Постанова 4807 № 314/190/24

Дата документу 04.12.2024 Справа № 314/190/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/190/24 Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О. Провадження № 22-ц/807/2065/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, третя особа - Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні, В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ведмедовської Г.О. звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження. У 1984 році внаслідок аварії позивачка отримала травму голови, після якої у неї виникли проблеми зі здоров`ям, значно порушився зір. Через вищевказану травму дитинства ОСОБА_1 вимушена була перенести операції та навчатися у спеціальній школі, призначеної для дітей зі слабим зором. Пізніше, у 2013 році ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності по зору. Таким чином, ОСОБА_1 з 2013 року по теперішній час є особою з інвалідністю ІІІ групи (по зору). У зв`язку з проблемами зі здоров`ям та встановленням позивачці інвалідності, її рідний брат ОСОБА_2 , як тільки став повнолітнім та почав отримувати власні доходи, взяв на себе відповідальність щодо повного утримання своєї сестри, також взяв на себе обов`язки по забезпеченню своєї сестри продуктами харчування, засобами гігієни. 26.07.2022 року ОСОБА_2 вступив до Збройних Сил України, до десантного батальйону. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 загинув від отриманих поранень не сумісних з життям під час участі в бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, поблизу населеного пункту Ямполівка Краматорського району Донецької області. 19.10.2022 у Вільнянській державній нотаріальній конторі було відкрито спадкову справу після ОСОБА_2 , де єдиною спадкоємницею є ОСОБА_1 , бо за життя брат так й не створив власну родину, а спільні з позивачкою батьки вже давно померли. Встановлення даного юридичного факту позивачці потрібно для оформлення одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_2 та отримання пенсії по втраті годувальника. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про встановлення факту перебування на утриманні відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Ведмедовська Г.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звертаючись до суду з позовом, позивачка зазначала, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вона є людиною з інвалідністю ІІІ групу по зору, проблеми із зором у позивачки були з дитинства. Тому, весь час вона спочатку була на утриманні своїх батьків, а потім вже безпосередньо брата. ОСОБА_2 повністю забезпечував матеріально сестру, зокрема він придбавав їй мобільні телефони, побутову техніку, продукти харчування та здійснював переказ коштів. Однак, суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначив, що не бере до уваги надані ОСОБА_1 квитанції за період з 03.03.2022 на 19 000 грн., 19.10.2021 на суму 305,51 грн., 22.07.2021 на суму 502,51 грн., оскільки вказана кількість квитанцій не підтверджує факт, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні у свого брата ОСОБА_2 , переведення вказаних сум могли мати інший характер. Отже, суд відмовив у задоволенні позовних вимог посилаючись лише на необґрунтовані припущення. Вважає, що суд передчасно відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки не в повній мірі дослідив дійсні обставини справи та не врахував систематичність направлення коштів покійним позивачці. Зауважує, що відповідно до довідки від 11.04.2024, виданої ГУ ПФУ у Запорізькій області ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії у разі втрати годувальника. Крім того, суд проігнорував факт того, що й особова справа ОСОБА_2 містить інформацію, що єдиним членом родини військовозобов`язаного є його сестра, ОСОБА_1 . Вказане підтверджується Витягом із Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.10.2022, в якому містяться відомості про позивачку як члена родини померлого. Отже, вважає, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю по зору, постійно отримувала допомогу від свого брата ОСОБА_2 , тому наявні всі визначені чинним законодавством підстави для встановлення факту перебування позивачки на утриманні у покійного брата. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Судове рішення мотивоване недоведеністю заявлених вимог. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною сестрою, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження. У 1984 році внаслідок аварії позивачка отримала травму голови, після якої у неї виникли проблеми зі здоров`ям, значно погіршився зір. У 2013 року позивачці встановлено ІІІ групу інвалідності по зору. Отже, ОСОБА_1 з 2013 року по теперішній час є особою з інвалідністю ІІІ групи. ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , разом зі своїми дітьми, дата реєстрації за вказаною адресою 06.03.2002 року. ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувач пенсії у разі втрати годувальника з 22.07.2013 року довічно. ОСОБА_2 з 08.07.2022 року призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період до ЗСУ, він загинув у бою за Батьківщину ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується сповіщенням Міністерства оборони України від 08.10.2022 № 691/3896/2. Брат позивачки - ОСОБА_2 проживав у АДРЕСА_2 . 19.10.2022 у Вільнянській державній нотаріальній конторі відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , єдиною спадкоємицею є його сестра ОСОБА_1 . ОСОБА_1 надані квитанції про переказ їй ОСОБА_2 : -від 22.07.2021 на суму 502,51грн., призначення переказ власних коштів; -від 19.10.2021 на суму 305,51 грн., призначення переказ власних коштів; -від 03.03.2022 на суму 19 000 грн., призначення переказ власних коштів; -від 16.03.2022 на суму 89 385 грн., призначення переказ власних коштів; -від 17.09.2022 на суму 5 000 грн., призначення переказ власних коштів. Також, в судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які пояснили, що неодноразово бачили як брат позивачки ОСОБА_5 привозив продукти харчування своїй сестрі ОСОБА_6 . Крім того, як вбачається з копії довідки про доходи від 27.09.2024, виданої ПФУ у Запорізькій області, яка прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_1 отримує пенсію в разі втрати годувальника, розмір пенсії у період з січня по вересень 2024 року включно становить 81 897,85 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). За загальним правилом судом може бути встановлено факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, що має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалася утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів для існування навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Із метою підтвердження факту перебування на утриманні померлого брата ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку позовного провадження, посилаючись на те, що вона перебувала на утриманні померлого брата, оскільки отримувала від нього допомогу, що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 встановлено, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Таким чином, для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18. Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.16 вказаного Законуодноразова грошова допомога, серед іншого, призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. Стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Згідно зі статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Відповідно до ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позову про встановлення факту перебування на утриманні загиблого брата військовослужбовця, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачкою докази є недостатніми для задоволення її вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки, у справі, яка переглядається, відсутні докази розміру доходів як померлого ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 . Співвідношення розміру допомоги, яку заявник отримувала від ОСОБА_2 , та інших одержуваних нею доходів судом першої інстанції не встановлено, оскільки такі докази позивачкою не були подані суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги полягають, по суті, у незгоді позивачки із оцінкою судом першої інстанції доказів, які були нею подані у підтвердження факта перебування на утриманні, та правильних висновків суду не спростовують. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач перебувала на повному утриманні брата також є безпідставними, оскільки, надані позивачкою квитанції не містить підтверджень систематичності допомоги з боку брата в період його життя. Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст. 89 ЦПК України, дав належну оцінку наявним у справі доказам і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факта, про встановлення якого заявлено у позові. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної заяви про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні брата ОСОБА_2 з підстав недоведеності. Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ведмедовської Ганни Олексіївни залишити без задоволення. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 16 грудня 2024 року. Головуючий Д.А.Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А.Онищенко