Постанова 4824 № 370/3172/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 грудня 2024 року м. Київ Справа № 370/3172/24 Провадження № 22-ц/824/12288/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг», поданою адвокатом Юхименком Юрієм Юрійовичем, на рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 квітня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ТОВ «ВВС-Факторинг» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останньої заборгованість за Договором № 9426315 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 04.10.2020 року у сумі 16927,50 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 4900,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» та відповідачем 04.10.2020 було укладено договір № 426315 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Договір укладено в електронному форматі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За цим договором відповідач отримав позику у розмірі 1 500 грн., строком на 30 днів, шляхом переказу йому на банківську карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,3 % від суми кредиту за кожний день користування. ТОВ «ФК «Арагон» свої зобов`язання за Договором виконав та перерахував відповідачу грошові кошти. Проте відповідач свої зобов`язання не виконував внаслідок чого утворилася заборгованість. 18.05.2021 між ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «ВВС-Факторинг» було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №18.05.2021, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16.04.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВВС-Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у даному випадку не підтверджено доказами обставини на які він посилається в обґрунтування вимог щодо стягнення заборгованості за обома договорами, а саме: матеріали справи не містять доказів виконання ТОВ «ФК «Арагон» своїх зобов`язань за Договором, оскільки належних та допустимих доказів перерахування відповідачу грошових коштів матеріали справи не містять. Посилання позивача на інформаційну довідку № 43/10 від 04.10.2023 ТОВ «Платежі Онлайн», суд не може прийняти уваги, оскільки номер картки який у ній зазначений не відображений у повному розмірі. При цьому, доказів того, що карта , на яку здійснювався переказ кредитних коштів, належить відповідачу матеріали справи не містять. Окрім цього, укладений між ТОВ «ФК «Арагон» та відповідачем договір не містить посилання на те, що сторони погодили процедуру надання коштів у позику саме шляхом перерахування на картку № НОМЕР_1 . Тобто, матеріли справи не містять доказів того, що сторони погодили надання коштів у кредит шляхом перерахування на картку № НОМЕР_1 . Суд першої інстанції також звернув увагу на те, що матеріли справи не містять посилань та доказів на те, що між ТОВ «ФК «Арагон» та ТОВ «Платежі Онлайн» існують правовідносини щодо переказу коштів та ТОВ «ФК «Арагон» уповноважувало ТОВ «Платежі Онлайн» здійснювати переказ коштів відповідачу, та що виникненню у позичальника обов`язку повернути позику має передувати виконання позикодавцем своїх зобов`язань щодо надання такої позики, а за відсутності доказів належного виконання своїх зобов`язань позикодавцем суд не може стверджувати про виникнення у позичальника зобов`язання щодо повернення позики. 17 травня 2024 року представник ТОВ «ВВС-Факторинг» - адвокат Юхименко Ю.Ю. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в обґрунтуванні доводів якої вказує, що судом першої інстанції в неповному обсязі з`ясовано обставини та неправильно досліджено подані докази, що мають значення для справи. А саме вказує, що інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» підтверджується успішність проведеної транзакції, щодо надання коштів у позику, та надає копії адвокатських запитів, з якими представник скаржника звернувся до ТОВ «Платежі Онлайн» після отримання рішення суду першої інстанції, з проханням надати інформацію та документи. Наголошує на тому, що надавачем платіжних послуг для ТОВ «ФК «Арагон» не є ТОВ «Платежі Онлайн», а є АТ КБ «ПриватБанк», та що оскільки позивач не є первісним кредитором і суб`єктом видачі грошових коштів - у нього відсутні підстави для отримання платіжної інформації та документів в банківській установі. Позивач стверджує, що суд першої інстанції мав право з власної ініціативи витребувати необхідну інформацію у АТ КБ «ПриватБанк», проте не зробив цього, в наслідок чого судом було поверхнево, неповно та неправильно з`ясовано обставини справи, що спричинило ухвалення незаконного рішення. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ТОВ «ВВС-Факторинг» - адвоката Юхименка Ю. Ю. , на рішення Макарівського районного суду міста Київськиї обл. від 16 квітня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 03 червня 2024 року матеріали справи № 370/3172/23 надійшли до Київського апеляційного суду. Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 липня 2024 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2020 року між ТОВ «ФК «Арагон» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 9426315, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 1 500,00 грн., зі сплатою платежу кредиту та процентів. Даний договір підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором (п. 6 кредитного договору). Відповідно до пункту 3.3. договору, кредит надається позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок. Згідно з Інформаційною довідкою (а.с. 68) Вих. № 43/10 від 04.10.2023 року ТОВ «Платежі Онлайн» підтверджує успішну транзакцію перерахування на рахунок відповідача ОСОБА_1 1 500,00 грн., призначення платежу: Видача кредиту по договору 9426315. Вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між сторонами кредитного договору від 04.10.2020 року. Разом з тим, будь-яких доказів того, що відповідач повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором, або ж вносив платежі щодо погашення заборгованості, матеріали справи не містять. Також, як вбачається з матеріалів справи, 18.05.2021 між ТОВ «ФК «Арагон» та позивачем ТОВ «ВВС-Факторинг» укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 18/05.2021, відповідно до умов якого та у відповідності до ст. 512 ЦК України ТОВ «ВВС-Факторинг» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «ФК «Арагон», в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 9426315від 04.10.2020 року. Згідно витягу з Реєстру боржників до договору про надання фінансових послуг факторингу № 18/05.2021 від 18.05.2021 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 5640,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 1500,00 грн.; прострочена заборгованість по відсоткам становить - 387,00 грн.; прострочена заборгованість по підвищеним відсоткам становить - 3753,00 грн. Докази того, що позивачем на адресу відповідача скеровувалась досудова вимога, щодо погашення заборгованості за кредитним договором в матеріалах справи відсутні. Станом на день розгляду справи, зобов`язання за кредитним договором належним чином відповідачем не виконано. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб) а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правилами ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин. Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, зокрема те, що відповідачем не доведено факту належного виконання ним умов кредитного договору , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача наявні правові підстави для звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки. Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21). За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у з зв`язку із його недоведеністю. Посилання у апеляційній скарзі на доведеність факту успішного проведення транзакціїщодо надання коштів, згідно інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки сам по собі факт надсилання коштів на конкретну банківську карту, не доводить належність даної картки відповідачу. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що жодних доказів того, що зазначений в інформаційній довідці номер картки належить саме ОСОБА_1 , як і доказів його погодження, в матеріалах справи немає. Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом. Розрахунок заборгованості, який позивач долучив до позовної заяви, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що саме відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі. Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позовній заяві, а саме, що заборгованість відповідача по укладених кредитних договорах складає 11 287,50 грн (відповідно до розрахунку заборгованості), матеріали справи не містять. Щодо доводів позивача, що оскільки він не є первісним кредитором і суб`єктом видачі грошових коштів - у нього відсутні підстави для отримання платіжної інформації та документів в банківській установі. Позивач стверджує, що суд першої інстанції мав право з власної ініціативи витребувати необхідну інформацію у АТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до висновків, зазначених у Постанові Верховного суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330 св 24) та частин другої-третьої статті 367 ЦПК України, Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування. Зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Згідно ч. 7 ст. 81 ЦКП України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Позивач, подаючи позовну заяву, не був позбавлений можливості надати всі необхідні докази, добросовісного виконання своїх процесуальних прав, не пояснив поважність причин їх неподання в своїй апеляційній скарзі, де наводить доводи, які суперечать принципу змагальності в судочинстві, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-Факториг» залишити без задоволення. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 квітня 2024 року - залишити без змін. Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна