Постанова 4813 № 501/314/24

Номер провадження: 22-ц/813/5378/24 Справа № 501/314/24 Головуючий у першій інстанції Тордій Е.Н. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.12.2024 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника Одеської обласної прокуратури та представника Головного управління Національної поліції в Одеській області у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі: Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Тордій Е.Н. 02 квітня 2024 року у м. Чорноморськ Одеської області, - встановила: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського міського суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 02 червня 2018 року о 20 годині 45 хвилин заступником начальника Великомихайлівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції ГУНП в Одеській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160280000129 відносно нього були внесені відомості про вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України - умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків. 26 березня 2019 року виправдувальним вироком Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 498/566/18 ОСОБА_1 було визнано невинуватим у зв`язку з недоведеністю наявності в його діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України. 20 березня 2023 року виправдувальним вироком Іллічівського міського суду Одеської області у справі №498/566/18 ОСОБА_1 повторно визнано невинуватим у зв`язку з недоведеністю наявності в його діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.345 Кримінального кодексу України. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а виправдувальний вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2023 року у справі №498/566/18 залишено без змін. Перебування під слідством і судом строком 63 місяці 24 дні завдало ОСОБА_1 значної моральної шкоди, що змусило останнього звернутися до суду із вимогою про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю правоохоронних органів, зокрема, органів дізнання, попереднього (досудового слідства) та прокуратури, у розмірі 800000,00 грн. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 02 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 452980,00 грн. у кримінальному проваджені № 12018160280000129. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник Головного управління Національної поліції в Одеській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що орган, який визначений у ч. 1 ст. 11 Закону №266/94-ВР (Одеський апеляційний суд) мав здійснити заходи, передбачені у даній статті, а саме - визначити розмір відшкодовуваної шкоди, про що винести відповідну ухвалу, чого зроблено не було. Щодо відшкодування моральної шкоди, то апелянт вважає, що зазначені у позовній заяві моральні страждання позивача нічим не підтверджені, а є лише твердженнями останнього. В апеляційній скарзі представник Одеської обласної прокуратури, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції невірно розраховано розмір відшкодування моральної шкоди, без врахування положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7100 грн. Сторони про розгляд справи на 10 грудня 2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник Одеської обласної прокуратури, Бугайчук В.В., Головне управління Національної поліції в Одеській області, Державна казначейська служба України у судове засідання не з`явились. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Одеській області, Державної казначейської служби України, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представника Головного управління Національної поліції в Одеській області та представника Одеської обласної прокуратури підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, 02 червня 2018 року о 20 годині 45 хвилин заступником начальника Великомихайлівського відділення поліції Роздільнянського відділу поліції ГУНП в Одеській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160280000129 відносно ОСОБА_1 були внесені відомості про вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України - умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків. Того ж дня, о 22 годині 20 хвилин, в межах кримінального провадження ОСОБА_1 було затримано порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України, що підтверджується Протоколом затримання складеним начальником слідчого відділу Великомихайлівського ВП Роздільнянського ВП ГУНП в Одеській області майором поліції Щербула С.С. та поміщено до ізолятора тимчасового тримання у місті Роздільна. 03 червня 2018 року прокурором Одеської області Жученко О.Д. винесено постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадження, за якою старшим групи було визначено прокурора Роздільнянської місцевої прокуратури Сердюка А.В. 03 червня 2018 року прокурором Одеської області Жученко О.Д., в межах кримінального провадження, складено та підписано повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України, яке було вручено ОСОБА_1 прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Сердюком А.В. того ж дня о 15 годині 45 хвилин. 04 червня 2018 року ухвалою слідчого судді Великомихайлівського районного суду Одеської області по справі №498/406/18 в межах кримінального провадження відносно підозрюваного ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період доби з 20:00 години до 08:00 годин ранку наступного дня строком до 02 квітня 2018 року. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11 червня 2018 року у справі № 498/406/18 задоволено апеляційну скаргу підозрюваного та скасовано вищезазначену ухвалу суду першої інстанції, застосовано до підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, з покладанням на нього обов`язків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України. 31 липня 2018 року прокурором Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області Сердюк А.В. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні та направлено його до суду. 26 березня 2019 року виправдувальним вироком Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 498/566/18 ОСОБА_1 було визнано невинуватим у зв`язку із недоведеністю наявності в його діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України. 19 травня 2020 року ухвалою апеляційного суду Одеської області виправдувальний вирок Іллічівського міського суду Одеської області у справі №498/566/18 було скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. 20 березня 2023 року виправдувальним вироком Іллічівського міського суду Одеської області у справі №498/566/18 ОСОБА_1 повторно визнано невинуватим у зв`язку із недоведеністю наявності в його діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а виправдувальний вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 20 березня 2023 року у справі №498/566/18 залишено без змін. Строк перебування ОСОБА_1 під слідством (з моменту затримання в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України) та судом (27 вересня 2023 року - дата постановлення ухвали Одеського апеляційного суду) становить 63 місяці 24 дні. Перебування під слідством і судом завдало ОСОБА_1 моральної шкоди, що змусило його звернутися до суду з вимогою про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю правоохоронних органів, зокрема, органів дізнання, попереднього (досудового слідства) та прокуратури, яку позивач оцінив в сумі 800000,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 11 ЦК України регламентовано підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, серед яких, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі. Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ст. 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, згідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях як зазначено у ч. 6 ст. 81 ЦПК України. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст. 76 ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблено правовий висновок про те, що застосовуючи положення ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов, є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно ст. 1 Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Згідно п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР (далі Закон №266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно ст. 2 вказаного Закону №266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у ряді випадків, у тому числі: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття справи про адміністративне правопорушення. Згідно ст. 3 Закону №266/94-ВР, у наведених в ст. 1 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених п. 1, 3, 4 і 5 ст. 3 Закону №266/94-ВР, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою згідно ч. 6 ст. 4 Закону №266/94-ВР - визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. У положеннях ч. ч. 2, 3 ст. 13 Закону №266/94-ВР зазначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Також, у п. 2 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, йдеться про те, що вищевказаний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, поновлення порушених у зв`язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов`язані з цим обов`язки зазначених органів. Згідно положень п. 17 Положення, передбачене частиною 5 ст. 4 Закону №266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Європейський суд з прав людини в п. 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 01 липня 2010 року зокрема зазначив: «Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга №33470/03, §82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 року у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 01 червня 2006 року) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня)». Тобто, позиція Європейського Суду з прав людини з приводу відшкодування моральної шкоди є такою, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про підозру 03 червня 2017 року, вироком Іллічівського міського суду від 20 березня 2023 року ОСОБА_1 повторно виправдано у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України, виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Таким чином, позивач перебував під слідством та судом протягом 63 місяців 24 днів. У результаті незаконного перебування під слідством та судом позивач переніс душевні страждання, зазнав моральних втрат, був позбавлений можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про належність наданих позивачем доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки така шкода є очевидною. Зокрема, встановленим та таким, що не спростований відповідачами, є факт безпідставного перебування позивача під слідством, останньому була висунута необґрунтована підозра, що не могло не вплинути на його душевний стан і спосіб життя, звичайний устрій життя та спричинило втрату певних соціальних зв`язків. Вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги представника Головного управління Національної поліції в Одеській області про те, що зазначені у позовній заяві моральні страждання ОСОБА_1 нічим не підтверджені, а є лише твердженнями останнього, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17 (провадження N№14-514цс19) та від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 (провадження №14-4цс19)). На підставі вищевказаного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про захист порушеного права позивача саме в обраний ним спосіб, з врахуванням правових підстав, визначених ст. 1176 Цивільного кодексу України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд виходив з наступного. Згідно ч. 3 ст. 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи». Суд, визначаючи мінімальний розмір моральної шкоди виходить з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2024 року був встановлений в розмірі 7100,00 грн. Беручи до уваги гарантований державою мінімум розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно вважав, що розмір моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого, а позивачем належними, допустимими та достатніми доказами не доведено надмірного втручання в його права, що може зумовити стягнення на відшкодування завданої моральної шкоди, у розмірі, який заявлений позивачем - 800000,00 грн. З урахуванням обставин справи, виходячи з обсягу душевних страждань позивача, характеру немайнових втрат, яких він зазнав, наявності вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи з засад виваженості, розумності, справедливості, враховуючи положення ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», колегія суддів погоджується із висновком суду, що достатнім і справедливим розміром відшкодування позивачу моральної шкоди є розмір, визначений, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати станом на дату ухвалення судового рішення, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, з розрахунку за 63 місяців, 24 днів, а саме 452980,00 (7100, 00 грн. * 63 місяці + ( 7100,00 грн. /30 днів) * 24 дні) гривень за рахунок державного бюджету України. Моральна шкода, завдана органом досудового розслідування, є підставою для настання цивільної відповідальності за завдану шкоду саме для держави, а тому зазначені кошти мають бути стягнути саме з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі ст. 1176 Цивільного кодексу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягали частковому задоволенню. Доводи апеляційної скарги представника Одеської обласної прокуратури про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн., колегія суддів вважає необгрунтованими, виходячи з наступного. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема Законом України «Про Державний бюджет України». Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 (провадження №61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, колегією суддів встановлено, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшли висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7100 грн. Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року №6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», згідно з п. 1 якого це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону. Згідно з п. 2 цього Положення, даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Також, колегією суддів враховано, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є в розумінні ст. ст. 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст. 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відсутні. Вказані висновки відповідають правовій позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23. Доводи апеляційної скарги представника Головного управління Національної поліції в Одеській області про те, що орган, який визначений у ч. 1 ст. 11 Закону №266/94-ВР (Одеський апеляційний суд) мав здійснити заходи, передбачені у даній статті, а саме - визначити розмір відшкодовуваної шкоди, про що винести відповідну ухвалу, чого зроблено не було, не мають правового значення для вирішення даної справи, оскільки вказані обставини не є перешкодою для звернення особи до суду за захистом свого порушеного права на підставі положень ст. ст. 15, 16 ЦК України із відповідною позовною заявою. Інші доводи апеляційних скарг були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявників із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 02 квітня 2024 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 367, 368, 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника Одеської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 02 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 06 січня 2025 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе