Постанова 4807 № 331/1637/21

Дата документу 27.11.2024 Справа № 331/1637/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/1637/21 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г. Провадження № 22-ц/807/888/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/4 частину квартири та на 1/2 частину земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , про усунення від права на спадкування за законом, В С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/4 частину квартири та на 1/2 частину земельної ділянки. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_8 , на час смерті йому належали на праві спільної часткової власності 1/2 частина квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Дізнавшись про смерть батька, ОСОБА_6 направила нотаріусу заяву про прийняття спадщини поштою, так як проживає у м. Москва, після того, як нотаріус повідомила її про те, що існує заповіт, як стало їй відмово на ім`я брата померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 , після чого вона направила замовним листом нотаріусу документи щодо наявності в неї інвалідності. Позивачка на момент смерті батька була повнолітньою непрацездатною дочкою та своєчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , проте як пояснила нотаріус представнику ОСОБА_6 , вона ніяких документів не отримувала. Постановою нотаріуса від 25.03.2021 року ОСОБА_6 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як в неї вістуні оригінали документів, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом вже видано спадкоємцю за заповітом. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просила суд: - визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 листопада 2020 року, реєстровий номер 663, спадкова справа № 8/2020, видане на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко К.В. (далі - ПН ЗМНО Сенченко К.В.), на нерухоме майно - 1/2 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; -визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 січня 2021 року, реєстровий номер 27, спадкова справа № 8/2020, видане на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ПН ЗМНО Сенченко К.В., на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; - визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . У квітні 2021 року відповідач ОСОБА_7 в особі представника - адвоката Сердюка Романа Вікторовича звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 , який в подальшому був уточнений, про усунення від права на спадкування за законом. В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що 28.01.2013 року ОСОБА_8 отримав першу групу інвалідності. Фактично з часу встановлення першої групи інвалідності і по день смерті ОСОБА_8 перебував у безпорадному стані, був повністю паралізований та прикутий до ліжка, не міг себе самостійно обслуговувати та потребував постійної сторонньої допомоги. Протягом останніх 6-ти років життя ОСОБА_8 його донька ОСОБА_6 жодного разу не відвідала батька, не цікавилася станом його здоров`я, фінансово не допомагала, не займалася утриманням, доглядом та лікуванням свого батька, тобто ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_7 просив усунути ОСОБА_6 від права на спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2021 року вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_7 в особі представника - адвоката Сердюка Р.В. до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування за законом об`єднані в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину та права власності в порядку спадкування за законом. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину та права власності в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_7 в особі представника - адвоката Сердюка Романа Вікторовича до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування за законом зупинено до вирішення питання про можливість залучення до участі в справі правонаступника відповідача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2023 року провадження у вищевказаній справі відновлено для вирішення питання про процесуальне правонаступництво згідно з вимогами статті 55 ЦПК України. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 жовтня 2023 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/4 частину квартири та на 1/2 частину земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування за законом, в якості правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 , його дружину - ОСОБА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 02 листопада 2020 року, реєстровий номер 663, спадкова справа № 8/2020, видане на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Катериною Валеріївною, на нерухоме майно - 1/2 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 січня 2021 року, реєстровий номер 27, спадкова справа № 8/2020, видане на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Катериною Валеріївною, на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 3 926 гривень 53 копійки. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування за законом відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, якиму задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити; стягнути з ОСОБА_6 на її користь судові витрати. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції вірно встановив, що ОСОБА_8 перебував у безпорадному стані, проте не можна погодитися з висновками суду, який не встановив факт ухиляння ОСОБА_6 від надання допомоги своєму батьку ОСОБА_8 впродовж останніх восьми років його життя. Факт не відвідування тяжко хворого батька впродовж останніх восьми років його життя та відсутність сплати аліментів за рішенням суду свідчать про ухилення ОСОБА_6 від надання допомоги своєму батьку. При цьому, зауважує, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність у ОСОБА_6 можливості надавати допомогу своєму батьку у період з 28.01.2013р. по 11.04.2020р. Вважає, що суд надав помилкову оцінку утриманню ОСОБА_8 , яке надавав йому його рідний брат ОСОБА_7 (чоловік ОСОБА_9 ), який ( ОСОБА_7 ) сам потребував постійної сторонньої допомоги та утримання, як інвалід 2 групи. Крім того, суд не перевірив доводи ОСОБА_9 про наявність сумнівів щодо дійсності поданих копій документів про інвалідність ОСОБА_6 , її непрацездатність та їх відповідність оригіналам. Не погоджується заявниця і з висновком суду, який встановив факт, що ОСОБА_6 подала заяву про прийняття спадщини, яка була зареєстрована нотаріусом К.Сенченко 11.09.2020 року. Також вважає, що ОСОБА_6 , не будучи визнана непрацездатною за правом держави Україна, не має права на обов`язкову частку спадщини. Зазначає, що суд не надав правову оцінку доводам про зменшення обов`язкової частки ОСОБА_6 до 1/100 000 частини. Також вважає, що суд повинен був постановити ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/4 частину квартири та на 1/2 частину земельної ділянки без руху. Крім іншого, зауважує, що сам по собі факт припинення з 29.12.2023 року дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та обставини, які до цього привели, свідчить про те, що громадяни Російської Федерації не мають жодних прав та соціальних гарантій і пільг на території України, в тому числі і щодо прав на обов`язкову частку у спадщині за законодавством України. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2024 року було зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року у справі позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/4 частину квартири та на 1/2 частину земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування за законом - до залучення до участі у справі правонаступників померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 . Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року поновлено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на 1/4 частину квартири та на 1/2 частину земельної ділянки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування за законом. Залучено до участі у справі на стадії апеляційного провадження правонаступників ОСОБА_6 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 . Від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , - адвоката Трачук Н.І. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25 жовтня 2013 року ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений ПН ЗМНО Сенченко В.М., яким заповідав все своє майно ОСОБА_7 . ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Ці обставини сторонами не оспорюються. 01 червня 2020 року брат померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав заяву про прийняття спадщини як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_8 , яку зареєстровано ПН ЗМНО Сенченко К.В. в реєстрі № 32. 01 червня 2020 року ПН ЗМНО Сенченко К. В. заведено спадкову справу № 8/2020 до майна померлого ОСОБА_8 . Дочка померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_6 , 1976 року народження, яка на момент його смерті була повнолітньою непрацездатною дочкою, також подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька на обов`язкову частку в спадщині в порядку статті 1241 ЦК України, яка була зареєстрована ПН ЗМНО Сенченко К.В. 11 вересня 2020 року, реєстровий номер

65. Згідно довідки № 0097729, серія МСЗ-2017 ОСОБА_6 встановлено третю групу інвалідності; інвалідність повторно була встановлена 19.04.2019, строком до 01.05.2020 року. Зі змісту довідки № 1142221/20 від 10.06.2020 року вбачається, що інвалідність ОСОБА_6 встановлено з 30.05.2017 року. Повідомленням № 159/01-16 від 15.09.2020 року ПН ЗМНО Сенченко К.В. було запропоновано ОСОБА_6 в термін до 26 жовтня 2020 року надати нотаріусу документи, які підтверджують непрацездатність або інвалідність. Вказане повідомлення повернулося до ПН ЗМНО Сенченко К.В. з поштовою відміткою «за невостребованием», що свідчить про те, що ОСОБА_6 вимога нотаріуса не була отримана, у зв`язку з чим вона не мала можливості виконати вимогу нотаріуса, яка містилася у повідомленні № 159/01-16 від 15.09.2020 року 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 , діючи від імені ОСОБА_7 , звернулася до ПН ЗМНО Сенченко К.В. із заявою для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом - на 1/2 частку квартири , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлому. 02 листопада 2020 року ПН ЗМНО Сенченко К.В. видано ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за № 663. 19 січня 2021 року ОСОБА_1 , діючи від імені ОСОБА_7 , звернулася до ПН ЗМНО Сенченко К.В. із заявою для видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом - на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що належала померлому. 