 ст. 291 Податкового кодексу України, згідно якого не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп, які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж. Податковий орган хибно вважає, що підприємство чи фізична особа-підприємець надаючи Абонентам послуги з доступу до мережі інтернет здійснює також і технічне обслуговування мереж, що на думку ГУ ДПС в Івано-Франківській області підтверджується наявністю в переліку дозволених видів діяльності КВЕД 91.90 «Інша діяльність у сфері електрозв`язку». Однак, як зазначено у поданій до Суду позовній заяві, наведеною нормою Податкового кодексу України чітко визначено саме перелік видів діяльності, а не конкретний КВЕД наявність якого у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відомостях про юридичну особу позбавляє останню права перебувати на спрощеній системі оподаткування. Вважає, що вжиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії Рішення ГУ ДПС в Івано-Франківській області №0/20926/2402 від 30 вересня 2024 року на період до набрання законної сили рішенням по вказаній справі не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямований виключно на збереження існуючого становища суб`єкта господарювання до винесення остаточного рішення у справі, відповідає принципу збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, та інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження, в період з 04.12.2024 по 08.12.2024, з 19.12.2024 по 20.12.2024, з 26.12.2024 по 02.01.2025 суддя-доповідач перебувала у відпустці. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також види забезпечення позову в адміністративному процесі. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, підлягають встановленню, чи є хоча б одна з двох названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України). Тобто, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. Також суд має вказати в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з врахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків зупинення дії рішень відповідача. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 та від 28.10.2020 у справі № 140/2474/20. Предметом судового розгляду у даній справі є перевірка протиправності рішення податкового органу, а саме №0/20926/2402 від 30 вересня 2024 року про виключення з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 . Апеляційний суд враховує, що підставою для забезпечення позову, згідно із заявою позивача, слугують припущення про неможливість у майбутньому відновлення стану, що існував до моменту звернення до суду із даним позовом, а також наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення. При цьому, заявником не надано жодних доказів, які б свідчили про необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення його прав чи третіх осіб (фізичних і юридичних осіб) без вжиття заходів забезпечення позову. Суд вважає, що протиправність рішення може бути виявлена тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів. З огляду на викладене, апеляційний суд звертає увагу, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Водночас, саме по собі посилання на негативний вплив рішення суб`єкта владних повноважень не є підставою для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Відповідно до статті 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі №140/10203/20. При цьому, надаючи оцінку доводам позивача про очевидність ознак протиправності оскаржуваного рішення, слід зазначити, що їх наявність та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів позивачів, повинні існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, що свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі 826/9263/17, від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 20.11.2019 у справі №640/2298/19. В той же час, Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Наведені у заяві про забезпечення позову обставини не дозволяють однозначно й беззаперечно про наявність підстав для забезпечення позову, визначених пунктом 2 частини першої статті 151 КАС України. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Водночас, суд вбачає за необхідне наголосити на тому, що порушене право заявника/позивача буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті. Колегія суддів аналізуючи доводи апелянта дійшла висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та погоджується із висновком суду першої інстанції, відповідно судом першої інстанції були правильно застосовані норми процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року про відмову в забезпеченні позову у справі №300/7707/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 08.01.2025