Постанова 4824 № 369/4010/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 листопада 2024 року м. Київ провадження № 22-ц/824/13861/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач), суддів - Писаної Т. О., Гаращенка Д. Р. при секретарі Мудрак Р. Р. за участі представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Мєстєчкіної О. І. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Янченка А. В. від 28 березня 2024 року у цивільній справі №369/4010/17 Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_4 , Боярська міська рада в особі Боярської міської територіальної громади Фастівського району Київської області, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, що не пов`язані з позбавленням володіння, В С Т А Н О В И В: В квітні 2017 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що у 2001 році, виник невирішений спір, який полягає у здійсненні перешкод у користуванні, самовільному захопленні проїзду, спочатку ОСОБА_4 , а пізніше і ОСОБА_1 , та в подальшому і в самовільному захопленні частини земельної ділянки позивача із самовільним встановленням паркану на належній позивачу земельній ділянці. Вказував, що внаслідок звернення позивача до Боярської міської ради в особі Боярської міської територіальної громади Фастівського району Київської області, з приводу захоплення ОСОБА_5 проїзду, виконавчий комітет Забірської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області 24 січня 2001 року прийняв рішення №3/3, яким зобов`язав ОСОБА_4 повернути земельну ділянку за її належністю без відшкодування затрат до 01.04.2001 року з посиланням на ст. 116 ЗК України. В разі невиконання даного рішення, землевпорядника ОСОБА_6 зобов`язано підготувати матеріали для подання до суду. До цього часу вказане рішення виконкому Забірської сільської ради не виконано не зважаючи на неодноразові звернення позивача до відповідача та третіх осіб. Стверджує, що тривалий час вимушений доставатися власної земельної ділянки через земельну ділянку суміжного землекористувача ОСОБА_7 . Крім того, за місцем розташування проїзду збудовано будинок, яким наразі користується відповідач. Разом з тим, позивачу наразі невідомо, на яких правових підставах збудовано цей будинок. Також, у зв`язку із самовільним захопленням відповідачем частини земельної ділянки позивача з кадастровим номером 3222483201:01:004:0011, площею 0.1899 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , позивач неодноразово звертався до Забірської сільської ради. Внаслідок таких звернень комісією з питань регулювання земельних відносин Забірської сільської ради тільки 22.05.2015 року складено протокол, за змістом якого комісією вирішено привести дані державного земельного кадастру про земельну ділянку позивача та земельну ділянку відповідача до фактичних меж в натурі на місцевості), враховуючи, «що межі земельних ділянок встановлені більше 10 років претензій до існуючих меж не було». Зазначено, що у разі незгоди з цим рішенням комісії, вирішення даного питання віднесено до компетенції суду (п. 2 протоколу комісії). Таким чином, позивач вважає, що комісією Забірської сільської ради по суті вирішено позбавити позивача частини земельної ділянки, що належить йому на праві власності, а також позбавити його права на належне користування цією ділянкою у зв`язку із самовільним захопленням відповідачем цієї частини ділянки та проїзду до неї. Посилаючись на викладене, позивач просив суд зобов`язати відповідача - ОСОБА_1 усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1899 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222483201:01:004:0011, що належить на праві власності позивачу - ОСОБА_3 , шляхом здійснення ОСОБА_1 за її власний рахунок демонтажу паркану, звільнення захопленої частини земельної ділянки позивача площею 0,0104 га та відновлення стану цієї ділянки, який існував до порушення, для можливості її використання за цільовим призначенням, а саме - для ведення особистого селянського господарства. Зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні права користування вказаною земельною ділянкою площею 0,1899 га, шляхом звільнення ОСОБА_1 за її власний рахунок земельної ділянки розміром 3 м х 5 м х 28 м, наданої для можливості проїзду до земельної ділянки позивача, відновлення стану цієї ділянки, який існував до порушення для можливості її використання для проїзду. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2024 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1899 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222483201:01:004:0011, що належить на праві власності ОСОБА_3 , шляхом здійснення ОСОБА_1 за її власний рахунок демонтажу паркану, звільнення захопленої частини земельної ділянки ОСОБА_3 площею 0,0104 га та відновлення стану цієї ділянки, який існував до порушення, для можливості її використання за цільовим призначенням, а саме - для ведення особистого селянського господарства. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою площею 0,1899 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222483201:01:004:0011, що належить на праві власності ОСОБА_3 , шляхом звільнення ОСОБА_1 за її власний рахунок земельної ділянки розміром 3 м х 5 м х 28 м, наданої для можливості проїзду до земельної ділянки ОСОБА_3 , відновлення стану цієї ділянки, який існував до порушення для можливості її використання для проїзду. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 16 328 грн витрат за проведення судової експертизи. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 280 грн судового збору за подання позовної заяви. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_2 здійснено відповідачем на законних підставах відповідно до вимог діючого законодавства України, на земельній ділянці, площею 710 кв.м, яка була надана відповідачу у користування під будівництва цього будинку. Питання щодо передачі відповідачу у власність земельної ділянки площею 0,0750 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в межах АДРЕСА_1 , Забірської сільської ради, не вирішено. Звертала увагу суду, що вказані обставини та надані до матеріалів справи докази судом першої інстанції взагалі не досліджувались, в мотивувальній частині рішення ці обставини та докази взагалі не зазначені, і їм взагалі не була надана належна правова оцінка. Вказувала, що позивач, отримавши Державний акт на право власності на земельну ділянку в 2004 році, лише у вересні 2016 року звернувся до ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з питанням щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки позивача в натурі. Вважає, що судом першої інстанції не досліджено докази, які підтверджують, що 22 червня 2000 року рішенням виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області було надано третій особі ОСОБА_4 у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 710 кв.м на побудову індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 , до придбання позивачем земельної ділянки. Також судом першої інстанції не досліджено докази, які підтверджують, що рішенням Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 342/6 від 26 грудня 2013 року було надано відповідачу дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність відповідачу цієї ж земельної ділянки, але спочатку 0,10 га, а потім 0,0750 га. Вказане рішення в установленому законом порядку не оскаржувалось. Зазначала, що твердження позивача про те, що ще до отримання ним державного акту на права власності на земельну ділянку у 2004 році у нього існував спір про усунення перешкод у користуванні самовільному захоплені проїзду розміром 3 м х 5м х 28 м спочатку із ОСОБА_4 , а потім з відповідачем, не відповідають дійсності, оскільки землекористувач вказаного проїзду, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішення про надання вказаного вище проїзду до її городу є актом індивідуальної дії, яке втратило чинність ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку зі смертю ОСОБА_8 . Вказувала, що проведена судова експертиза викликає сумніви з приводу її достовірності, оскільки була проведена за відсутності технічної документації із землеустрою ОСОБА_8 на підставі яких їй було виготовлено державний акт на право приватної власності, не можливо встановити чи дійсно порушено право приватної власності, оскільки якщо таке право порушено, то неможливо встановити внаслідок чиїх та яких дій, в якій частині, конфігурації, межах та площею відбулось таке порушення. До Київського апеляційного суду 25 вересня 2024 року на офіційну електронну пошту надійшов відзив на апеляційну скаргу адвоката Нікушиної В. С., в інтересах ОСОБА_3 , що не підписаний електронним цифровим підписом, у якому посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, представник просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористались. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Местечкіна О. І., підтримала апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача ОСОБА_3 адвоката Нікушиної В. С. на офіційну електронну пошту Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв`язку з перебуванням її на лікарняному. Ураховуючи, що клопотання не підписано електронним цифровим підписом, доказів на підтвердження вказаних у ньому обставин апеляційному суду не надано, зважаючи на те, що стороною позивача також подавалось клопотання про відкладення у судове засідання призначене на 25 вересня 2024 року, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення судового засідання та розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення адвоката Местечкіної О. І., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. 14 липня 2000 року між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1899 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Апишковою З. І. та зареєстровано в реєстрі за № 2950. Дублікат вказаного договору у зв?язку із втратою оригіналу отримано позивачем 15.09.2016 р. та зареєстровано в реєстрі за № 2195. Відповідно до змісту договору земельна ділянка, що відчужується, належить ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІ-КВ № 029593, виданого виконкомом Забірської сільської Ради 22 травня 1998 року на підставі рішення цього ж виконкому від 22 листопада 1995 року за №42/4. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №01 (а. с. 11 т. 1). На підставі вказаного договору купівлі-продажу, 09 червня 2004 року позивач отримав Державний акт серії КВ № 099213 на право власності на земельну ділянку кадастровим номером 3222483201:01:004:0011, цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрі державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №

382. Також судом встановлено, що відповідно до акту відводу присадибної ділянки під забудову індивідуального житлового будинку визначено, що на виконання рішення виконкому Забірської сільської Ради народних депутатів від 02 червня 2000 року відведено присадибну ділянку, загальною площею 720 кв.м для будівництва індивідуального житлового будинку ОСОБА_4 (а.с. 54, т. 1). Рішенням № 30/8 від 22 червня 2000 року виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надано ОСОБА_8 проїзд розміром 3м х 5м х 28м до її городу, що знаходиться в АДРЕСА_1 , за рахунок земель загального користування (пустир) (а.с.10, т.1). Рішенням №30/9 від 22 червня 2000 року виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області вилучено з постійного користування ОСОБА_9 земельну ділянку, площею 0,036 га надану їй для побудови обслуговування житлового будинку за згодою. Також надано ОСОБА_4 в постійне користування земельну ділянку, площею 0,036 га із земель матері та 0,035 га із земель загального користування (пустир) для побудови житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 53 т. 1). Рішенням №37/9 від 23 серпня 2000 року виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області гр. ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на самовільно збудований житловий будинок розміром 7,45х10,70+6,60х2,50 м, житлова і загальна площі не визначені в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 710 кв.м, яка закріплена за нею, згідно рішення виконкому сільської ради №30/9 від 22 червня 2000 року. Приймальній комісії дозволено прийняти в експлуатацію індивідуальний житловий розмірами 7,45 х 10,70+6,60 х 2,50 м в АДРЕСА_1 , (а. с. 52 т. 1). 24 вересня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування незакінченого будівництва, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар незакінчений будівництвом будинок, побудований на 64%, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с. 59-59 зв., т. 1). Згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 року № 21511/19-41 на дату проведення дослідження існує порушення меж земельної ділянки (визначених ДП «Київський інститут землеустрою») з кадастровим номером 3222483201:01:004:0011, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом встановлення огорожі ОСОБА_1 на частині земельної ділянки площею 0,0104 га (або 104 кв.м). Частина земельної ділянки загального користування розміром 3м*5м*28м, площею 0,0099 га, що надана для проїзду за рішенням виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 30/8 від 22 червня 2000, відповідно до меж земельної ділянки ОСОБА_3 (визначених ДП «Київський інститут землеустрою») до фактичних меж користування земельною ділянкою ОСОБА_1 (визначених топографо-геодезичними роботами) на дату обстеження розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , на якій розміщено об`єкти нерухомості, а саме: частина житлового будинку з замощенням, частина заїзду до гаражу та частина паркану. Частина земельної ділянки загального користування площею 0,0013 га вільна для використання. Земельна ділянка загального користування розміром 3м*5м*28м, площею 0,0122 га, що надана для проїзду за рішенням виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 30/8 від 22 червня 2000, відповідно до меж земельної ділянки ОСОБА_3 (визначених ТОВ «ЕКЕР» від 05.04.2007 року) до фактичних меж користування земельною ділянкою ОСОБА_1 (визначених топографо-геодезичними роботами) на дату обстеження розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , на якій розміщено об`єкти нерухомості, а саме: частина житлового будинку з вимощенням, частина заїзду до гаражу та частина будівлі бані. Частина земельної ділянки загального користування розміром 3м*5м*28 м, площею 0,0099 га, що надана для проїзду за рішенням виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 30/8 від 22 червня 2000, відповідно до меж користування земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (визначених топографо-геодезичних роботами) на дату обстеження розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , на якій розміщено об`єкти нерухомості, а саме: частина будівлі бані та частина парку. Частина земельної ділянки загального користування площею 0,0012 га вільна для використання. Частина об`єктів нерухомості відповідача ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_3 з кадастровим номером 3222483201:01:004:0011 (визначених ДП «Київський інститут землеустрою»), а саме: житловий будинок з замощенням - 20 кв.м, будівля бані - 20 кв.м, паркан довжиною 17,8 м. Частина об`єктів нерухомості відповідача ОСОБА_1 розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_3 з кадастровим номером 3222483201:01:004:0011 (визначених ТОВ «ЕКЕР»), а саме: будівля бані - 8 кв.м, паркан довжиною 16,3 м. Можливість проїзду автотранспорту та проходу до земельної ділянки позивача з кадастровим номером 3222483201:01:004:0011, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на праві приватної власності у ОСОБА_3 відсутня. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що надавши рішенням №30/8 від 22 червня 2000 року ОСОБА_8 проїзд розміром 3м х 5м х 28м до її городу, що знаходиться в АДРЕСА_1 , за рахунок земель загального користування (пустир), Забірська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області забезпечила права землевласника щодо належного користування земельною ділянкою, яка в подальшому стала предметом договору купівлі-продажу між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 . Оскільки позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222483201:01:004:0011, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20637354 від 10.04.2015, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.03.2023 № 326085326, суд дійшов висновку про те, що права позивача підлягають захисту з підстав визначених ст.ст. 391, 396 ЦК України в обраний ним спосіб. З такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Законодавець у статті 4 ЦПК України встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Із способів захисту цивільних прав та інтересів, що визначені статтею 16 ЦК України, позивачем для захисту обрано такий спосіб як визнання права. Такий спосіб захисту застосовується у разі, коли наявність у особи конкретного суб`єктивного права піддається сумніву, суб`єктивне право оспорюється, заперечується або ж існує реальна погроза таких дій. Визнання права є способом усунення невизначеності у взаєминах суб`єктів, необхідних умов для його реалізації і запобігання з боку третіх осіб діям, які перешкоджають його нормальному здійсненню. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18). Обґрунтовуючи позовні вимоги про звільнення його земельної ділянки та земельної ділянки наданої під проїзд, ОСОБА_3 вказував на те, що відповідачкою незаконно забудовано суміжну із ним земельну ділянку й зайнято проїзд, яким були забезпечені права попереднього землевласника на користування земельною ділянкою, яка наразі належить позивачу. Отже, позивачу належало довести наявність права на земельну ділянку, наявність права на користування проїздом до такої земельної ділянки, порушенням таких прав відповідачем, у тому числі шляхом здійснення самовільного будівництва та зайняття земельної ділянки позивача. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Щодо прав власника встановлено наступне. Як встановлено судом, позивач набув прав власника на земельну ділянку для ведення ОПГ площею 0,1899 га на підставі договору купівлі-продажу від 14 липня 2000 року укладеного із ОСОБА_8 . На підставі вказаного договору купівлі-продажу, 09 червня 2004 року позивач отримав Державний акт серії КВ № 099213 на право власності на земельну ділянку кадастровим номером 3222483201:01:004:0011, цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, зареєстрований в Книзі записів реєстрі державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №

382. Отже, позивач є власником земельної ділянки із 14 липня 2000 року. Щодо меж земельної ділянки позивача встановлено наступне. З матеріалів технічної документації, щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, (два примірники, що містяться т. 1, а.с. 160-243; т. 2 а.с. 72-159), вбачається, що межі земельної ділянки ОСОБА_3 , перенесені в натуру (на місцевість) 12 грудня 2003 року, про що складено акт за підписом землекористувача ОСОБА_3 , представника виконкому та землевпорядника. Відповідно до кадастрового плану, 25.12.2003 року суміжний користувач ОСОБА_1 не позначена. Водночас, на кадастровому плані від 05.04.2007 року, суміжними землекористувачами ОСОБА_3 є ОСОБА_4 (міра лінії АБ 5.11 + 30.88) та відповідач ОСОБА_1 (міра ліній БВ 36+15.24). При цьому мір ліній ВГ (6.47) позначена як землі сільської ради. Згідно пояснювальної записки до проекту технічної документації, остання виготовлення ТОВ «ЕКЕР», каталог координат складено в системі координат 1963 року. На підставі матеріалів технічної документації виготовлено у двох примірниках державні акти про право власності на земельні ділянки, перших для громадян, другий зберігається у Києво-Святошинському відділі земельних ресурсів. Обидві копії технічної документації (прошиті й завірені) були надані Головним управлінням держгеокадастру у Київській області із місцевого фонду документації землеустрою Міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області. Відповідно до Положення про Державний фонд документації із землеустрою та оцінки земель, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 1553 а також Порядку ведення Державного земельного кадастру, від 17 жовтня 2012 р. № 1051, зазначена технічна документація становить Державний фонд документації із землеустрою та оцінки земель та є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Відповідно до п. 68 Порядку ведення Державного земельного кадастру, відомості про об`єкти Державного земельного кадастру, що змінюються, вносяться до Державного земельного кадастру безперервно. Відомості (зміни до них) вносяться одночасно до документів Державного земельного кадастру в текстовій та графічній формі. Отже межі земельної ділянки позивача, до затвердження в установленому законодавством порядку іншої технічної документації, визначаються на підставі вищевказаної документації 2003 року, копія якої зберігається у Державному фонді документації із землеустрою. Звертаючись до суду в обґрунтування своїх вимог й доводів, позивач подав копію кадастрового плану складену ДП «Київський інститут землеустрою». Проте, як вбачається з матеріалів справи такий кадастровий план не відповідає матеріалам технічної документації, що надані Головним управлінням держгеокадастру у Київській області із місцевого фонду документації землеустрою й наявним й ній кадастровим планам станом на 2003 та 2007 роки. З матеріалів справи вбачається, що позивачем у 2017 році розроблялась нова технічна документація із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, утім Забірською сільською радою за наслідками звернення позивача, 01.03.2017 року повідомлено про неможливість її погодження, адже координати земельної ділянки не відповідають координатам, по яким виготовлявся державний акт про право власності у 2003 році, й на кадастровому плані не показано суміжного землекористувача ОСОБА_1 . Доказів затвердження такої технічної документації, що розроблена ДП «Київський інститут землеустрою», матеріали справи не містять, а отже поданий позивачем кадастровий план, складений ДП «Київський інститут землеустрою», не є допустимим доказом, що підтверджує межі його земельної ділянки позивача, поданого до позовної заяви кадастрового плату. Оцінюючи висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 року № 21511/19-41, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Оскільки висновки експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 року № 21511/19-41 від 23.06.2020 року, ґрунтуються на технічній документації (кадастровому плані), що розроблена ДП «Київський інститут землеустрою», що є недопустимим доказом, колегія суддів такий висновок відхиляє. Отже у питанні встановлення меж земельної ділянки, що належить позивачу на праві власності колегія суддів приймає до уваги технічну документацію, щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянки, розроблену ТОВ «ЕКЕР», копія якої надана Головним управлінням держгеокадастру у Київській області із місцевого фонду документації землеустрою. Щодо проїзду до земельної ділянкипозивача. Встановлено, що рішенням № 30/8 від 22 червня 2000 року виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надано ОСОБА_8 проїзд розміром 3м х 5м х 28м до її городу, що знаходиться в АДРЕСА_1 , за рахунок земель загального користування (пустир) (а.с.10, т. 1). У матеріалах технічної документації 2003 року, серед інших матеріалів міститься фотокопія державного акту на право приватної власності на землю ІІ-КВ № 029593, виданого виконкомом Забірської сільської Ради 22 травня 1998 року на підставі рішення цього ж виконкому від 22 листопада 1995 року за №42/4, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №01. Саме цей акт вказано у договорі купівлі продажу від 14 липня 2000 року, як правовстановлюючий документ продавця ОСОБА_8 . Із вказаного акту від 22 травня 1998 року вбачається, що ОСОБА_8 на праві власності належало 0,3126 га земель згідно з планом за адресою « АДРЕСА_1 та город» із цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства та для обслуговування житлового будинку. Отже, позивачем придбана земельна ділянку площею 0,1899 га, яка відповідно до вказаного вище акту від 22 травня 1998 року була землями для ведення особистого підсобного господарства, та була вказана «городом». Між тим, до рішення № 30/8 від 22 червня 2000 року виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яким ОСОБА_8 було надано проїзд розміром 3м х 5м х 28м до її городу, не визначає правового статусу такого надання, його строку дії, необхідності складання будь-якої технічної документації, та встановлення меж. Схема розташування проїзду у матеріалах справи відсутня. Ураховуючи положення діючої станом на 22 червня 2000 року редакції Земельного кодексу від 18.12.1990 року, відсутні підстави для тверджень, що проїзд розміром 3 м х 5 м х 28 м був наданий у правовому статусі постійного чи тимчасового землекористування, адже матеріали справи не містять ані технічної документації надання в користування, ні актів встановлення такого проїзду в натурі, ні договору про тимчасове користування. Положень про сервітут ЗК та ЦК УРСР також не містили, що виключає відповідний статус проїзду. Ураховуючи вказану у рішенні № 30/8 від 22 червня 2000 року мету - надання проїзду до городу ОСОБА_8 , зважаючи на відсутність доказів, що підтверджують набуття ОСОБА_8 прав землекористувача на проїзд розміром 3 м х 5 м х 28 м, колегія суддів, погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що таке рішення є актом індивідуальної дії, вичерпано припиненням прав землевласника городу, у зв`язку із продажею земельної ділянки, що виключає будь-який перехід відповідних прав у наслідок придбання земельної ділянки площею 0,1899 га до позивача. Матеріали справи не містять доказів того, що набувши земельну ділянку у власність, позивач особисто звертався до сільської ради із проханням встановити йому проїзд до його земельної ділянки. Водночас вбачається, що листом від 21.09.2026 року (а.с 22, т.1) Забірська сільська рада у відповідь на звернення ОСОБА_3 повідомила, що у зв`язку із передачею рішень виконавчого комітету і рішень Забірської сільської ради до 2007 року на зберігання до архівного сектору Києва-Святошинської райдержадміністрації, місце розташування та конфігурацію проїзду, який було надано до городу ОСОБА_8 , за рахунок земель загального користування згідно з рішенням виконавчого комітету Забірської сільської ради №30/8 від 22 червня 2000 року, що розташований по АДРЕСА_1 , можна отримати за адресою м. Вишневе, вул. Святошинська,

50. Доказів того, що позивач звертався до зазначеного розпорядника документів для отриманням документів, що визначали конфігурацію проїзду, який було надано до городу ОСОБА_8 , матеріали справи не містять. Подану на підтвердження конфігурації роздруківку із Публічної кадастрової карти за 03.03.2017 року (т. 1 а.с 30) колегія суддів відхиляє як не допустимий доказ, адже вона не містить інформації про особу (та її посаду), яка нанесла на карті відповідні позначення на карті щодо місця знаходження проїзду та підстави надання такого картографічного матеріалу. Отже місцерозташування проїзду, який, як вважає позивач, мав забезпечувати під`їзд до його земельної ділянки ним не доведено. Разом із тим, з матеріалів справи вбачається і це було встановлено судом, що того ж дня, що вирішувалось питання про надання проїзду, 22 червня 2000 року, рішенням №30/9 виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області вилучено з постійного користування ОСОБА_11 земельну ділянку, площею 0,036 га надану їй для побудови обслуговування житлового будинку за згодою. Також надано ОСОБА_4 в постійне користування земельну ділянку, площею 0,036 га із земель матері та 0,035 га із земель загального користування (пустир) для побудови житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 53 т. 1). Відповідно до Акту відводу присадибної ділянки (а.с. 54, т. 1 ) відрозмір земельної ділянки ОСОБА_4 площею 720 кв. м становили - 8,5 х 21,9 х 7,0 х 32.6 х 30 метрів, при цьому по лінії довжиною 30 метрів позначено «проїзд». На а.с. 57 т. 1, на плані забудови садиби ОСОБА_4 , станом на 2000 рік, сторони земельної ділянки із мірами 36 метрів та 21.9 метрів межують із «городом», а сторона земельної ділянки із мірою 30 метрів межує із «проїздом» вздовж вулиці Шевченка (до «червоної лінії»). Вказані документи не підтверджують існування проїзду саме між земельною ділянкою, наданою під забудову ОСОБА_4 ,. та суміжною земельною ділянкою «городом», що була придбана позивачем у липні 2000 року, а отже інформація щодо розташування проїзду, що надана позивачем до позову (на роздруківці Публічної кадастрової карти) не відповідає фактичним обставинам. У питаннях, що стосуються проїзду, колегія суддів також відхиляє висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23.06.2020 року № 21511/19-41, адже у матеріалах справи, що були передані на експертизу, були відсутні докази, що підтверджували первісне місцерозташування проїзду, й висновок не містить обґрунтування його визначення експертом. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що проїзд, визначений експертом, в жодному разі не співпадає ані з проїздом, що був позначений позивачем на роздруківці Публічної кадастрової карти, а ні із проїздами, що позначені на плані забудови та акту відводу присадибної ділянки ОСОБА_4 за 2000 рік. Отже, вищевикладене дає підстави для висновку, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів місцерозташування проїзду 3м х 5м х 28м до земельної ділянки, що належить позивачу на праві власності, й набуття прав на користування таким проїздом, із набуттям земельної ділянки, позивачем не доведено. Щодо незаконності забудови земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 . Як встановлено, що 24 вересня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування незакінченого будівництва, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар незакінчений будівництвом будинок, побудований на 64%, що знаходиться в АДРЕСА_2 розмірами 7,45 х 10,7 + 6,60 х 2,50 м (а.с. 59-59 зв., т. 1). У пункті 2 договору вказано, що незакінчений будівництвом будинок належить ОСОБА_4 на підставі рішення №30/9 виконавчого комітету Забірської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про надання земельної ділянки ОСОБА_4 на побудову індивідуального житлового будинку в АДРЕСА_1 . Як встановлено апеляційним судом вище, вказаним рішенням вилучено з постійного користування ОСОБА_11 земельну ділянку, площею 0,036 га надану їй для побудови обслуговування житлового будинку за згодою. Також надано ОСОБА_4 в постійне користування земельну ділянку, площею 0,036 га із земель матері та 0,035 га із земель загального користування (пустир) для побудови житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 53 т. 1). Рішенням виконкому Забірської сільської ради №37/9 від 23.08.2000 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації на самовільно збудований житловий будинок, розміром 7,45 х 10,7 + 6,60 х 2,50 м, ОСОБА_4 на земельній ділянці площею 710 кв.м, яка закріплена рішенням №30/9 від 22.06.2000 р. Приймальній комісії дозволити прийняти в експлуатацію індивідуальний житловий будинок 7,45 х 10,7 + 6,60 х 2,50 м Також матеріалами справи підтверджується, що 22 липня 2005 року комісією Забірської сільської ради прийнято в експлуатацію житловий будинок загальною площею 152,3 кв.м та надвірні споруди (баня), що був пред`явлений до здачі ОСОБА_1 . Рішенням Забірської сільської ради від 22 липня 2005 року вирішено (а.с. 64-65, т. 2) видати ОСОБА_1 будинкову книгу, доручено Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтво про право власності на будинок ОСОБА_1 . При цьому у рішення зазначено, що ОСОБА_1 набула незакінчений будівництвом житловий будинок у 2003 року у ОСОБА_4 . Площа земельної ділянки, на якій розташований будинок 0,071 га, відповідно до рішення виконкому за №30/9 від 22.06.2000 року; дозвіл на виготовлення технічної документації на самовільно побудований житловий будинок по АДРЕСА_2 наданий рішенням виконкому №37/9 від 23.08.2000 року. Побудований будинок має 4 кімнати житловою площею 83,1 кв.м, загальною площею 153,3 кв.м, будівництвом існуючи норми забудови не порушено. Отже відповідачкою на законний підставах здійснена добудова належного їй будинку розмірами 7,45 х 10,7 + 6,60 х 2,50 м, будинок прийнято в експлуатацію. Неотримання відповідачкою документу на підтвердження права власності та нездійснення його реєстрації у встановленому законом порядку на обставини законності забудови, земельної ділянки, що була виділена під будівництво, не впливають. Щодо здійснення відповідачкою перешкод у користуванні, самовільному захопленні проїзду та частини земельної ділянки позивача із самовільним встановленням паркану на належній позивачу земельній ділянці. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Частиною четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Аналізуючи у сукупності вище наведені докази, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин які вказують на порушення прав позивача на користування належною йому земельною ділянкою, адже позивачем не доведено порушення меж його земельної ділянки, що визначені затвердженою технічною документацією 2003 року, не доведено факту як самовільного будівництва так і факту такого будівництва на земельній ділянці позивача, не доведено існування та місцезнаходження проїзду до такої земельної ділянки позивача та факту його зайняття відповідачем. Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості. Вимога ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про демонтаж паркану та звільнення земельної ділянки площею 0,0104 га, а також звільнення земельної ділянки 3м х5 м х28 м, наданої для проїзду, не узгоджується із принципами добросовісності й справедливості, оскільки до набуття позивачем земельної ділянки за договором купівлі-продажу, суміжна земельна ділянка (що наразі перебуває у користуванні відповідачки) рішення органу місцевого самоврядування була надана у користування ОСОБА_4 . Будівництво житлового будинку та прибудинкової споруди з розмірами 7,45 х 10,7 + 6,60 х 2,50 м станом на серпень 2000 року вже було здійснено на відведеній для таких цілей земельній ділянці, й у подальшому, у 2005 році прийняті у встановленому законом порядку в експлуатацію, що робить неспроможними доводи позивача та висновки експерта, про зайняття таким будівництвом ділянки позивача та проїзду. Встановлені обставини у їх сукупності свідчать про відсутність правомірних (законних) підстав для звільнення земельної ділянки, яка була виділена для будівництва житлового будинку, й наразі зайнята таким житловим будинком та надвірною спорудою, що введені в експлуатацію у визначеному законом порядку. Висунуті позивачем вимоги, що полягають у кінцевому рахунку у звільненні земельної ділянки від частини житлового будинку та надвірної споруди є несумісними із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, яка приписує що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. За обставин викладених вище, ураховуючи, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження, адже суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з підстав визначених ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи обсяг та зміст позовних вимог та результати апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 1 920 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , Боярська міська рада в особі Боярської міської територіальної громади Фастівського району Київської області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, що не пов`язані з позбавленням володіння, відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 1 920 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 грудня 2024 року. Судді Є. П. Євграфова Т. О. Писана Д. Р. Гаращенко