Постанова 4807 № 335/949/24

Дата документу 06.01.2025 Справа № 335/949/24 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 335/949/24 Пр. № 22-ц/807/31/25 Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В. Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 січня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Онищенка Е.А., Подліянової Г.С. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2024 року у справі за позовомОСОБА_1 до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ (надалі КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР), КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА «УНІВЕРС» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ (надалі КП «УНІВЕРС» ЗОР) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди ВСТАНОВИВ: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с. 1-20), в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16.02.2022 по 21.12.2023 року в розмірі 96844,80 грн., суму індексації заробітної плати у розмірі 9376,50 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., а також понесені ним судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що з 15.07.1997 року ОСОБА_1 працював в КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР, з 03.04.2018 року на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. 14.12.2020 року позивач звільнений із займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, відповідно до наказу від 14.12.2020 № 13-к «Про припинення трудового договору (контракту)». З 01.02.2020 по 14.12.2020 року позивач жодного разу не отримував заробітну плату, розрахунок при звільненні з ним не було проведено. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2022 року у справі № 335/1513/22, стягнуто з КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01.02.2020 по 14.12.2020 року у розмірі 13805,94 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 2923,60 грн., відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15000,00 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат у розмірі 119,97 грн. та моральну шкоду розміром 3000,00 грн. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя суду від 15.11.2023 року у справі № 335/1513/22 боржника КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР було замінено на його правонаступника - КП «УНІВЕРС» ЗОР. Судове рішення від 06.06.2022 року фактично було виконано лише 21.12.2023 року, коли на розрахунковий рахунок позивача надійшли усі присуджені судом суми, у тому числі заборгованість із заробітної плати та грошова компенсація за невикористану відпустку, і вказані обставини свідчать про те, що повний розрахунок із позивачем здійснено роботодавцем лише 21.12.2023 року. Таким чином, з урахуванням рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2022 року, яким було стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.12.2020 по 15.02.2022 року (по день подання позову), позивач вважає, що на його користь, відповідно до положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла на час звільнення позивача із роботи, з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2022 року по день фактичного розрахунку 21.12.2023 року, що становить загальну суму 96844,80 грн. Крім того, як зазначає позивач, роботодавцем жодного разу не здійснювалась індексація його заробітної плати за період роботи на підприємстві з 01.02.2020 року по день звільнення 14.12.2020 року, як це передбачено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та положеннями ч. 5 ст. 95 КЗпП України. З урахуванням розрахунку позивача щодо індексації заробітної плати, позивач вважає, що з відповідачів у солідарному порядку підлягає стягненню індексація заробітної плати за період з лютого 2021 року по грудень 2022 року включно в розмірі 9376,50 грн. До того ж, як зазначено у позові, тривале емоційне напруження позивача через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до його моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством. Затримка у виплаті заробітної плати та інших присуджених судом виплат при звільненні, яка тривала з моменту ухвалення судового рішення від 06.06.2022 року, тобто з 07.06.2022 року, по день фактичного розрахунку - до 21.12.2023 року, призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач був позбавлений свого законного джерела доходу, засобів для існування, що також завдало йому моральну шкоду, яку він оцінює у 5000 грн. та просить стягнути її у зазначеному розмірі солідарно з відповідачів. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Калюжну В.В. (а.с. 105). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 113) відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Позивачем направлено до суду першої інстанції заяву про стягнення з відповідачів судових витрат у розмірі 5968,96 грн.(а.с. 145-149). Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2024 року (а.с. 177-183) позовні вимоги позивача у цій справі задоволено частково. Стягнуто з КП «УНІВЕРС» ЗОР (ЄДРПОУ 13622246) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 16.02.2022 по 21.12.2023 року у розмірі 15000,00 грн. та індексацію заробітної плати за період з березня 2021 року по грудень 2022 року у розмірі 9376,50 грн., а всього 24376,50 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з КП «УНІВЕРС» ЗОР (ЄДРПОУ 13622246) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. та на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., а всього 5968,96 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 188-193) просив рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.02.2022 року по 21.12.2023 року у розмірі 96844,80 грн. скасувати, ухвалити нове рішення, яким вимогу про стягнення КП «УНІВЕРС» ЗОР на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.02.2022 року по 21.12.2023 року у розмірі 96844,80 грн. задовольнити у повному обсязі, а також стягнути з відповідачів на користь позивача усі судові витрати по справі. В автоматизованому порядку 14.05.2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Кухаря С.В. (а.с. 198). Ухвалою апеляційного суду від 14.05.2024 року витребувано справу у суду першої інстанції (а.с. 199201), остання була надана апеляційному суду 22.05.2024 року (а.с.202). Ухвалою апеляційного суду від 23.05.2024 року (а.с. 203-204) апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк апелянту для усунення недоліків. Апелянт усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений апеляційним судом строк 29.05.2024 року (а.с. 207). В автоматизованому порядку 30.05.2024 року суддями Онищенко Е.А. та Подліяновою Г.С. у цій справі замінено суддів Кочеткову І.В. та Кухаря С.В. у зв`язку з тривалою відпусткою останніх (а.с. 210-211). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 03.06.2024 року (а.с. 213-214), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 215). Оскільки, згідно зі ст. 368 ч. 1 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. КП «УНІВЕРС» ЗОР подало до апеляційного суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 223-226). В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, перебування судді-доповідача у відпустці у період з 01 липня 2024 року по 09 серпня 2024 року включно (довідка а.с. 230) та відповідний штат суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі. 22 листопада 2023 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах. У зв`язку із чим, 19.06.2024 року Верховна Рада України прийняла ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» №3831-ІХ, яким внесла відповідні зміни у ці Кодекси. Крім того, в силу вимог п. 2 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» № 3831-ІХ від 19.06.2024 року, якій набрав законної сили з 19.07.2024 року, установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Апеляційним судом встановлено, що дана справа в силу своєї ціни позову 111221,30 грн. (а.с.2 - більше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розрахунок: 3028,00 грн.*30 = 90840,00 грн.) перестала бути малозначною. Проте, апеляційна скарга сторони позивача в ній була подана і розгляд якої апеляційним судом не закінчено до набрання чинності цим законом 19.07.2024 року, а тому апеляційний суд продовжує розгляд цієї справи у раніше визначеному порядку в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 215). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Встановлено, що відповідачі із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували. Позивач в особі представника оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині часткового задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.02.2022 року по 21.12.2023 року у розмірі 96844,80 грн. Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги сторони позивача і лише в оскаржуваній ним частині - в частині часткового задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.02.2022 року по 21.12.2023 року у розмірі 96844,80 грн. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо не оскаржуваної частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача у вищезазначеній оскаржуваній частині, керувався ст. ст. 2-4, 10-12, 13, 81, 82, 89, 137, 141, 263-265 ЦПК України та виходив із такого. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР з 15.07.1997 року, де з 03.04.2018 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Наказом (розпорядженням) № 13-к про припинення трудового договору (контракту) від 14.12.2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. На момент звільнення позивача із роботи з ним не було проведено повного розрахунку з виплати заборгованості по заробітній платі, як передбачено ст. 116 КЗпП України. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2022 року (а.с. 24-31) стягнуто з КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 01.02.2020 по 14.12.2020 року у розмірі 13805,94 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 2923,60 грн., відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15000,00 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат у розмірі 119,97 грн. та моральну шкоду розміром 3000,00 грн. 15.02.2022 року Запорізькою обласною радою прийнято рішення № 10 «Про припинення КП «ГОТЕЛЬ УКРАЇНА» ЗОР шляхом приєднання до КП «УНІВЕРС» ЗОР, п. 2 якого КП «УНІВЕРС» ЗОР визначено правонаступником всіх прав і обов`язків КП «ГОТЕЛЬ Україна» ЗОР (а.с.32-37). Розпорядженням голови Запорізької обласної ради від 23.02.2022 року № 8-св «Про забезпечення виконання рішення обласної ради від 15.02.2022 року № 10 «Про припинення КП «ГОТЕЛЬ УКРАЇНА» ЗОР шляхом приєднання до КП «УНІВЕРС» ЗОР була створена комісія з припинення обов`язків КП «ГОТЕЛЬ УКРАЇНА» ЗОР та призначено голову комісії з припинення. Таким чином, до КП «УНІВЕРС» ЗОР, як правонаступника, перейшли всі права та обов`язки КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР. Ухвалою суду від 15.11.2023 року у справі № 335/1513/22, де стягувачем був ОСОБА_1 , боржника КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР було замінено на нового боржника КП «УНІВЕРС» ЗОР. Остаточний розрахунок із позивачем, на підставі рішення суду від 06.06.2022 року, здійснено 21.12.2023 року, шляхом безспірного списання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Запорізькій області з бюджетного рахунку КП «УНІВЕРС» ЗОР на користь ОСОБА_1 грошових коштів, які присуджені рішенням суду, що підтверджується листом Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області №07.2-08.1-06/216 від 08.01.2024 року. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у редакції, яка діяла на час звільнення позивача, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до положень ст. 116 КЗпПУкраїни, у редакції яка діяла на час звільнення позивача з роботи, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України, у редакції яка діяла на час звільнення позивача з роботи, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з роботи 14.12.2020 року КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР не здійснило із позивачем повного розрахунку. Заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу 21.12.2023 року на виконання рішення суду від 06.06.2022 року. Вбачається, що при вирішенні позовної вимоги у справі № 335/1513/22 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із обрахованого позивачем його розміру з моменту звільнення по день підписання позовної заяви, яку було подано до суду 15.02.2022 року і він складав 57501,60 грн., який судом було зменшено до 15000,00 грн. Згідно із наданим позивачем розрахунком у даній справі, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 по 21.12.2023 року становить 96844,80 грн., який не спростовано відповідачами. За таких обставин, суд першої інстанції вважав законними та обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2022 по 21.12.2023 року, як відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, та дійшов до висновку про його стягнення з КП «УНІВЕРС» ЗОР, як правонаступника КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР. Доводи відповідача щодо необхідності обчислення періоду, за який може бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з наступного дня після ухвалення попереднього рішення суду, тобто з 07.06.2022 року не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються матеріалами справи і змістом судового рішення від 06.06.2022 року. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX внесено зміни до статті 117 КЗпП України, якими фактично введено граничний період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку терміном у шість місяців (замість необмеженого будь-якими строками періоду у попередній редакції). Такі зміни, по суті, звузили право працівника на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є недопустимим у розумінні частини третьої статті 22 Конституції України. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2023 року у справі №638/6855/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого положення статей 116, 117 КЗпП України мають застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У зв`язку із цим, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача щодо обмеження періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачу шістьма місяцями. При цьому, вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд врахував наступні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України,не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідокнесвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку призвільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Частиною 3 статті 13 ЦК України встановлено недопустимість дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Враховуючи, що заявлений до стягнення розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, значно перевищує розмір стягнутої рішенням суду від 06.06.2022 року заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15000,00 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача КП «УНІВЕРС» ЗОР, як правонаступника КП «ГОТЕЛЬ «УКРАЇНА» ЗОР, на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.02.2022 по 21.12.2023 року у розмірі 15000,00 грн. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, в оскаржуваній частині,вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України в оскаржуваній частині у цій справі відповідає. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі в оскаржуваній частині, а лише відображають позицію позивача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою. Суд першої інстанції розглянув дану справу в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті в оскаржуваній частині. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133, 137, 141 ч. 1 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, у цій справі або ж його зміни. Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача КП «УНІВЕРС» ЗОР будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом в оскаржуваній частині. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2024 року в оскаржуваній частині у цій справі залишити без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного оскарження, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом складений 06.01.2025 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Онищенко Е.А.Подліянова Г.С.