Постанова 4851 № 480/8272/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2025 р. Справа № 480/8272/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, повний текст складено 29.02.24 по справі № 480/8272/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №98 від 08.04.2023 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 08.04.2023; зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 08.04.2023; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №211 від 30.04.2023 в частині невиконання військовослужбовцем ОСОБА_1 бойового наказу командира Військові частини НОМЕР_1 та не прибуття до нового місця дислокації підрозділу; визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовцем ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму попередніх витрат, понесених ним на професійну правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №98 від 08.04.2023 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 08.04.2023. Скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. У задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що на виконання вимог п.15 розділу І наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», Військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.04.2023 №98 про призупинення виплат грошового забезпечення. Зазначає, що у наказі від 08.04.2023 №98 питання призупинення військової служби у відповідності до вимог ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не вирішувалось. Вказує, що підміна понять «призупинення військової служби» та «призупинення виплат грошового забезпечення» призводить до порушення принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права та призводить до різного застосування судами норм матеріального права. Стверджує, що відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, а саме ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII та наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» містить виключну правову проблему та невизначеність, а застосування різного підходу під час вирішення подібних судових справ може негативно вплинути на інтереси держави та призвести до значних збитків у вигляді незаконно виплаченого грошового забезпечення військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину. Вважає, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №98 від 08.04.2023 (по стройовій частині), яким призупинена виплата грошового забезпечення позивачу з дня самовільного залишення військової частини відповідає вимогам закону, прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, шо передбачені законами України, а тому підстави для його скасування відсутні. Зауважує, що відповідно до ч.2 ст.87 Дисциплінарного статуту ЗСУ дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин. Наголошує, що час відсутності військовослужбовця на службі без поважних причин не зараховується до строків накладення дисциплінарного стягнення, передбачених ч.1 ст.87 Дисциплінарного статуту ЗСУ. Звертає увагу, що 28.04.2023 є днем закінчення службового розслідування, згідно вимог п.3 розділу III Порядку №608 позивач, будучи відсутній на службі з 08.04.2023 без поважних причин, повернувся до Військової частини НОМЕР_1 лише 31.05.2023, та в цей же день наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 31.05.2023 №572 на позивача накладене дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «сувора догана». Зазначає, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 (по стройовій частині) відповідає вимогам закону, прийнятий на підставі, в межах строків, повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому підстави для його скасування відсутні. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 без змін. Зазначає, що з урахуванням обставин подання як первісної, так і другої апеляційних скарг, часових меж з моменту, коли було винесено судове рішення (29.02.2024) до моменту його оскарження (03.11.2024), тобто у сукупності зі сплином 8 місяців, невчинення відповідачем дій, спрямованих на своєчасне його оскарження, апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача не підлягає відкриттю. Вказує, що відповідачем ані під час подання первісної апеляційної скарги, ані під час подання другої не вказано про наявність у нього або його представника електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що суперечить вимогам ч.6 ст.18 КАС України. Стверджує, що після вступу оскаржуваного рішення в законну силу, позивачем вжито ряд дій, спрямованих на його виконання в частині стягнення з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі грн 00 коп). Звертає увагу, що Законом, який регулює питання призупинення як військової служби, так і призупинення виплати грошового забезпечення, є Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу», який має вищу юридичну силу відносно Порядку №260, а тому при вирішенні питання щодо застосування норми права до певних правовідносин застосовується той нормативно-правовий акт, юридична сила якого вища. Зауважує, що призупинення виплати грошового забезпечення є наслідком призупинення військової служби, яке відбувається виключно після отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення та нерозривно із таким призупиненням пов`язано. Наголошує, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем не надано суду жодного підтвердження того, що відносно позивача за повідомленням командира Військової частини НОМЕР_1 досудовим органом внесені відомості до ЄРДР за фактом самовільного залишення позивачем військової частини або місця служби. Так само як такі докази не надані разом із апеляційною скаргою. Зазначає, що станом на 08.04.2023 факт самовільного залишення військової частини позивачем у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно зняття його з всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 є протиправним. Вказує, що норма ч.2 ст.87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлює загальне обмеження строків накладання дисциплінарного стягнення й застосовується після спливу 6 місяців з дня виявлення правопорушення. Саме тому дана норма не застосовується у випадку накладання адміністративного стягнення на позивача, оскільки наказ №572 від 31.05.2023 винесено в межах 6 місяців, а не після спливу цього строку. Звертає увагу, що у зв`язку із поданням відповідачем апеляційної скарги як первісної, так і другої позивачем понесені витрати, пов`язані з отриманням правничої допомоги у розмірі 8000,00 (вісім тисяч) грн 00 коп. Докази, які підтверджують понесення позивачем таких витрат, будуть надані суду у строки, визначені КАС України. Щодо посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення та відсутністю підстав для поновлення строку, колегія суддів звертає увагу, що дані питання вирішені судом при відкритті провадження у справі згідно з ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024. Доводи позивача про відсутність у відповідача електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що суперечить вимогам ч.6 ст.18 КАС України, спростовуються матеріалами справи, оскільки Військова частина НОМЕР_1 зареєстрована в підсистемі «Електронний суд» та має електронний кабінет. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 №271 від 23.09.2022 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду головного сержанта 3 механізованого взводу механізованої роти, ВОС - 100975А. Позивач вважається таким, що посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків. 08.04.2023 командиром механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 складено рапорт на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 про відмову від виконання бойового наказу командира механізованої роти та не прибуття до нового місця дислокації підрозділу військовослужбовцями механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 , серед, яких наявний і позивач. 08.04.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №98, яким ОСОБА_1 , разом з іншими військовослужбовцями, визнано такими, що незаконно перебувають за межами військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 08.04.2023. 09.04.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №351 «Про призначення службового розслідування за фактом відмови від виконання бойового наказу командира механізованої роти та не прибуття до нового місця дислокації підрозділу військовослужбовцями механізованої роти військової частини НОМЕР_1 », серед яких, зокрема, наявний позивач. Проведення службового розслідування доручено заступнику командира роти з морально-психологічного забезпечення механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_5 . 11.04.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №101, згідно змісту якого особовий склад Військової частини НОМЕР_1 , серед яких і ОСОБА_1 , з 11 квітня 2023 року увільнено від займаних посад і зараховано у розпорядження командира НОМЕР_2 окремого мотопіхотного військової частини НОМЕР_3 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». 28.04.2023 заступником командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 за наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, який затверджено командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 30.04.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №211 «Про підсумки службового розслідування за фактом відмови від виконання бойового наказу командира механізованої роти та не прибуття до нового місця дислокації підрозділу військовослужбовцями механізованої роти військової частини НОМЕР_1 », згідно змісту якого вирішено: - службове розслідування вважати закінченим; - за самоусунення від виконання службових обов`язків, через самовільне залишення місця служби та Військової частини НОМЕР_1 , визначених статтями 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби, порушення вимог статей 12,14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, позивача та особовий склад роти притягнути владою командира військової частини до дисциплінарної відповідальності; - відповідно до п.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України помічнику командира Військової частини НОМЕР_1 з правової роботи, враховуючи наявність в діях позивача та особового складу роти ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.402 та ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, копію акту та матеріалів службового розслідування до спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Територіального управління Державного бюро розслідувань для надання правової оцінки; - командирам підрозділів військової частини посилити контроль за обліком наявності особового складу частини в службовий час; - даний випадок довести до всього особового складу частини що його стосується. 31.05.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №572 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення до відповідальності військовослужбовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » за самоусунення від виконання службових обов`язків через самовільне залишення місця служби, визначених статтями 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби, затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 №359, порушення вимог статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яким на солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «сувора догана». Не погодившись з прийнятими наказами, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №98 від 08.04.2023 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 08.04.2023 року та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №98 від 08.04.2023 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 08.04.2023 року та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ). Частиною 1 ст.1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Частинами 2-4 ст.2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону. Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі по тексту - Дисциплінарний статут ЗСУ). За приписами ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Згідно з ч.1 ст.45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави для висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку. Відповідно до ст.ст. 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Згідно зі ст.91 Дисциплінарного статуту ЗСУ заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб. Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів). Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно. Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. За правилами статті 49 цього Статуту військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. Частиною 1 ст.40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами. При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби. За обставинами справи, 08.04.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №98, яким ОСОБА_1 визнано такими, що незаконно перебуває за межами військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 08.04.2023. При цьому, відповідачем не надано доказів щодо внесення станом на 08.04.