Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1936/24

Справа № 130/1936/24 Провадження № 22-ц/801/97/2025 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 рокуСправа № 130/1936/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Стадника І.М., розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу №130/1936/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди за бездіяльність поліції, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2024 року,яке ухвалив суддя Заярний А.М. в Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 31 жовтня 2024 року, в с т а н о в и в: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди за бездіяльність поліції. Згідно з першого позову від 27 червня 2024 року ОСОБА_1 посилається на те, що протягом 8 років триває досудове розслідування по кримінальному провадженні №42016021130000020 від 12.08.2016 за ст. 165 КК України, кожен рік правоохоронні органи закривають слідство, а суд скасовує їх постанови, що підтверджується постановою Вінницького апеляційного суду від 24 червня 2024 року по справі №130/1573/23, ухвалою суду від 08 червня 2022 року та від 24 червня 2024 року. Просив за навмисне, тривале, хамське відношення відповідачів з ГУНП Вінницької області збільшити розмір стягнутої моральної шкоди з Державної казначейської служби України з 7000 грн, яка вказана в постанові Вінницького апеляційного суду від 24 червня 2024 року по справі №130/1573/23, до 70000 грн та стягнути її на його користь. Згідно другого позову від 02 липня 2024 року ОСОБА_1 посилається на те, що Жмеринським судом відкрито провадження за скаргою позивача на постанову від 24 травня 2024 року про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12 серпня 2016 року за ст. 165 КК України. Під час розгляду скарги суд першої інстанції звернув увагу, що кримінальне провадження розшите, у ньому відсутня постанова про його закриття та ухвала суду від 13 червня 2023 року про скасування останньої постанови слідчого про закриття кримінального провадження, яка теж була скасована цим суддею. Просив, в зв`язку з цим, стягнути з відповідача через Державну казначейську службу України на його користь 10000 грн моральної шкоди. Таким чином, всього просив стягнути 80000 грн моральної шкоди. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2024 року на підставі положень ст. 188 ЦПК України, цивільні справи №130/1988/24 та №130/1936/24, об`єднано в одне провадження під загальним № 130/1936/24. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2024 року в задоволені позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в даному конкретному випадку бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області під час досудового розслідування кримінального провадження №42016021130000020, а саме порушення вимог КПК України, за які було притягнуто відповідача до юридичної відповідальності на підставі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 липня 2024 року в справі №130/832/24, яке було залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, що виключає, у розумінні ст. 61 Конституції України повторну відповідальність у цій справі. Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм чинного законодавства, тому просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на ті ж обставини, що і у позовній заяві. Зокрема зазначив, що судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції у Вінницькій області апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Позивачем на підтвердження позовних вимог надано, копію ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 08.06.2022, якою у задоволенні клопотання прокурора Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області Прокопчука Д.В. про закриття кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №42016021130000020 віл 12.08.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165 КК України, у зв`язку з тим, що не встановлено особу, яка вичинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, відмовлено (а.с.2); - Копію ухвала Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.06.2024 про скасування постанови дізнавача СД Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області від 24.05.2024 про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12.08.2016 за ст. 165 КК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.3, 14-15); - Копію постанови Вінницького апеляційного суду від 18.01.2024 по цивільній справі №130/1537/23 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди за бездіяльність обласної прокуратури, якою рішення Жмеринського міськрайонного суду від 26.10.2023 скасовано та постановлено стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 7000 грн (а.с.4-7). Приймаючи своє рішення, апеляційний суд виходив з наступного: - сторонами не заперечується, що 12.08.2016 року за заявою ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42016021130000020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.165 КК України; - ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30.05.2023 року у справі № 130/838/23 встановлено, що у кримінальному провадженні № 42016021130000020 неодноразово були скасовані постанови слідчого про закриття кримінального провадження слідчим суддею (а.с.11-19), ця обставина не заперечується прокуратурою, а наданий на позов відзив містить покликання на такі ухвали слідчого-судді: - ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 19.12.2016 року скасовано постанову слідчого Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 21.11.2016 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016021130000020 від 12.08.2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/63623503 ); - ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27.06.2017 року скасовано постанову слідчого Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_4 від 21.11.2016 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016021130000020 від 12.08.2016 року (ухвала заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7); - ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02.11.2018 року скасовано постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 29.10.2018 року про закриття кримінального провадження № 42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.165 КК України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77632881); - ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06.05.2019 року скасовано постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУПН у Вінницькій області від 29.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.165 КК України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81633982 ); - ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21.11.2022 року скасовано постанову дізнавача СД Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області від 07(04).11.2022 року про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.165 КК України. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107527143 ); - ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13.06.2023 року скасовано постанову дізнавача СД Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 від 19.05.2023 про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12.08.2016 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111596444 ). Між сторонами виник спір з приводу стягнення моральної шкоди, спричиненої тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні. Відтак апеляційний суд прийшов до висновку, що доведеним є факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, яке на момент звернення до суду з цією позовною заявою триває вже понад сім років, неодноразове прийняття рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів та які були скасовані лише судом за активної позиції прокурорів, які стверджували про правомірність закриття кримінального провадження, тому апеляційний суд виснує, що позивачу безумовно заподіяна моральна шкода такими діями відповідача. Апеляційний суд в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат ОСОБА_1 , які заслуговують на відшкодування у розмірі 100 000 грн, а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих позивачеві, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 7 000 грн (а.с.4-7). Також судом встановлено, що рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.07.2024 у справі № 130/832/24 задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди за продовження бездіяльності відповідача по кримінальному провадженні №42016021130000020 від 12.08.2016, яким стягнуто з Державного бюджету Україна шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 7000 грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120478985). Вінницький апеляційний суд в постанові від 12.09.2024, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишаючи рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.07.2024 без змін вказав на таке. Як вбачається з матеріалів справи неодноразове прийняття слідчими (дізнавачами) постанов про закриття кримінального провадження за матеріалами досудового розслідування від 12 серпня 2016 року № 42016021130000020 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 165 КК України (ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків), які в подальшому були скасовані ухвалами слідчого судді свідчить про значну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, зокрема, понад 8 років, а оскільки зазначене кримінальне провадження безпосередньо стосується позивача ОСОБА_1 та йдеться про сплату коштів саме на його утримання, є підстави вважати, що йому спричинена моральна шкода. За встановлених судами обставин, вбачається факт надмірної тривалості кримінального провадження. Зазначене поза розумним сумнівом негативно впливають на моральний стан позивача ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди, тому є правильним висновок місцевого суду про доведеність позовних вимог, з огляду на презумпцію завдання шкоди надмірно тривалим досудовим розслідуванням, яку відповідачі не спростували. На підставі викладеного, оскільки неодноразовими скасуваннями судами постанов про закриття кримінального провадження у зв`язку з невчиненням слідчих дій, тривалим досудовим розслідуванням підтверджується факт здійснення відповідачами незаконної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини. Переглядаючи оскаржуване рішення в частині визначення розміру завданої моральної шкоди апеляційний суд зазначає наступне. Враховуючи, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат ОСОБА_1 , які заслуговують на відшкодування у розмірі 100000 грн, суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих позивачеві, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності розмір відшкодування моральної шкоди який підлягає задоволенню становить 7 000 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що суд попередньої інстанції помилково оцінив характер та розмір душевних страждань, завданих позивачеві є неспроможними та спростовуються вищевикладеними висновками суду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121582246). Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1176 ЦК України, особа має право звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Така шкода відшкодовується з підстав, передбачених частини першої цієї статті, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав, для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. В справі, що розглядається відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду» для відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Згідно Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав законної сили 11 вересня 1997 року, зазначена Конвенція та відповідні протоколи до неї були ратифіковані, тобто з часу набрання законної сили норми Конвенції повинні застосовуватися також при вирішенні спорів судами України. Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження. Згідно з положеннями ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. І закінчується прийняттям у кримінальному провадженні на підставі ст. 283 КПК України, одного із таких рішень: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Як встановлено в судовому засіданні, позивач просив стягнути з відповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області моральну шкоду з підстав аналогічних, що встановлені рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.07.2024 у справі № 130/832/24, яке було залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12.09.2024 між тими ж сторонами. Лиши уточнив, що за інший період (з березня по червень 2024 року). Оскільки попереднє рішення стосувалося періоду до березня 2024 року, коли він звернувся до суду з попереднім позовом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (ч. 7 ст. 81 ЦПК). Загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду у доказовій діяльності випливає із системного тлумачення положень ЦПК. Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову для стягнення моральної шкоди з відповідача - Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за допущені дії та бездіяльність під час досудового розслідування кримінального провадження №42016021130000020, оскільки таку шкоду з відповідача на користь позивача вже стягнуто рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18.07.2024 у справі № 130/832/24, яке було залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12.09.2024, а інших підстав для стягнення моральної шкоди за новий період, судом не встановлено. Суд першої інстанції вірно зазначив, що до відповідача - Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, у зв`язку з її діями та бездіяльністю під час досудового розслідування кримінального провадження №42016021130000020, встановлену Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області від 18.07.2024 у справі № 130/832/24, яке було залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12.09.2024, було застосовано справедливу та достатню сатисфакцію, у вигляді стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в розмірі 7000 грн, якої достатньо що б компенсувати йому його витрати немайнового характеру внаслідок душевних страждань під час розслідування вказаного кримінального провадження. Інших підстав для відшкодування моральної шкоди судом не встановлено. Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що Главою 26 Кримінального процесуального України передбачено оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, тобто способи захисту своїх прав та інтересів у разі незгоди сторони кримінального провадження із діями слідчого. Також недотримання розумних строків заявник має право оскаржити прокурору вищого рівня відповідно до ст. 308 КПК України. Під час досудового розслідування слідчий, дізнавач та прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок. Тому суд має зберігати баланс (рівновагу), між інтересами конкретної сторони кримінального провадження (яка скаржиться) і іншими його учасниками, дотримуючись принципу законності. Також суд звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених ст. 23 ЦК України, яких судом у цій справі не встановлено. А тому притягнення до цивільної відповідальності за кожне прийняте процесуальне рішення слідчим, дізнавачем чи прокурором, з якими не погоджується сторона кримінального провадження, може свідчити про тиск на органи досудового слідства задля прийняття вигідного для сторони кримінального провадження рішення в будь-який спосіб. Згідно ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. В даному конкретному випадку бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області під час досудового розслідування кримінального провадження №42016021130000020 - це порушення вимог КПК, за які було притягнуто відповідача до юридичної відповідальності на підставі рішення Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області від 18.07.2024 у справі № 130/832/24, яке було залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12.09.2024, що виключає, у розумінні ст. 61 Конституції України повторну відповідальність у цій справі. Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову також правильно враховав практику Європейського суду із захисту прав людини, яка висвітлена у рішенні від 21.07.2016 у справі «Гербей та інші проти України» (Заяви №№ 23265/05, 19017/06, 29820/10 та 48107/10), де в пункті 32 зазначено - Суд вважає, що заявники вочевидь мали зазнати моральної шкоди внаслідок недотримання Україною свого зобов`язання за статтею 34 Конвенції. З огляду на конкретні обставини справи та постановляючи рішення на засадах справедливості Суд вважає, що встановлення порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої зазнали зазначені заявники. Отже рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, тому апеляційним судом до уваги не беруться. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 80000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 08 січня 2025 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Стадник І.М.