Постанова 4873 № 910/24323/16 (910/15897/20)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" травня 2021 р. Справа№ 910/24323/16 (910/15897/20) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Отрюха Б.В. суддів: Сотнікова С.В. Остапенка О.М. секретар судового засідання: Кочурова Т.О. без участі представників сторін у зв`язку з їх нез`явленням у судове засідання, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/24323/16 (910/15897/20) (суддя Чеберяк П.П.) за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (ПАТ "Мостобуд") про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за затримку розрахунку про звільненні, компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, індексації заробітної плати в розмірі 894 337, 58 грн. в межах справи № 910/24323/16 за заявою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (ПАТ "Альфа-Банк") до ПАТ "Мостобуд" про банкрутство, ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ "Альфа-Банк" про банкрутство ПАТ "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2017. 19.10.2020 до Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ПАТ "Мостобуд" про стягнення заборгованості в розмірі 894 337, 85 грн. (125 365,93 грн. заборгованості по заробітній платі; 451 537, 85 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні; 241 037,44 грн. компенсації втрат частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати; 76 396, 36 грн. індексації заробітної плати). Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 позов задоволено частково, а саме: - стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 : нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 90 295, 93 грн.; середній заробіток за затримку розрахунків при звільненні в розмірі 81 029, 58 грн.; компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 100 829, 55 грн.; індексацію заробітної плати в розмірі 76 396, 36 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 5 553, 92 грн. судового збору; стягнуто з ПАТ "Мостобуд" в дохід Державного бюджету України 5 231, 88 грн. судового збору, в іншій частині позовну заяву залишено без задоволення. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив суд: поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №910/24323/16 (910/15897/20); звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на вказане рішення суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні; скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з ПАТ "Мостобуд" компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 140 207,89 грн. та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 370 508, 27 грн. і постановити в цій частині нове судове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, в решті оскаржуване рішення залишити без змін. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Остапенка О.М., Грека Б.М. Ухвалою суду від 21.04.2021 клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №910/24323/16 (910/15897/20) задоволено та поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження вказаного рішення; задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги та звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору; відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено її до розгляду на 26.05.2021. Розпорядженням Керівника апарату суду № 09.1-08/2005/21 від 25.05.2021 у зв`язку з участю судді Грека Б.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у тренінгу в Національній школі суддів України 26.05.2021, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/24323/16 (910/15897/20). 24.05.2021 представник відповідача подав суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив суд відмовити в її задоволенні. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2021 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя: Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М. Ухвалою суду від 25.05.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі №910/24323/16 (910/15897/20) прийнято до провадження вказаною колегією суддів. У судове засідання 26.05.2021 представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами без участі представників сторін, що не з`явилися у судове засідання. Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Фактично суть апеляційної скарги зводиться до того, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив вимоги про стягнення з відповідача компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 140 207,89 грн. та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 370 508, 27 грн. При цьому, позивач також зазначає, що помилковими є доводи суду про те, що Велика Палата Верховного Суду могла запровадити новий порядок розрахунку сум середнього заробітку, тобто порядок, відмінний від визначеного ст.117 КЗпП України та п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Отже, наразі, перед колегією суддів апеляційної інстанції стоїть питання про обґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації втрат частини доходів у сумі 140 207, 89 грн. та суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 370 508, 27 грн. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 з 14.05.1976 по 28.02.2015 працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін № 12 ПАТ "Мостобуд" на посаді мостового машиніста електрокранів, що підтверджується записом в трудовій книжці. За період з лютого 2013 по лютий 2015 року заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати становить 90 295, 93 грн., а також відшкодування витрат на відрядження в розмірі 35 070 грн., що підтверджується довідкою ПАТ "Мостобуд" про виплату заробітної плати за вих. № 062 від 23.04.2015. Рішенням суду першої інстанції було обґрунтовано задоволено вимоги позивача із виплати заробітної плати в розмірі 90 295, 93 грн. та відмовлено у задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на відрядження в сумі 35 070 грн. з підстав пропуску строку позовної давності, що не оскаржується апелянтом. Так, оскільки відповідачем не було здійснено повний розрахунок з позивачем при звільненні, останнім було заявлено вимоги, які складають середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який станом на 19.10.2020 становить 453 816, 70 грн. За змістом ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частина 1 ст. 117 вказаного кодексу встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Так, позивач був звільнений відповідачем 28.02.2015 за власним бажанням. Згідно з довідкою про виплату заробітної плати за лютий 2013 по лютий 2015 за вих. № 062 від 23.04.2015 відповідач має заборгованість перед позивачем по дату звільнення. За твердженням позивача, він працював весь період і в день звільнення також, проте, відповідач з ним не розрахувався, чим порушив положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України. Заперечуючи проти наведених вимог, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зауважив, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 запроваджено новий порядок розрахунку сум середнього заробітку, зокрема про те, що суд керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Як вбачається, приймаючи оскаржуване рішення, Господарський суд міста Києва виходив з приписів, наведених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Водночас, Великої Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц вказала, що для оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку про звільненні на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, повинен сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження свого рівня життя. Обґрунтовуючи заперечення, відповідач у своєму відзиві зауважив, що недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, позивач міг би взяти кредит, з метою збереження рівня свого життя, а відтак, виходячи із середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні він повинен був би сплатити 81 029, 58 грн. Дослідивши доводи, що наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що Господарський суд міста Києва обґрунтовано керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, і, враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі, суд обґрунтовано дійшов висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 81 029,58 грн. Щодо посилань апелянта на те, що Велика Палата Верховного Суду не могла запровадити новий порядок розрахунку сум середнього заробітку, тобто порядок, відмінний від визначеного ст.117 КЗпП України та п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, то суд вбачає за можливе зазначити таке. Змістом статей 8, 129 та 147 Конституції України гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики. Саме завдяки цьому реалізуються засадничі принципи правової держави - верховенство права, правова визначеність, законність, рівність усіх перед законом і судом та ін. Дотримання принципу єдності судової практики необхідно розуміти як початок, ідею, що забезпечує судам у судочинстві одноманітне застосування нормативних правових актів та їх тлумачення, здійснене вищими судовими органами при вирішенні судових справ. Принцип єдності судової практики, який підтримується вищими судовими органами, знижує ризики у тлумаченні та застосуванні норм права, забезпечує єдність судової практики, напрацьованої вищими судовими органами, знімає невизначеність і створює послідовність у застосуванні норм права судами нижчої інстанції у судочинстві. Так, за змістом статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду, зокрема: у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, дотримуючись приписів, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду, суди дотримуються принципу єдності судової практики. Водночас, апелянт оскаржує часткове задоволення судом першої інстанції розміру компенсації втрати частини доходів, з огляду на що слід зазначити таке. За змістом статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (Порядок). За змістом п. 2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року. Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації. Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Так, дослідивши поданий суду розрахунок, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що вказаний розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Також апелянт в порушення положень Порядку та Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" нараховує компенсацію в період з лютого 2013 року по лютий 2015 на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 241 037, 44 грн. За змістом Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Тобто, вказаними нормативними актами передбачено, зокрема, нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. При цьому і сама компенсація, як зазначено вище фактично відноситься до частини заробітної плати. Нарахування ж та виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з робітником при звільненні і відповідно не відноситься ні до заробітної плати, ні до будь-якого іншого виду доходу, визначеного Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Як доцільно зауважено судом першої інстанції, наведеної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019. Дослідивши наведений судом першої інстанції розрахунок компенсації, що виконаний відповідно до викладених вище положень діючого законодавства, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що він правильний, а тому і ця вимога обґрунтовано задоволена частково. За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 269, 275, 281 - 284 ГПК України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 у справі № 910/24323/16 (910/15897/20) залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/24323/16 (910/15897/20) повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено статтею 287 ГПК України. Повний текст постанови підписано 02.06.2021. Головуючий суддя Б.В. Отрюх Судді С.В. Сотніков О.М. Остапенко