Постанова КЦС ВС № 755/3390/16-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2024 року м. Київ справа № 755/3390/16-ц провадження № 61-10447св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: заявник - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький Олег Леонідович, заінтересовані особи: ОСОБА_1 (боржник), ОСОБА_2 (стягувач), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Завойко Дмитро Іванович, на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Євграфової Є. П., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст подання У червні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький О. Л. звернувся до суду з поданням, в якому просив суд звернути стягнення на майно, що не зареєстроване за боржником в установленому законом порядку, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку з кадастровим номером 3221489001:01:033:0030, площею 0,25 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шпитковською С. В. в реєстрі за № 2002, шляхом реалізації на електронному аукціоні в порядку, визначеному статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження». Своє подання приватний виконавець обґрунтовував тим, що на його примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання: виконавчого листа № 755/3390/16, виданого Дніпровським районним судом м. Києва від 03 серпня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 01 вересня 2015 року в розмірі 1 503 184,28 грн та судового збору у розмірі 6 890,00 грн, а всього - 1 510 074,28 грн; виконавчого листа № 755/13130/18, виданого Солом`янським районним судом м. Києва від 25 листопада 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання у вигляді інфляційних втрат в сумі 589 103,66 грн; виконавчого листа № 755/13130/18, виданого Солом`янським районним судом м. Києва від 25 листопада 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 5 891,04 грн. В межах примусового виконання встановлено, що ОСОБА_1 (далі - боржниця) є спадкоємцем після смерті свого батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до якої входить житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельна ділянка з кадастровим номером 3221489001:01:033:0030, розташована за цією ж адресою. ОСОБА_1 у визначений законом строк прийняла спадщину, але не зареєструвала право власності на неї в установленому законом порядку. Посилаючись на положення частини десятої статті 440 ЦПК України, приватний виконавець просив подання задовольнити. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. відмовлено. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали подання не містять відомостей щодо наявності або відсутності у боржника іншого майна, на яке можливо звернути стягнення. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький О. Л. подав апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. задоволено. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року скасовано. Подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л., заінтересовані особи: боржник - ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, задоволено. Звернуто стягнення на майно, що не зареєстроване за боржником ОСОБА_1 в установленому законом порядку, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку (кадастровий номер: 3221489001:01:033:0030) площею 0,25 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом реалізації на електронному аукціоні в порядку, визначеному статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження». Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що боржниця ОСОБА_1 не зареєструвала право власності на успадковане нерухове майно в установленому законом порядку та дана обставина перешкоджає виконанню судового рішення. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 22 липня 2024 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Завойко Д. І., надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року та залишити в силі ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2023 року. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи. 28 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 755/3390/16, виданого Дніпровським районним судом м. Києва від 03 серпня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 01 вересня 2015 року в розмірі 1 503 184,28 грн та судового збору у розмірі 6 890,00 грн, а всього - 1 510 074,28 грн; з примусового виконання виконавчого листа № 755/13130/18, виданого Солом`янським районним судом м. Києва від 25 листопада 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання у вигляді інфляційних втрат в сумі 589 103,66 грн; з примусового виконання виконавчого листа № 755/13130/18, виданого Солом`янським районним судом м. Києва від 25 листопада 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 5 891,04 грн. За вказаними виконавчими документами боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . 20 грудня 2021 року у межах виконавчого провадження приватним виконавцем Мілоцьким О. Л. були винесені постанови про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника. Крім того, 20 грудня 2021 року приватним виконавцем направлено до АТ «Кредобанк», АТ «АКБ «Львів», АТ «Ідея Банк», АТ «ОТП Банк», АТ «АП Банк», АТ «Укрсиббанк», АТ «Банк Авангард», АТ «Альфа-Банк», АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Універсалбанк», АТ «Оксі Банк», АТ «Таксомбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», АКБ «Індустріалбанк», ПАТ «Банк Восток», АТ «Прокредит Банк» запити з проханням надати інформацію про залишки коштів, про арешт коштів, про зупинення видаткових операцій на рахунках боржника ОСОБА_1 12 січня 2023 року, 07 березня 2023 року, 25 травня 2023 року, 22 серпня 2023 року, 11 жовтня 2023 року приватним виконавцем направлено вимоги до АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Універсал Банк», АТ «Укрсиббанк», АТ «Райфайзен банк Аваль», ПАТ «Банк Восток», АТ «Сенс Банк», АТ «Альтбанк», АТ «ТАСкомбанк», АТ «Банк 33/4», АТ «Скай Банк», на отримання інформації, яка містить банківську таємницю. Згідно отриманих відповідей приватним виконавцем з`ясовано, що грошові кошти, достатні для погашення наявної заборгованості, на банківських рахунках боржника ОСОБА_1 відсутні. Також судами встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, і після його смерті відкрилася спадщина, до якої входить житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельна ділянка з кадастровим номером 3221489001:01:033:0030, розташована за цією ж адресою, які належали спадкодавцю на праві приватної власності згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 07 липня 2011 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець). Згідно відповіді приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Соломатіної О. П. № 99/01-16 від 29 грудня 2021 року, спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведено нотаріусом у встановленому законодавством порядку 11 жовтня 2021 року за № 55/2021. Єдиним спадкоємцем по справі є дочка померлого, ОСОБА_1 , яка у законні строки прийняла спадщину. Свідоцтва про право на спадщину по вказаній спадковій справі не видані.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Європейський суд неодноразово наголошував, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частинами першою, другої статті 48 Закону № 1404-VIIIзвернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону № 1404-VIII). Положеннями частини третьої статті 50 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (абзац 3 частини четвертої статті 50 Закону № 1404-VIII). Відповідно до вимог частини десятої статті 440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом статті 3 Закону № 1952-ІV загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Питання про звернення стягнення на майно боржника фізичної особи, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку. При цьому державний виконавець (приватний виконавець), звертаючись з відповідною заявою до суду, повинен надати докази на підтвердження того, що вказане право власності на нерухоме майно належить боржнику, але не зареєстроване в установленому законом порядку (див. постанови Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 5023/197/12, від 07 липня 2023 року у справі № 2-2727/11). Апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , і після його смерті відкрилася спадщина, до якої входить житловий будинок АДРЕСА_2 , та земельна ділянка з кадастровим номером 3221489001:01:033:0030, розташована за цією ж адресою, які належали спадкодавцю на праві приватної власності згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 07 липня 2011 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець). Єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , яка в установленому законом порядку та строки звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Разом із тим, свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 не отримала, право власності на спірні житловий будинок та земельну ділянку в установленому законом порядку не зареєструвала. Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Встановивши що ОСОБА_1 , яка є боржником у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_3, не зареєструвала право власності на успадкове нерухоме майно в установленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання приватногго виконавця, оскільки дана обставина перешкоджає виконанню судового рішення. Посилання ОСОБА_1 на те, що у ОСОБА_3 наявні інші спадкоємці, які прийняли спадщину, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Завойко Дмитро Іванович, залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов