Постанова 4801 № 128/2395/21

Справа № 128/2395/21 Провадження № 22-ц/801/1966/2023 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2023 рокуСправа № 128/2395/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді доповідача), суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б., за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Вінницької міської ради як органу опіки та піклування, про усунення перешкод в користуванні власністю за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2023 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Васильєвої Т.Ю., дата складення повного тексту рішення 11 серпня 2023 року, встановив: В серпні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з цим позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служби у справах дітей Вінницької міської ради як органу опіки та піклування, про усунення перешкод в користуванні власністю. Позовні вимоги мотивовані тим, що вони є власниками земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, площею 0, 0900 га , що розташована в АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 січня 2018 року. 19 липня 2021 року ними виготовлена технічна документація з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, яка належить їм на праві власності в натурі. Під час проведення землевпорядних робіт було виявлено, що на частині їх земельної ділянки розташований будинок та надвірні споруди, власниками яких є відповідачі. В результаті здійснення будівельних робіт відповідачами порушено право власності позивачів на вільне та безперешкодне володіння та користування належною їм землею. На даний час позивачі мають намір здійснити будівництво будинку, однак розпочати будівельні роботи вони не можуть, вирішити спір мирним шляхом їм не вдалося. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до суду із вказаним позовом, в якому вони, з урахуванням уточнюючої позовної заяви просили усунути їм перешкоди в користуванні земельною ділянкою в розмірі 0, 0565 га, за розмірами 26,74 м ? 21,14 м ? 26,18 м ? 21,05 м, за висновком експерта № 673 від 08 березня 2023 року ТОВ «Подільського центру судових експертиз», що входить до складу земельної ділянки за кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, площею 0, 0900 га, та розташована в АДРЕСА_1 , шляхом знесення за рахунок відповідачів будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці площею 0, 0565 га, а саме: частини дачного будинку «А» площею 10 кв.м, балкону площею 6 кв.м, навісу літ. «а» площею 0,7 кв.м, котельні літ. «Б», лазні літ. «В», навісу літ. «В-1», частини бетонного паркану довжиною 47, 94 п.м (21,14 + 26,8) відповідно до додатку № 6 висновку експерта № 673 від 08.03.2023 ТОВ «Подільського центру судових експертиз», та скасувати запис про проведення державної реєстрації права власності на частину дачного будинку «А» площею 10 кв.м, балкону площею 6 кв.м, навісу літ. «а» площею 0, 7 кв.м, котельні літ. «Б», лазні літ. «В», навісу літ. «В-1», частини бетонного паркану довжиною 47,94 п.м (21,14 + 26,8), що мають поштову адресу: АДРЕСА_2 , і зареєстровані за ОСОБА_3 за реєстровим номером 37601182, за ОСОБА_5 за реєстровим номером 37968843, за ОСОБА_4 за реєстровим номером 37968982 на об`єкт нерухомості за індексним номером 2137891805206. Провести розподіл судових витрат. Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод в користуванні власністю відмовлено в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що задоволення заявлених позовних вимог порушуватиме принципи пропорційності та справедливої рівноваги (балансу) інтересів сторін та призведе до невиправданого втручання в право власності відповідачів та надмірного тягаря для них, що становить порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а обраний спосіб захисту у вигляді звільнення спірної земельної ділянки від нерухомого майна в частині дачного будинку, а також скасування запису про державну реєстрацію права власності в частині такого майна (частини дачного будинку) та інших споруд, що є частинами єдиного об`єкту нерухомого майна, є неефективним та безпідставним, а отже таким, що не має законних підстав та легітимної мети, що також не відповідає ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявників суд попередньої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, тим самим порушивши їх право на володіння та користування своїм майном. Вважають, що суд помилково не прийняв до уваги невідповідність стосовно фактичного часу будівництва та часу отримання документів на забудову земельної ділянки, а також не встановив дійсні причини зміщення земельної ділянки відповідачів на їх земельну ділянку. На переконання позивачів, суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачі здійснили самовільне будівництво садового будинку. Також позивачі зазначають, що вони набули право власності на земельну ділянку з 12 січня 2018 року, в той час як відповідачі набули право власності на збудований будинок та надвірні забудови лише 31 липня 2020 року, а тому вони є першими хто набув право власності на земельну ділянку і мають право вимагати усунення перешкод в її користуванні та відновленні відповідно до правовстановлюючих документів. Покликаються на те, що місцевим судом застосовані правові позиції Верховного Суду, які є відмінними від обставин вказаної справи. Крім того, вважають, що суд попередньої інстанції, вирішуючи вказаний спір застосував невірні норми матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи. На переконання позивачів, обраний ними спосіб захисту є належним, пропорційним та ефективним. 21 вересня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Зубаня О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Поряд з цим, зазначив, що позивачі не надали доказів технічної можливості демонтажу частини будинку без пошкодження конструкції споруди в цілому. Крім того, зазначає, що позивачами не надано доказів реєстрації за ними права власності на земельну ділянку. Заперечує покликання позивачів в апеляційній скарзі на те, що будинок відповідачів є самочинно збудованим. Звертає увагу на те, що відповідачі першими зареєстрували своє право власності, а тому саме їх документи мають перевагу перед іншими, які виготовлялись пізніше. Водночас, наголошує, що позивачем обрано крайній спосіб, який може застосовуватися до самочинно зведеного майна, яким дана нерухомість не є. Крім цього, звертає увагу, що позивачами не доведено неможливості здійснення захисту прав позивачів будь-якими іншими способами захисту, ніж позбавлення відповідачів законного права власності на нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що згідно копії Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 770699, ОСОБА_6 на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 1773 від 11 вересня 2008 року, є власником земельної ділянки, площею 0, 0900 га, у межах згідно з планом, яка розташована у АДРЕСА_1 , для ведення садівництва, кадастровий номер 0520680200:01:004:0471 (т. 1, а.с. 11). Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12 січня 2018 року, ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець 1), який діє від свого імені та від імені своєї дружини ОСОБА_7 (покупець 2), уклали цей договір, за яким продавець передав (продав) у власність, а покупці в рівних частках по 1/2 кожен прийняли (купили) у власність земельну ділянку, за кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, площею 0,0900 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для індивідуального садівництва (т. 1, а.с. 12). Згідно копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , для індивідуального садівництва в АДРЕСА_1 на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, виготовленої ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі договору № 2784 від 19 липня 2021 року, було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), кадастровий номер 0520680200:01:004:0471, площею 0,0900 га, встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплено їх межовими знаками (т. 1, а.с. 13 21). Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0518789072020 від 20 лютого 2020 року з додатком, земельна ділянка за кадастровим номером 0520680200:01:004:0472, площею 0,0900 га, цільове призначення: для ведення садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована 20 жовтня 2008 року на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого 11 вересня 2008 року ПП «Земельно-кадастрове бюро», та станом на 20 лютого 2020 року належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , частка у праві власності кожного з яких становить 1/6, 2/3 та 1/6, відповідно (т. 1, а.с. 22 24). Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 18 серпня 2021 року, дачний будинок з господарськими будівлями, загальною площею 143,2 кв.м, що складається з дачного будинку літ. «А», літ. «п/А», балкона, навісу літ. «а», котельні літ. «Б», лазні літ. «В», навісу літ. «В1», огорожі № 1-3, криниці № 4, який розташований у АДРЕСА_3 , на земельній ділянці з кадастровим номером 0520680200:01:004:0472, а також земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:004:0472, площею 0,09 га, для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Агрономічна сільська рада, належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (з часткою 1/6), ОСОБА_5 (з часткою 1/6), ОСОБА_3 (з часткою 2/3). Право власності на вказаний будинок було зареєстровано 31 липня 2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії ВН № 161200723336, технічного паспорта від 08 липня 2020 року, довідки Агрономічної сільської ради № 556 від 08 липня 2020 року. Право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано 23 травня 2017 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 травня 2017 року, що також підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, а також копіями свідоцтв про право на спадщину за законом від 23 травня 2017 року (т. 1, а.с. 25 31, 139 141, 144 146). Згідно копії державного акта на право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2008 року, на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 1773 від 11 вересня 2008 року, ОСОБА_8 була власником земельної ділянки площею 0,0900 га у межах згідно з планом, розташованої у АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення садівництва (т. 1, а.с. 142). Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 143). Згідно копії свідоцтва про одруження ОСОБА_3 та ОСОБА_8 були подружжям (т. 1, а.с. 148). Відповідно до копії Декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ВН161200723336 від 27 липня 2020 року, було звершено нове будівництво дачного будинку з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_3 , початок будівництва 2010 рік, закінчення будівництва 2012 рік, загальна площа будівлі 143, 2 кв.м, площа господарських (присадибних) будівель і споруд 39, 8 кв.м (28,5 лазня, 11,3 котельня) (т. 1, а.с. 147). Відповідно до копії будівельного паспорта № НОМЕР_2 , виданого Відділом містобудування та архітектури Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області 2014 року, він був виготовлений та затверджений 12 листопада 2014 року на замовлення ОСОБА_8 на забудову земельної ділянки № НОМЕР_3 на території Агрономічної сільської ради (за межами населеного пункту), в садівничому масиві «Науковий», кадастровий номер 0520680200:01:004:0472 (т. 1, а.с. 149 160). Згідно копії повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, ВН062143310610 від 27 листопада 2014 року, замовник ОСОБА_8 повідомила Департамент ДАБІ у Вінницькій області про початок виконання будівельних робіт з будівництва дачного будинку, господарських будівель та споруд за адресою: Агрономічна сільська рада, садівничий масив «Науковий», на земельній ділянці з кадастровим номером 0520680200:01:004:0472 (т. 1, а.с. 161). Згідно копії Акту про передачу межових знаків під охорону та нагляд за зберіганням від 29 липня 2014 року, ОСОБА_3 отримав на зберігання від інженера землевпорядника ТОВ ЮЗС «Альянс» довгострокові межові знаки встановленого зразка в кількості чотири штуки, а саме ділянки № НОМЕР_3 в СМ-Науковий Агрономічної сільської ради (т. 1, а.с. 162). Згідно копії відповіді на запит адвоката Чуприни О.М. від 26 лютого 2020 року, їй було надано копії рішення 5 сесії 7 скликання Вінницької районної ради вінницької області від 29 січня 2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни межі території с. Агрономічне Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області», затверджено проект землеустрою щодо зміни межі території с. Агрономічне Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області. Встановлено загальну площу населеного пункту с. Агрономічне, включивши в межі населеного пункту ділянки загальною площею 866, 4414 га, з них: 252, 1551 га землі надані громадянам для індивідуального садівництва; копію Генерального плану села Агрономічне Вінницького району Вінницької області; з викопіюванням із плану зонування території с. Агрономічне земельних ділянок з кадастровими номерами: 0520680200:03:004:0470, 0520680200:01:004:0471, 0520680200:01:004:0472, 0520680200:01:004:0473, 0520680200:01:004:0474, 0520680200:01:004:0475 в СМ «Науковий» в с. Агрономічне (т. 1, а.с. 194 195). Відповідно до копії технічного паспорта на садовий (дачний) будинок у садовому (дачному) товаристві СМ «Науковий», АДРЕСА_3 , станом на 08 липня 2020 року, вказаний будинок в цілому складається з: дачного будинку літ. «А», технічного підпілля літ. «п/А», балкона, навісу літ. «а», котельні літ. «Б», лазні літ. «В», навісу літ. «В1», огорожі № 1, воріт № 2, хвіртки № 3, криниці № 4 (т. 2, а.с. 19 24). Згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 673 від 08 березня 2023 року з додатками, встановлено, що за результатами проведених обмірів, можливо зробити наступний висновок, а саме у фактичному користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 перебуває 0,0565 га (565,0 кв.м, 63 %) земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та яка перебуває у приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , земельна ділянка площею 0,0565 га (565,0 кв.м) має наступні розміри по периметру від точки А за годинниковою стрілкою: 26,74 м, 21,14 м, 26,18 м, 21,05 м. Після проведеного натурного обстеження та проведених інструментальних обмірів земельної ділянки та дослідження матеріалів, які надійшли для проведення експертизи, можливо зробити висновок, що станом на час проведення дослідження з урахуванням фактичного місця розташування земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , а також сусідніх земельних ділянок, які перебувають у приватній власності та відомості щодо яких містяться у Державному земельному кадастрі, використовувати за цільовим призначенням (для ведення садівництва) земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, яка перебуває у приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та яка розташована за адресою АДРЕСА_1 її співвласниками неможливо. Після проведеного натурного обстеження та проведених інструментальних обмірів земельної ділянки та дослідження матеріалів, які надійшли для проведення експертизи можливо зробити висновок, що станом на час проведення дослідження фактичний розмір та конфігурація земельної ділянки відповідно до встановлених в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, яка перебуває у приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає розміру та конфігурації земельної ділянки, визначеної у землевпорядній документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для індивідуального садівництва, за кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, що розташована в АДРЕСА_1 НОМЕР_4 , а саме у фактичному користуванні ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 перебуває 0,0565 га (565,0 кв.м, 63 %) земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , та яка перебуває у приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , земельна ділянка площею 0,0565 га (565,0 кв.м) має наступні розміри по периметру від точки А за годинниковою стрілкою: 26,74 м, 21,14 м, 26,18 м, 21,05 м. Після проведеного натурного обстеження та проведених інструментальних обмірів земельної ділянки та дослідження матеріалів, які надійшли для проведення експертизи, можливо зробити висновок, що станом на час проведення дослідження на земельній ділянці з кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, що розташована АДРЕСА_1 , яка перебуває у приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розташовані частина дачного будинку, господарські будівлі та споруди, які належать ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та розташовані за адресою АДРЕСА_2 , а саме: частина дачного будинку літ. «А» площею 10, 0 кв.м, балкон площею 6, 0 кв.м, навіс літ. «а» площею 7, 0 кв.м, котельня літ. «Б», лазня літ. «В», навіс літ. «В-1», частина бетонного паркану довжиною 47, 94 м.п. (21,14+26,8) (т. 2, а.с. 52 79). У відповідності до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ч.ч. 1 3, 5 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані, в тому числі, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок. Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (стаття 376 ЦК України). Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) та постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц (провадження № 61-33103св18), від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17 (провадження № 61-9290св21), від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17 (провадження № 61-1460св21). Водночас, згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент набуття відповідачами права власності на дачний будинок з господарськими будівлями, 31.07.2020), до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, що також відповідає ст. 377 ЦК України. Так, судом встановлено, що сторони по справі є співвласниками суміжних земельних ділянок та відповідачами фактично використовується та здійснено забудову частини земельної ділянки позивачів, при цьому право власності на здійснену забудову оформлено за відповідачами в законний спосіб та згідно чинного законодавства. Здійснюючи оформлення права власності на дачний будинок, відповідачі дотрималися встановленого законом порядку такого оформлення, на підставі передбачених законодавством документів, а саме декларації про готовність об`єкта до експлуатації серії ВН № 161200723336, технічного паспорта, виданого 08 липня 2020 року, та довідки № 556, виданої Агрономічною сільською радою 08 липня 2020 року. Так, згідно ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент реєстрації права власності на дачний будинок з господарськими спорудами за відповідачами), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто законно претендуючи на відновлення права користування відповідною частиною земельної ділянки позивачі вимагають усунення порушення такого права у спосіб, який неминуче призведе до позбавлення відповідачів права власності на їх нерухоме майно, а саме дачний будинок з господарськими будівлями, яке хоч і розташоване на земельній ділянці позивачів, зареєстроване на праві власності за відповідачами, отже, таким чином позивачі вимагають втрутитись у право відповідачів на мирне володіння їх майном. Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18). В даному контексті суд вважає необхідним звернути увагу на застосування ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності чи недобросовісності набувача майна. При цьому, поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві, в даній справі таким майном є дачний будинок з господарськими будівлями, яким мирно володіють відповідачі. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) мети, досягнення якої передбачається, та засобів, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач, внаслідок втручання в її право власності, понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява №43768/07)). Велика Палата Верховного Суду в справі № 488/2807/17, постанова від 18.01.2023 (п. 109), зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості). Так, на переконання апеляційного суду, заявлені позовні вимоги не є пропорційними вказаній меті усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою позивачів за відсутності доказів неможливості захисту прав позивачів менш обтяжливим для відповідачів способом, наприклад встановленням сервітуту чи оренди земельної ділянки, грошової компенсації вартості земельної ділянки та її відповідність обставинам справи. Саме лише посилання позивачів на незгоду відповідачів придбати в них земельну ділянку, без належних доказів визначення її вартості та реальних намірів сторін, не може бути доказом неможливості вирішення спору між сторонами іншим шляхом, ніж знесення набутого у власність в законний спосіб нерухомого майна. Схожих висновків дійшов Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду в справі № 910/4730/18, постанова від 31 липня 2019 року, зазначивши, що зобов`язання відповідача в примусовому порядку усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні всією спірною земельною ділянкою шляхом звільнення її від будівель та споруд, фактично означає знесення належного відповідачеві на праві власності нерухомого майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а обраний спосіб захисту у вигляді звільнення всієї спірної земельної ділянки від нерухомого майна є неефективним в розумінні Конвенції та призведе до недотримання справедливої рівноваги інтересів сторін. Апеляційний суд звертає увагу, що будівництво дачного будинку з господарськими будівлями, про знесення частини якого просять позивачі, було здійснено за наявності будівельного паспорта на забудову земельної ділянки, виданого відповідним органом архітектури у 2014 році. Таким чином, органом архітектури було визначено вимоги до будівництва, розміщення та розташування дачного будинку, господарських будівель та споруд на земельній ділянці та ОСОБА_8 було повідомлено Департамент ДАБІ у Вінницькій області про початок виконання будівельних робіт з будівництва дачного будинку, господарських будівель та споруд. При цьому, попередньо в липні 2014 року було встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та представником ТОВ ЮЗС «Альянс» інженером землевпорядником передано відповідачу ОСОБА_3 межові знаки. Таким чином, ОСОБА_8 було дотримано вимоги до початку будівельних робіт, а саме наявність оформленого права на земельну ділянку з відповідним цільовим призначенням, отримання будівельного паспорту забудови земельної ділянки, винесення меж земельної ділянки в натурі та повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Водночас, колегія суддів констатує, що на час набуття права власності позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на земельну ділянку у 2018 році, дачний будинок відповідачів з господарськими будівлями та спорудами вже був побудований. Відомостей про те, що попередній власник земельної ділянки позивачів, ОСОБА_6 , мала будь-які претензії до відповідачів з приводу будівництва та розміщення їхнього будинку на земельній ділянці за кадастровим номером 0520680200:01:004:0471, немає, та позивачами не доводилось виникнення спору між попереднім власником їхньої земельної ділянки з приводу того, що будинок будується на земельній ділянці, яка не належить забудовнику. Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивачі при купівлі земельної ділянки не пересвідчились на місцевості у наявності вільної від претензій інших осіб земельної ділянки та визначення її меж в натурі, натомість такі межі були встановлені (відновлені) позивачам лише в 2021 році. Наявність винесення в натурі меж земельної ділянки позивачів до вказаного часу матеріалами справи не доведено, хоча позивачі мали можливість проявити розумну обачливість та з`ясувати межі земельної ділянки в натурі до її придбання. При цьому, будь-яких недобросовісних дій відповідачів під час забудови земельної ділянки, яку вони вважали такою, що відповідає їх правовстановлюючим документам, не встановлено. Будівництво відбувалося за наявності правовстановлюючого документа на землю, забудовано та використовується ними земельна ділянка в розмірі, що не перевищує встановленого в правовстановлюючому документі, будь-яких претензій від суміжних землекористувачів до завершення та набуття права власності на нерухоме майно (дачний будинок з господарськими спорудами) в законний спосіб, а саме, що ними невірно визначена в натурі та огороджена земельна ділянка, не доведено. Також, позивачами не доведено, будь якими належними, достатніми та допустимими доказами обставини щодо наявності заперечень на час будівництва дачного будинку відповідачам та попередньому власнику ОСОБА_8 , зокрема, з боку органів місцевого самоврядування або сусідів щодо порушення ними меж земельної ділянки при зведенні будинку та господарських споруд, та такі докази в матеріалах справи також відсутні. Навмисного самовільного зайняття відповідачами частини земельної ділянки позивачів, як вірно зауважено місцевим судом також не встановлено, оскільки межі земельної ділянки відповідачів було встановлено в натурі (на місцевості) інженером-землевпорядником ще в 2014 році (т. 1, а.с. 162), при цьому порушення ними визначених в 2014 році меж їхньої земельної ділянки в натурі позивачами не доводилося. Крім цього, заявляючи вимоги про знесення будівель та споруд, розташованих на земельній ділянці, що входить до складу земельної ділянки позивачів, щодо частини дачного будинку, позивачами не перевірено та не доведено чи технічно можливо демонтувати окрему частину (стіну) дачного будинку без пошкодження конструкції в цілому та можливість подальшого його використання за призначенням, та такі дані в матеріалах справи відсутні, оскільки таких питань експерту сторонами не ставилось. Тому рішення про знесення частини дачного будинку та господарських будівель, крім його невідповідності пропорційності втручання в право мирного володіння майном, є таким, що неможливе у виконанні, оскільки яким саме чином має відбуватися знесення частини будинку і як це впливатиме на можливість пошкодження конструктивних елементів споруди в цілому позивачами не обґрунтовувалось та не доводилось, клопотання про проведення відповідної експертизи не заявлялось. Відтак, встановити чи технічно можливо демонтувати спірну частину будинку без пошкодження конструкції як такої, що може призвести до руйнування або непридатності до проживання у будинку взагалі неможливо. Крім цього, позивачами не доведено відповідності чинному законодавству, а отже й ефективності обраного способу захисту, вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності на частину дачного будинку площею 10 кв.м., від загальної площі 143, 2 кв. м., а також його балкону та навісу, що є частинами дачного будинку, та котельні, лазні з навісом та частини бетонного паркану, оскільки право власності на них зареєстровано як на єдиний об`єкт нерухомості з індексним номером 2137891805206, а питання збереження за таких обставин в об`єктів нерухомості, які не охоплені позовними вимогами, але входять до складу вищевказаного зареєстрованого єдиного об`єкту нерухомого майна як «дачний будинок з господарськими будівлями, об`єкт житлової нерухомості» (н.п. а.с. 25 т. 1), ознак нерухомого майна та можливість подальшого використання за призначенням позивачами не доводилося. Системний аналіз ч. 4 ст. 5, ст.ст. 13 15, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про безпідставність такої позовної вимоги як скасування запису про проведення державної реєстрації права власності лише в частині зареєстрованого права власності на складові такого об`єкта, який є єдиним об`єктом нерухомого майно, а не на весь об`єкт нерухомого майна. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що задоволення заявлених позовних вимог порушуватиме принципи пропорційності та справедливої рівноваги (балансу) інтересів сторін та призведе до невиправданого втручання в право власності відповідачів та надмірного тягаря для них, що становить порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а обраний спосіб захисту у вигляді звільнення спірної земельної ділянки від нерухомого майна в частині дачного будинку, а також скасування запису про державну реєстрацію права власності в частині такого майна (частини дачного будинку) та інших споруд, що є частинами єдиного об`єкту нерухомого майна, є неефективним та безпідставним, а отже таким, що не має законних підстав та легітимної мети, що також не відповідає ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Доводи апеляційної скарги щодо невідповідність стосовно фактичного часу будівництва та часу отримання документів на забудову земельної ділянки, здійснення самовільного будівництва садового будинку, не встановлення судом дійсних причин зміщення земельної ділянки відповідачів на їх земельну ділянку, не є спроможними та спростовуються вищевикладеними висновками суду. Покликання в апеляційній скарзі на те, що позивачі набули право власності на земельну ділянку з 12 січня 2018 року, в той час як відповідачі набули право власності на збудований будинок та надвірні забудови лише 31 липня 2020 року, а тому вони є першими хто набув право власності на земельну ділянку і мають право вимагати усунення перешкод в її користуванні та відновленні відповідно до правовстановлюючих документів, не заслуговують на увагу, оскільки 31 липня 2020 року відповідачі вже набули право власності на повністю збудований будинок, а початок його будівництва відповідно до будівельного паспорта на забудову земельної ділянки почалось в 2014 році. При цьому, органом архітектури було визначено вимоги до будівництва, розміщення та розташування дачного будинку, господарських будівель та споруд на земельній ділянці, зокрема, з урахуванням наявності меж інших, сусідніх земельних ділянок. Водночас, як вже зазначалось вище, на час набуття права власності позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на земельну ділянку у 2018 році, дачний будинок відповідачів з господарськими будівлями та спорудами вже був побудований Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.Б. Сало