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей стосовно кримінального провадження відносно ОСОБА_1 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби), що відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII є підставою для призупинення військової служби, виплати грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям. Суд звертає увагу, що лише 28.04.2023 командиром ВЧ НОМЕР_1 затверджено акт службового розслідування, згідно змісту якого вирішено, що, враховуючи наявність в діях позивача та особового складу роти ознак кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.402 та ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, копію акту та матеріалів службового розслідування до спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Територіального управління Державного бюро розслідувань для надання правової оцінки. Однак, як вже зазначалося судом вище, в силу вимог ст.24 Закону №2232-XII, саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину та відповідно призупинення виплати грошового забезпечення та здійснення інших видів забезпечення. Отже, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №98 від 08.04.2023 прийнято передчасно, без дотримання положень ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII та Порядку №260. З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що наказ командира Військової частини №98 від 08.04.2023 в частині зняття ОСОБА_1 з усіх видів грошового забезпечення з 08.04.2023 підлягає скасуванню, як передчасно прийнятий. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.04.2023 №98 прийнято на виконання вимог п.15 розділу І наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», згідно з яким військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спірний наказ виданий до проведення службового розслідування та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тому визнаючи позивача таким, що самовільно залишив місце служби та позбавляючи його всіх видів забезпечення з 08.04.2023, відповідач порушив положення ч.2 ст.24 Закону №2232-XII. Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача про правомірність станом на 08.04.2023 зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, є безпідставними. Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції судів апеляційної інстанції, викладені у відповідних постановах, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Зі змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 встановлено, що підставою для його прийняття є затверджені висновки службового розслідування згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №211 від 30.04.2023. Відповідно до п.3 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі по тексту - Порядок №608), службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування. Пунктом 13 розділу ІІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. Пунктом 14 розділу ІІІ Порядку №608 передбачено, що до строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування. Також, згідно з ч.1 ст.87 Дисциплінарного Статуту ЗСУ дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Судом встановлено, що 09.04.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №351 «Про призначення службового розслідування за фактом відмови від виконання бойового наказу командира механізованої роти та не прибуття до нового місця дислокації підрозділу військовослужбовцями механізованої роти військової частини НОМЕР_1 », серед яких, зокрема, наявний і позивач. Проведення службового розслідування доручено заступнику командира роти з морально-психологічного забезпечення механізованої роти військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_5 . 28.04.2023 заступником командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 за наслідками проведеного службового розслідування складено акт службового розслідування, який затверджено командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 . Отже, 28.04.2023 є днем закінчення службового розслідування, згідно вимог п.3 розділу ІІІ Порядку №608. Разом з тим, лише 31.05.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 прийнято наказ №572 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення до відповідальності військовослужбовців механізованої роти військової частини НОМЕР_1 » за самоусунення від виконання службових обов`язків через самовільне залишення місця служби, визначених статтями 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби, затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.06.2005 №359, порушення вимог статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яким на головного сержанта солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «сувора догана». Таким чином, аналізуючи наведені обставини, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем пропущено строк притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки оскаржуваний наказ від 31.05.2023 №572 прийнятий поза межами строку, визначеного ч.1 ст.87 Дисциплінарного Статуту для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а тому позовні вимоги про скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №572 від 31.05.2023 в частині притягнення військовослужбовця ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Посилання апелянта на приписи ч.2 ст.87 Дисциплінарного статуту ЗСУ, згідно з якими дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення та до зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки норма ч.2 ст.87 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлює загальне обмеження строків накладання дисциплінарного стягнення та не застосовується у випадку накладання адміністративного стягнення на позивача, оскільки наказ №572 від 31.05.2023 винесено в межах 6 місяців, а не після спливу цього строку. Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Доводів щодо незгоди з розміром задоволених судом першої інстанції судових витрат на професійну правничу допомогу апеляційна скарга відповідача не містить. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, колегія суддів враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що у зв`язку із поданням відповідачем апеляційної скарги як первісної, так і другої, позивачем понесені витрати, пов`язані з отриманням правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн. Позивач наголошує, що докази, які підтверджують понесення позивачем таких витрат, будуть надані суду у строки, визначені КАС України. Таким чином, на даний момент відсутні підстави для розподілу судових витрат, а саме витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді апеляційної інстанції. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі № 480/8272/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий