Постанова Львівський апеляційний суд № 465/7721/24

Справа № 465/7721/24 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/3176/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Цьони С.Ю., з участю: представника апелянта - Гнатушок І.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2024 року у справі за заявою заявника - Львівської міської ради, про забезпечення позову до подання позовної заяви, поданої в порядку ст.152 ЦПК України,- ВСТАНОВИВ: В жовтні 2024 року Львівська міська рада, в порядку ст.152 ЦПК України звернувся в суд із заявою про забезпечення позову. Заяву обгрунтовувала тим, що готується позовна заява до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрацї права приватної власності та зобов`язання звільнити земельну ділянку. На даний момент у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна інформація про те, що право власності на нежитлову будівлю загальною площею 34,2 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 . Вказаний об`єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання позову не передана в користування третім особам. Зазначає, що відсутня інформація щодо оформленого належним чином права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , а також відсутня інформація щодо підготовки проектів ухвал про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об`єкта нерухомого майна. Як власник земельної ділянки на АДРЕСА_1 , вважає, що діяльність щодо самовільного встановлення, а також небажання самостійно демонтувати споруду за вказаною адресою порушує передбачене ст.95 Земельного кодексу України право Львівської міської ради як власника земельної ділянки самостійно господарювати на землі, використовуючи у встановленому порядку для власних та територіальної громади потреб корисні властивості землі. Крім цього, позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, на якій знаходиться нежитлове приміщення, що перебуває у власності відповідача. 3 огляду на вказане, Львівська міська рада має реальні підстави вважати, що відповідач може розпорядитися спірним об?єктом, що знаходиться на праві власності та відчужити його на користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить, або навіть зробить неможливим виконання рішення суду. Оскільки, станом на сьогодні, відбулась уже неодноразова перереєстрація об?єкта по АДРЕСА_1 , а відтак і в подальшому може відбутись ще не одна зміна власника вказаного об?єкта з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, просить заборонити сторонам та іншим органам та суб?єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлового приміщення загальною площею 34,2 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1542391346101. Ухвалою Франківського районного суду м. Львові від 03 жовтня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено. Ухвалу суду оскаржила Львівська міська рада, подавши апеляційну скаргу. Вважає, що ухвалу суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права . Вказує, що враховуючи достатню ймовірність розпорядження відповідачем належним йому на праві власності майном, стосовно якого позивач заявляє позовні вимоги для відновлення захисту своїх прав як власника земельної ділянки, на якій об`єкт нерухомості розташований, позивачем обрано відповідний та співвідносний із предметом спору спосіб забезпечення позову. Окрім цього, на думку апелянта, заборона вчиняти дії стосовно предмета спору не створює перешкод відповідачу в здійсненні господарської діяльності та не обмежує використання об`єкта нерухомості для своїх цілей, а заявлений спосіб ззабезпечення позову не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача і не порушує збалансованість інтересів сторін у цій справі. Просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - Гнатушок І.Т. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні заяви суд вважав, що заявником не зазначені конкретні обставини, що вказують на фактичне або імовірне вчинення відповідачкою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання за імовірним рішенням суду, якщо позов буде задоволено, зокрема таких як реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на те, що відповідачка може відчужити спірне майно не є обгрунтованим. Окрім того, суд зазначив що предметом позовних вимог не є об`єкт, щодо якого ставиться питання про забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій по вжиттю судом, на прохання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом заходів, які гарантують в майбутньому реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). Інститут забезпечення позову в цивільному процесі дозволяє гарантувати дійсне і ефективне виконання судового рішення, а тим самим і здійснення реального захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав, свобод та інтересів осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача. Згідно ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанова Великої Палати від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19). Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. (справа № 826/9263/17, адміністративне провадження № К/9901/44796/18) Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу". Також під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Однак, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено ризики утруднення виконання можливого рішення суду або неможливості його виконання, без вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12ЦПК України). Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення. Ухвалу Франківського районного суду м. Львові від 03 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено року 23 грудня 2024 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.