Постанова 4851 № 480/3221/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 р. Справа № 480/3221/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 (ухвалене суддею Гелета С.М.) по справі № 480/3221/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 , яким притягнуто до дисциплінарної відповідальності капітана ОСОБА_1 ; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію за вересень 2023 року в повному розмірі та додаткову винагороду, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за вересень 2023 року. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді начальника фінансово-економічної служби Військовії частини НОМЕР_1 . 08.09.2023 позивач повернувся з першої частини щорічної основної відпустки за 2023 рік і доповів командуванню ВЧ НОМЕР_1 про своє повернення. Одночасно, начальником штабу - першим заступником командира ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 доведено позивачу командира ВЧ НОМЕР_1 №783 підполковника ОСОБА_3 , відповідно з яким, з метою зняття напруги серед особового складу військової частини у вирішенні питань виплати всіх видів грошового забезпечення та на виконання пункту 1.10 Правил організації фінансового забезпечення військових частини, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України № 280 від 22.05.2017 (у редакції наказу Міністерства оборони України № 104 від 22.04.2021), начальнику фінансово-економічної служби ВЧ НОМЕР_1 необхідно особисто вести роботу з доведення до особового складу вимог законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства оборони України з питань грошового і пенсійного забезпечення, заробітної плати та інших фінансово-економічних питань, провести опрацювання вхідної кореспонденції, що стосується фінансово-економічної служби частини. Роботу проводити впродовж робочого дня в районі КСП ВЧ НОМЕР_1 , організувати робоче місце, де вести прийом військовослужбовців частини. Службовим розслідуванням встановлено, що у зв`язку з перебуванням позивача у першій частини основної щорічної відпустки за 2023 рік, в період з 27.08.2023 по 07.09.2023, робота з даних питань тривалий час не проводилась, тому виникла необхідність у її проведенні 08.09.2023 (у п`ятницю), щоб запобігти невдоволенню особового складу, що могло негативно вплинути на стан боєздатності, бойової готовності військової частини, що і послугувало підставою для доведення даного наказу позивачу. Відповідно до рапорту начальника штабу від 08.09.2023, близько 08.09.2023 11:00 позивач самовільно, без дозволу безпосереднього та прямих командирів залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , вибув у невідомому напрямку. Також командиром ВЧ НОМЕР_2 складено доповідь до ВЧ НОМЕР_3 про відсутність на робочому місці позивача. Наказом від 08.09.2023 № 913 призначено службове розслідування за фактом відсутності позивача у ВЧ НОМЕР_2 . Відповідно до рапорту командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.09.2023, а також доповіді командира Військової частини НОМЕР_1 , позивач повернувся до Військової частини НОМЕР_1 09.09.2023 близько 11:00, що не заперечується позивачем. За результатом проведеного службового розслідування складено відповідний акт службового розслідування від 03.10.2023. Відповідачем видано наказ від 05.10.2023 № 582 про підсумки службового розслідування за фактом відсутності позивача в розташуванні військової частини НОМЕР_1 та за самоусунення від виконання службових обов`язків, через вчинення непокори та самовільне залишення місця служби та військової частини НОМЕР_1 , визначених статтями 6, 11, 28, 30 Статуту внутрішньої служби порушення вимог статей 12, 14, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у вигляді суворої догани. Вищезазначеним наказом покладено обов`язок на помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи керуючись п.4 статті 85 Дисциплінарного статут Збройних Сил України, підготувати матеріли щодо вчинення непокори позивачем, в діях якого вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України, та направити їх до Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону для надання правової оцінки. Відповідачем прийнято наказ № 969 від 01.10.2023 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 на період воєнного стягну за вересень 2023 року», відповідно до п. 5 зазначено про невиплату позивачу додаткової винагороди за вересень 2023 року. Також відповідач прийняв наказ № 968 від 01.10.2023 «Про преміювання військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 за вересень 2023 року», пунктом 8 якого зазначено не встановлення премії за вересень 2023 року, в т.ч. і позивачу. Позивач не погодився із прийнятим наказом про застосування дисциплінарного стягнення та невиплати премії та додаткової винагороди, у зв`язку із чим звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не обгрунтовані та задоволенню не підлягають, оскільки позивач самовільно, поза встановленим законом порядком, залишив місце служби, доказів на підтвердження законності залишення позивачем місця служби не надано та матеріали справи не містять. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Згідно із ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (в подальшому - Закон №2232-ХІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону. Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України (в подальшому - Дисциплінарний статут ЗСУ). Відповідно до ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ). Згідно із ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку. Відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Згідно із ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб. Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів). Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно. Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Згідно із ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому. Частиною 1 статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні. Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби. Судовим розглядом встановлено, що позивач 08.09.2023 не виконав розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 та з 11:00 08.08.2023 до 11:00 09.09.2023 був відсутній в місці розташування військової частини, що підтверджується відповідними рапортами уповноважених осіб, зокрема начальника штабу першого заступника командира ВЧ НОМЕР_1 , а також командира ВЧ НОМЕР_1 а також поясненнями військовослужбовців ВЧ НОМЕР_1 . Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування. Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни. При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі. Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами. Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром. Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез`явлення військовослужбовця зобов`язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем в адміністративному позові не спростовується факт його відсутності на території ВЧ НОМЕР_1 з 08.09.2023 до 09.09.2023 та не надано на підтвердження цього належних доказів, а матеріалами справи не підтверджується, що позивач отримав у командира ВЧ НОМЕР_1 дозволу на залишення території ВЧ НОМЕР_1 . Крім того, відповідно до рапорту від 08.09.2023 зазначено, що позивачем 08.09.2023 не було проведено відповідну роботу із особовим складом ВЧ НОМЕР_1 , що не було спростоване позивачем. Доводи апелянта, що він не був обізнаний про факт проведення службового розслідування, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки у матеріалах справи наявний бланк отримання під час проведення службового розслідування в телефонному режимі пояснень позивача від 27.09.2023 щодо його знаходження 08.09.2023. Також, доводи апелянта, що позивач не повідомлений про результатами проведного службового розслідування, за результатами якого його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки це не впливає на законність та обгрунтованість підстав проведення службового розслідування за підсумками якого прийнято спірний наказ. Відповідно до п.1 розділу ІІІ та п.1 розділу ІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, який затверджено Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. З аналізу вказаних норм судом встановлено, що командир відповідача мав відповідні повноваження та підстави для призначення службового розслідування, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача шляхом оголошення судової догани. Слід зазначити, що в адміністративному позові відсутні будь-які правові обґрунтування незаконності прийняття відповідачем спірного наказу по суті виявлених порушень під час проведеного службового розслідування. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для скасування наказу від 05.10.2023 № 582 про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани. Судовим розглядом встановлено, що підставою не виплати ОСОБА_1 премії за вересень 2023 року у повному розмірі та додаткової винагороди, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за вересень 2023 року є накази від 01.10.2023 № 969 та № 968 про виплату додаткової винагороди та премії за вересень 2023 року, які позивачем не оскарженні є чинними та не є предметом позову в цій справі. Відповідно до розділу ХVІ Порядку № 260, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід без поважних причин за місяць, у якому здійснено таке порушення. Крім того, відповідно до п.п. 9.4 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 додаткова винагорода не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини, місце служби або дезертирували за місяць, у якому здійснено порушення. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для зобов`язання командира ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 премію за вересень 2023 року в повному розмірі та додаткової винагороди, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за вересень 2023 року. Згідно із ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4 не обгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 по справі № 480/3221/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич