Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/954/22

24.06.25 22-ц/812/1156/25 Провадження №22-ц/812/1156/25, №22-ц/812/1168/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 24 червня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С. за участю представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Бєлової Р.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 490/954/22 за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Кредобанк» та ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , на рішення, яке ухвалив Заводський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Нікітіна Дмитра Геннадійовича у приміщенні цього суду 08 квітня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в : У лютому 2022 р. Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі АТ «Кредобанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 22 грудня 2016 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5469/2016, згідно якого позивач видає позичальнику кредит в сумі 997264 грн. на строк до 21 грудня 2023 року, а позичальник зобов`язався повернути позивачу кредит і сплатити проценти за користування ними та комісію на умовах договору. Відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором №5469/2016 від 22 грудня 2016 року і загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 23 грудня 2021 року складає 567415 грн. 69 коп., з яких 558572 грн 23 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8843 грн 46 коп. - заборгованість за відсотками. В якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №5469/2016/2 від 22 грудня 2016 року, за яким ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов`язань в повному обсязі за кредитним договором №5469/2016 від 22 грудня 2016 року. Також 22 грудня 2016 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір застави, за умовами якого він забезпечує виконання своїх зобов`язань та вимог позивача, які виникають з кредитного договору. Предметом застави є рухоме майно - автотранспорт LAND ROVER RANGE ROVER SPORT, 2016 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , синього кольору. Оскільки відповідачами належним чином не виконуються умови кредитного договору, Банк звернувся до суду з даним позовом. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №5469/2016 від 22 грудня 2016 року у розмірі 567415 грн. 69 коп., 8511 грн 24 коп. сплаченого судового збору та 56741 грн 56 коп. витрат на професійну правову допомогу. У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначаючи, що позивач не обґрунтував належними доказами розмір заявлених вимог (в т.ч. не надав доказів оформлення та укладання між сторонами, отримання умов та правил надання банківських послуг, пам`ятки і тарифів), не надав суду первинні бухгалтерські документи відносно видачі кредиту та його часткового погашення, попри оплату щомісячних платежів позивач не зараховував їх належним чином. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 квітня 2025 року позовні вимоги Банку задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «КРЕДОБАНК» заборгованість за укладеним 22 грудня 2016 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ОСОБА_1 кредитним договором №5469/2016 станом на 23 грудня 2021 р. в розмірі 558572 грн. 23 коп. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості, а також витрат про надання професійної правової допомоги відмовлено. Рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 мотивовано тим, що позивач довів належними доказами наявність заборгованості за кредитним договором № 5469/2016 від 22 грудня 2016 року у розмірі 558572 грн 23 коп., що становить заборгованість за тілом кредиту, але не доведено заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01 квітня 2018 р. по 01 грудня 2018 р. в розмірі 8843 грн 46 коп. Так, позивач зазначив, що заборгованість за процентами, яку він просить стягнути з відповідачів, утворилась за період з 01 квітня 2018 року по 01 травня 2018 року. Між тим, позивач стверджував, що проценти за ставкою 23,88% річних (тобто у період з 01 січня 2020 року по 01 листопада 2021 року) позичальник сплачував регулярно, без заперечень та застережень. Отже, вказане свідчить про недотримання Банком умов кредитного договору в частині черговості зарахування сплачених коштів. За такого суд дійшов висновку щодо недоведеності позовних вимог про стягнення процентів в розмірі 8843 грн. 46 коп., оскільки згідно п. 4.7.1. Кредитного договору сплачені відповідачем після 01 грудня 2018 року кошти повинні були бути зараховані на погашення прострочених процентів та відмовив у задоволенні позову в цій частині. Щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , то суд прийшов до переконання про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України, зазначивши, що збільшення Банком розміру процентної ставки до 23,88 % без згоди поручителя умовами кредитного договору не було передбачено, доказів надання письмової згоди ОСОБА_3 на збільшення обсягу її відповідальності або укладення нею додаткового договору чи проставлення нею на відповідному договорі, яким вносяться ці зміни в Кредитний договір свого підпису, позивачем не було надано. Отже, підвищення процентної ставки до 23,88 % без згоди на це поручителя призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що є підставою для припинення поруки та з огляду на це, суд відмовив в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 . Щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 56741 грн 56 коп., то суд зазначив, що обґрунтовуючи відшкодування витрат на правову допомогу Банк надав витяг із Договору про надання правової допомоги, укладений між АТ «Кредобанк» та Адвокатським об`єднанням «Бізнес і Право» від 11 лютого 2019 р. Проте, згідно матеріалів справи інтереси позивача в суді першої та апеляційної інстанції представляли адвокати Павленко С.В. і Єнова Л.М., які діяли на підставі Довіреностей, виданих АТ «Кредобанк» в особі Заступника Голови Правління та члена Правління цього Товариства. Відомостей про те, що вказані фахівці у галузі права діяли від імені Адвокатського об`єднання «Бізнес і Право» на виконання укладеного з АТ «Кредобанк» 11 лютого 2019 р. договору матеріали справи не містять. Зміст наданого позивачем витягу з укладеного між АТ «Кредобанк» та Адвокатським об`єднанням «Бізнес і Право» Договору про надання правової допомоги не свідчить, що предметом договору є надання правових послуг у даній справі. За таких обставин та враховуючи, що позивачем не подано опису робіт (наданих послуг), наданих Адвокатським об`єднанням «Бізнес і Право» та пов`язаних з розглядом справи, суд не вбачав підстав для стягнення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі АТ «Кредобанк» вказує, що рішення суду в частині відмови щодо солідарного стягнення заборгованості є незаконним та таким, що суперечить нормам матеріального права, в якому не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи та не досліджено докази наявні у матеріалах справи, а тому просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2018 року в розмірі 8843 грн 46 коп. Ці відсотки були нараховані за листопад 2021 року, оскільки оплата ОСОБА_1 боргу була здійснена 25 листопада 2021 року, тобто відсотки були нараховані в місяць в який здійснена оплата. Щодо висновку суду відносно договору поруки, то позивач вважає його помилковим та таким, що не відповідає положенням норм матеріального права. Так, Банк звертає увагу, що відповідно до п. 1.1. договору поруки, умови застосування змінюваної процентної ставки (встановлення, зміна) визначені кредитним договором. Подальший розмір змінюваної процентної ставки визначається як Базова Ставка + Маржа в порядку, визначеному кредитним договором. Підписанням цього договору, поручитель надає згоду на збільшення обсягу своєї відповідальності за цим договором у разі зміни (збільшення) в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, розміру змінюваної процентної ставки. Тобто, ОСОБА_3 в договорі поруки вказала, що погоджується на збільшення обсягу своєї відповідальності за цим договором у разі зміни відсоткової ставки. Відповідно до п. 4.8. договору поруки у разі внесення без згоди поручителя до кредитного договору змін, внаслідок чого збільшується розмір його зобов`язань, поручитель несе часткову відповідальність в межах визначених п.1.1 на момент укладення договору поруки або останніх погоджених змін до кредитного договору. Але позивач зауважує, що в даному випадку не вносились зміни до кредитного договору №5469/2016 від 22 грудня 2016 року застосовувався інший відсоток змінюваної процентної ставки, умови зміни якої визначені в договорі поруки та кредитному договорі. Також Банк звертає увагу суду, що додатком 1 до кредитного договору «Графік платежів» чітко передбачено загальну вартість кредиту та реальну річну відсоткову ставку. Всі нарахування відсотків здійснювались відповідно до графіку платежів, а тому жодне збільшення розміру відповідальності поручителя без його згоди не відбулось. Отже суд помилково застосував положення статті 559 ЦК України та, відповідно, вказав на недійсність договору поруки. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Бєлова Р.В. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок, що розмір вказаної заборгованості відповідачами не спростовано. Так, не врахував, що вказані вимоги про дострокове повернення кредиту були направлені на адреси відповідачів, зазначені ними у кредитному договорі та договорі поруки (за місцем їх реєстрації), цінними листами з описом з повідомленням про вручення, проте вручені не були, що підтверджено ПАТ «Укрпошта». Тому у Банку відсутнє право на дострокове повернення кредиту у випадку неотримання вимоги позичальником, оскільки термін виконання грошових зобов`язань у повному обсязі не настав, оскільки позивач не довів дотримання порядку дострокового повернення коштів за його вимогою. У наданих позивачем листах немає опису, що суперечить умовам кредитних договорів про порядок направлення юридично значимих повідомлень. Аргумент рішення суду першої інстанції про правомірність підвищення процентної ставки за кредитним договором є безпідставним, оскільки немає доказів дотримання позивачем порядку збільшення процентної ставки відповідно до вимог пункту 3.7 вказаного договору. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не встановив факт отримання їх адресатами, що не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами. У відзиві на апеляційну скаргу Банку представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду - залишити без змін. . Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача адвоката Белової Р.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга АТ «Кредобанк» підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 22 грудня 2016 між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5469/2016 (далі Договір), згідно якого позивач видає позичальнику кредит в сумі 997264 грн. на строк до 21 грудня 2023 року, а позичальник зобов`язався повернути позивачу кредит і сплатити проценти за користування ними і комісії на умовах договору (том 1, а.с. 30-31). Для обліку виданих кредитних коштів позивач відкриває відповідачу позичковий рахунок № НОМЕР_2 . Сторони також погодили видачу кредиту шляхом зарахування кредитних коштів на відкритий у позивача рахунок № НОМЕР_2 з наступним переказом суми кредиту: 959000,00грн. - на поточний рахунок ТОВ «АЕЛІТА ПРЕМІУМ» та 38264,00грн. - за страхування життя на рахунок ПрАТ СК «ПЗУ Україна страхування життя» (відповідає пунктам 2.5, 2.7 кредитного договору). За умовою пункту 2.8 кредитного договору датою видачі кредиту вважається день перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку відповідно до умов цього договору. Пунктом 3.1 Договору передбачена сплата комісії за видачу кредиту одноразово в розмірі 3,99% від суми кредиту. У пункті 3.2 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом встановлюється змінювана процентна ставка. До кредитного договору сторони уклали додаток №1 «Графік погашення заборгованості», який передбачав 85 платежів щомісяця, починаючи з 01 січня 2017 року: перший платіж - відсотки у сумі 4291,01 грн., наступні щомісячні внески - кожного 1 числа місяця в сумі 19637 грн., в яку включено сплату тіла кредиту (по принципу від меншої до більшої суми погашення) та відсотків за користування кредитом (по принципу від більшої до меншої суми погашення). Загалом вказаний графік передбачає сплату за весь час користування кредитом 656506 грн. 57 коп. відсотків та 997264 грн. 10 коп. тіла кредиту, а всього - 1653770 грн. 67 коп. (том 1, а.с. 32). З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №5469/2016/2 від 22 грудня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання відповідати перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов`язань в повному обсязі за кредитним договором №5469/2016 від 22 грудня 2016 року (том 1, а.с. 36). 22 грудня 2016 року позивач та ОСОБА_1 уклали договір застави, за умовами якого він забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_1 та вимог позивача, які виникають з кредитного договору №5469/2016 від 22 грудня 2016 року. Предметом застави є рухоме майно - автотранспорт LAND ROVER RANGE ROVER SPORT, 2016 року випуску, № шасі НОМЕР_1 , синього кольору. Заставна вартість предмета застави - 1665600 грн. (том 1, а.с. 35). 27 грудня 2021 року позивач направив ОСОБА_1 досудову вимогу №9001/2021, в якій повідомив позичальника про наявність суми боргу, яка складає 567415,69 грн., з яких: 558572,23 грн. - заборгованість за поточним та простроченим тілом кредиту, 8843,46 грн. - заборгованість за поточними та простроченими відсотками, та вимагав достроково повернути вказані суми.(том 1, а.с. 47-51). 27 грудня 2021 року Банк надіслав ОСОБА_3 досудову вимогу №9002/2021, в якій повідомив поручителя про наявність суми боргу, яка складає 567415,69 грн., з яких: 558572,23 грн. - заборгованість за поточним та простроченим тілом кредиту, 8843,46 грн. - заборгованість за поточними та простроченими відсотками, та вимагав достроково повернути вказані суми (том 1, а.с. 52-57). Факт отримання кредитних коштів та розпорядження ними ОСОБА_1 не заперечував та таке підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача (том 1, а.с. 11-29). Виписка також містить відомості щодо внесення позичальником коштів на погашення визначених договором сум. Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України). У справі, яка переглядається, пунктом 2.1. кредитного договору передбачено, що Банк видає позичальнику кредит на строк до 21 грудня 2023 року та передбачає повернення кредитних коштів та сплату процентів за їх користування частинами, щомісяця. Звертаючись з позовом, Банк посилався на те, що через порушення позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо сплати щомісячних платежів виникла заборгованість, яка не була сплачена на вимогу позивача про дострокове повернення кредиту. Суд, частково задовольнивши позовні вимоги до ОСОБА_1 , погодився з наявністю підстав для дострокового стягнення з позичальника неповернутої суми кредиту. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим. Так, відповідно до пункту 4.1. кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені ним Договором (п.2.1., 4.10.) та/або додатками до нього. Згідно із пунктом 4.9. кредитного договору Банк у випадках, передбачених п. 2.10. вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника. При цьому згідно п. 2.10 цього Договору підставами для дострокового повернення кредиту сторони передбачили, зокрема: несвоєчасна сплата процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту); наявності обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені цим Договором; порушення істотних умов цього договору. Тобто сторони врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту - зміну строку виконання основного зобов`язання у разі несвоєчасної сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту). Відповідно до пункту 4.10. кредитного договору позичальник зобов`язаний протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги Банку (п.4.9) достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим Договором. З аналізу змісту пункту 4.9. кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань. Виходячи з наведеного, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України». У справі, яка переглядається, сторони визначили, що наявність у позичальника простроченої заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним, Банк набуває право на дострокове повернення кредиту, процентів, комісії, про що повідомляє позичальника, який протягом 30 банківських днів після отримання такої вимоги зобов`язаний повернути зазначені кошти. За такого у справі, яка переглядається, позивач мав довести, а суд перевірити, чи була у позичальника ОСОБА_1 на день направлення досудової вимоги про дострокове повернення усіх сум за Договором прострочена заборгованість за кредитом, процентами та комісією. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено вимогами статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається з розрахунку заборгованості, долученого до позовної заяви, позивач обрахував, що станом на 23 грудня 2021 року у ОСОБА_1 є заборгованість за Договором, загальний розмір якої складає 567415 грн. 69 коп., з яких 558572 грн 23 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 8843 грн 46 коп. - заборгованість за відсотками (том 1, а.с. 6-8). Також згідно цього розрахунку та витягу з рахунку позичальника ОСОБА_1 сплатив на дату розрахунку заборгованості 438691 грн. 87 коп. в погашення кредиту (основного боргу), 760212 грн. 87 коп. в погашення процентів за користування кредитом. При цьому розмір нарахованих позивачем процентів за користування кредитом становив: з 27 грудня 2016 року по 31 грудня 2017 року 15,49%, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року 20,49%, з 01 січня 2020 року по 30 червня 2021 року 23,88%, з 31 липня 2021 року по 23 грудня 2021 року 18,88%. У пункті 3.2 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом встановлюється змінювана процентна ставка. На момент укладення цього договору сторонами обумовлено значення змінюваної процентної ставки на перший період дії ставки в розмірі 15,49% річних, починаючи з другого та всіх наступних періодів дії ставки проценти за користування кредитом сплачуються згідно встановленого для цих періодів значення змінюваної процентної ставки. Починаючи з другого та всіх наступних періодів дії ставки проценти за користування кредитом сплачуються згідно встановлених для цих періодів значень змінюваної процентної ставки (п.3.3 кредитного договору). У пункті 3.4 Договору визначено, що UIRD 3М український період дії ставок за депозитами фізичних осіб строкам на 3 місяці, який визначається агентством «Thomson Reuters» та публікується на сайті Національного банку України www.bank.gov.ua; період дії ставки - період у часі, для якого встановлюється значення змінюваної процентної ставки. Перебіг першого періоду дії ставки починається з дати укладення договору та завершується 31 грудня 2019 року, тривалість другого та всіх наступних періодів дії ставки дорівнює трьом календарним місяцям; базова процентна ставка розраховується як середньоарифметичне значення щоденних процентних ставок UIRD 3M за три попередні календарні місяці, які передують даті перегляду ставки; маржа числове значення, величина якого встановлюється згідно умов цього договору. Пунктами 3.5 Договору передбачено, що змінювана процентна ставка на другий та наступні періоди дії ставки визначається наступним чином: змінювана процентна ставка = базова ставка + 3,9% (маржа), де базова процентна ставка процентна ставка, яка розраховується як середньоарифметичне значення щоденних процентних ставок UIRD 3M за три попередні календарні місці, які передують даті перегляду ставки, маржа числове значення, величина якого встановлюється згідно умов цього договору. Пункт 3.6 кредитного договору передбачає порядок перегляду змінюваної процентної ставки для кожного періоду дії ставки, а пункт 3.7 цього договору встановлює обов`язок банку (позивачу) повідомляти про зміну процентної ставки позичальника (відповідача) не пізніш як за 15 календарних днів до дати зміни ставки шляхом направлення письмового повідомлення на поштову адресу позичальника (відповідача). Отже зміст наведених положень кредитного договору дає підстави для висновку, що з дня його укладання (22 грудня 2016 року) до 31 грудня 2019 року процентна ставка мала бути на рівні 15,49%, а тому позивач не мав підстав за цей період для її збільшення, натомість з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року нараховував відповідачу проценти за ставкою 20,49% річних. Також колегія суддів вважає, що позивач не довів, що зміна процентної ставки, прочинаючи з 01 січня 2020 року відбулася з дотриманням умов Договору, передбачених пунктом 3.7. Так, на підтвердження повідомлення позичальника про зміну процентної ставки з 01 січня 2020 року її збільшення до 23,88% річних та зміну ставки з 01 липня 2021 року зменшення до 18,88 % річних позивач надав копію листа від 04 грудня 2019 року, копію листа від 03 червня 2021 року (том 2, а.с. 78, 81), а також список № 3745 згрупованих поштових листів рекомендованих від 06 грудня 2019 року, в якому відсутні прізвища отримувачів, їх адреси (том 2, а.с. 86-87), список № 3757 згрупованих поштових листів рекомендованих від 06 грудня 2019 року, в якому відсутні прізвища отримувачів (том 2, а.с. 86-90), список № 106/ОПЦ/5 листів рекомендованих від 07 червня 2021 року із зазначенням серед адресатів прізвища ОСОБА_1 (том 2, а.с. 94-95). Аналіз наведених доказів не дозволяє дійти висновку, що вони підтверджують направлення відповідачу саме повідомлення про зміну процентної ставки, оскільки не місять опису вкладеного у кореспонденції, та отримання ним такого повідомлення або повернення повідомлення з вини відповідача. Тому колегія суддів вважає, що позивач не виконав свого процесуального обов`язку, не надав належних, допустимих доказів на виконання ним вимог пункту 3.7 договору щодо повідомлення позичальника про зміну процентної ставки за період з 01 січня 2020 року, а суд не може ґрунтувати рішення на припущеннях. У зв`язку зі викладеним за весь період користування кредитними коштами, до вимоги позивача про їх повернення станом на 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 . Банк мав право нараховувати проценти за ставкою 15,49%. Так, згідно графіку погашення заборгованості станом на 23 грудня 2021 року з урахуванням первісної процентної ставки відповідач зобов`язаний був сплатити Банку за Договором 1162874 грн. 01 коп. основного боргу та процентів, а згідно розрахунку заборгованості сплатив за цей період 1198904 грн. 74 коп. Тобто на день звернення Банку до нього з вимогою про дострокове повернення коштів за Договором у нього не було заборгованості, а отже і підстав для дострокового повернення усіх сум за кредитним договором не було. За такого позовні вимоги до ОСОБА_1 є необґрунтованими через недоведеність позивачем підстав для дострокового повернення усіх передбачених Договором сум. Щодо вирішення позовних вимог до поручителя. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього Кодексу. Оскільки порушення позичальником умов кредитного не доведено, відсутні підстави для стягнення заборгованості як з позичальника, так і з поручителя. Саме з таких підстав слід було відмовити у позові до ОСОБА_3 , тому апеляційний суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги позивача. Оскільки при ухваленні рішення суд першої інстанції дав неналежну оцінку наявним у справі доказам, неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, його необхідно на підставі положень пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України скасувати в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та змінити його мотивувальну частину щодо вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 , виклавши її в редакції цієї постанови. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовано в частині та в частині змінено, у позові відмовлено, наявні підстави для розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції, а саме стягненню з позивача на користь відповідача 8379 грн. 82 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , задовольнити, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 квітня 2025 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та стягнення судового збору скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення. В позові Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 змінити, виклавши мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Кредобанк», код ЄДРПОУ 09807862, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , 8379 грн. 82 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ____________________________________ Повна постанова складена 27 червня 2025 року