19 січня 2021 року ПН ЗМНО Сенченко К.В. видано ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 2322184600:05:002:3214, цільове призначення: 01.05 Для індивідуального садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що належала померлому. Постановою від 25 березня 2021 року ПН ЗМНО Сенченко К.В. відмовлено Трачук Н.І. , яка діяла від імені ОСОБА_12 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 . Підставою відмови слугувало те, що ОСОБА_6 не були надані нотаріусу документи, які підтверджують непрацездатність або інвалідність спадкоємця, і на момент звернення представника ОСОБА_12 - Трачук Н.І. до нотаріуса, ПН ЗМНО Сенченко К.В. було виявлено, що земельна ділянка та частка квартири, які вказані як спадкове майно, були оформлені іншим належним спадкоємцем, який вчасно прийняв спадщину та висловив бажання отримати документи, що посвідчують право власності на своє ім`я. Отримавши вказану постанову нотаріуса, ОСОБА_6 була вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав, як спадкоємиця, яка має право на отримання обов`язкової частки у спадщині. У відповідності до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема, відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа № 1-1/2014) щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК України зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці 1 частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16 (провадження № 61-19810св18) вказано, що «право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні, чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України». У справі, яка переглядається, встановлено, що на день відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочці спадкодавця ОСОБА_8 - ОСОБА_6 виповнилось 43 роки, вона мала інвалідність третьої групи. Отже, на день відкриття спадщини ОСОБА_6 була повнолітньою, непрацездатною, а отже мала, передбачене частиною першою статті 1241 ЦК України, право на обов`язкову частку у спадщині. Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, належно оцінивши зібрані докази, повно та всебічно дослідивши обставини, щодо яких виник спір, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_6 та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину на ім`я ОСОБА_7 у частині права на спадкування 1/4 частини спірної квартири та 1/2 частини спірної земельної ділянки. Також, з огляду на положення частини першої статті 1241 ЦК України, суд дійшов вірного висновку про право позивача ОСОБА_6 на обов`язкову частку у спадковому майні у розмірі 1/4 частини спірної квартири та 1/2 частини спірної земельної ділянки. Щодо вирішення зустрічних позовних вимог про усунення від права на спадкування. Як зазначалося вище, заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_7 звернувся з зустрічним позовом, в якому просив усунути ОСОБА_6 від права на спадкування, оскільки протягом останніх 6-ти років життя ОСОБА_8 його донька - ОСОБА_6 жодного разу його не відвідувала, не цікавилася станом його здоров`я, не надавала матеріальної допомоги, не займалася утриманням, доглядом, піклуванням та лікуванням свого батька. З 1994 року ОСОБА_8 знаходився на пенсійному забезпеченні. З 28 січня 2013 року був інвалідом першої групи за загальним захворюванням. 23 березня 2012 року у нього стався інсульт і була паралізована права сторона, виявлено цукровий діабет. У зв`язку з перенесеним інсультом та тяжким станом здоров`я, ОСОБА_8 постійно потребував сторонньої допомоги, посиленого приймання їжі, в тому числі, яка складається з діабетичних продуктів, медикаментозного лікування. Встановлені обставини вказують на те, що ОСОБА_8 був непрацездатною особою, яка потребувала матеріальної допомоги та стороннього догляду. Ці обставини сторонами не оспорювалися та підтверджуються встановленими у рішенні апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року (справа № 22-ц/778/937/14) обставинами. Отже, судом першої інстанції вірно встановлена обставина, яка має значення у розумінні частини п`ятої статті 1224 ЦК України, а саме, що ОСОБА_8 перебував у безпорадному стані. Згідно з абзацом 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ (частини шоста статті 1224 ЦК України). Оцінюючи доводи скарги, колегія суддів зазначає, що у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, суд має встановити сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, суд має з`ясувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як правильно встановлено судом, ОСОБА_6 була громадянкою РФ, яка була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_8 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2014 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 стягувалися аліменти в розмірі 1/12 частини від усіх видів заробітку щомісячно. У відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 вказувала на те, що її дядько - брат батька - ОСОБА_7 перешкоджав їй у побаченнях та спілкуванні з батьком. Стороння жінка, яка доглядала за хворим батьком, отримала від ОСОБА_7 вказівки нікому не відчиняти двері квартири, де проживав її батько, не надавати можливість спілкування з батьком навіть засобом телефонного зв`язку. З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 14 листопада 2012 року вбачається, що 06.11.2012р. ОСОБА_6 приїхала відвідати свого батька, який проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Відімкнути двері своїм ключем не змогла, оскільки замки були змінені. Вона звернулася до брата батька ОСОБА_7 з питанням заміни замка, проте він відмовився з нею розмовляти. З постанови вбачається, що ОСОБА_6 неодноразово наймала жінок, які б доглядали її батька, залишала їм грошові кошти на потреби батька. Також їй стало відомо про те, що на той час відбувався судовий процес про розірвання шлюбу між її батьком та матір`ю, про що матері не було відомо. Крім того, як видно з матеріалів справи № 2/331/1828/13, у жовтні 2012 року ОСОБА_1 - дружина ОСОБА_7 , від імені останнього звернулася до суду з позовом до ОСОБА_13 про розірвання шлюбу. Довіреність від 08.08.2012 року від імені ОСОБА_8 була підписана ОСОБА_7 . З матеріалів справи № 2/331/1164/13 вбачається, що у квітні 2013 року ОСОБА_1 - дружина ОСОБА_7 , від імені ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання батька. Довіреність від 08.08.2012 року від імені ОСОБА_8 була підписана ОСОБА_7 . Колегія суддів погоджується з висновком суду, що наявність судових справ між ОСОБА_8 , в інтересах якого діяла дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_1 , з одного боку, та ОСОБА_6 , її матері ОСОБА_13 , з другого боку, а також зміст заяв по суті справи, які містяться у справі та є предметом цього судового розгляду, свідчать про те, що між сторонами орієнтовно з 2012 року існували неприязні стосунки, які безумовно вплинули на вільне спілкування ОСОБА_6 з батьком, як шляхом його безпосереднього відвідування, так і шляхом засобів зв`язку. Також встановлено, що ОСОБА_6 має трьох дітей: ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . На той час коли її батько захворів, вона мала двох малолітніх дітей віком три та один рік, але продовжувала намагання утримувати батька. У 2013 році вона була вагітна третьою дитиною, і в цей самий період почалися судові процеси, стосунки між сторонами по справі суттєво погіршилися, і такими залишалися протягом багатьох років. У зв`язку з хворобою ОСОБА_6 з 2017 року мала третю групу інвалідності, протягом 2016-2021 років неодноразово проходила лікування в медичних закладах, 18 листопада 2020 року перенесла оперативне втручання. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом не довів одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України обставин, необхідних для усунення від права на спадкування, а тому немає підстав для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_6 від права на спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_8 . Та обставина, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення ОСОБА_6 від надання допомоги. Доводи апеляційної скарги щодо ухилення ОСОБА_6 від надання допомоги своєму батьку ОСОБА_8 , наявність у ОСОБА_6 можливості надавати допомогу своєму батьку у період з 28.01.2013р. по 11.04.2020р., надання допомоги ОСОБА_8 його рідним братом ОСОБА_7 зводяться до повторень підстав зустрічного позову та заперечень проти первісного позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Посилання у скарзі на те, що суд не надав правову оцінку доводам про зменшення обов`язкової частки ОСОБА_6 до 1/100 000 частини, спростовані під час апеляційного розгляду справи. Як вбачається з зустрічної позовної заяви (т. 1, а.с. 162-173, 182-192) ОСОБА_7 просив суд усунути ОСОБА_6 від права на спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, суд розглянув справу в межах заявлених вимог за зустрічним позовом. Стосовно доводів апеляційної скарги про: наявність сумнівів щодо дійсності поданих копій документів; що ОСОБА_6 , не будучи визнана непрацездатною за правом держави Україна, не має права на обов`язкову частку спадщини; що суд повинен був постановити ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_6 без руху; що сам по собі факт припинення з 29.12.2023 року дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та обставини, які до цього привели, свідчить про те, що громадяни Російської Федерації не мають жодних прав та соціальних гарантій і пільг на території України, в тому числі і щодо прав на обов`язкову частку у спадщині за законодавством України, колегія суддів зазначає наступне. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №202/4449/22 (провадження № 61-4479св23) викладені наступні висновки. Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами- членами СНД, зокрема, Україною і російською федерацією, та ратифікованою Законом України № 240/94-ВР від 10 листопада 1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь. Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Проте з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь. Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування. Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Тому надані представником позивача за первісним позовом документи можуть бути прийняті судом як докази. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що основним завданням суду є здійснення своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися. Стосовно доводів апеляційної скарги про помилковість висновків суду, що ОСОБА_6 прийняла спадщину шляхом подання заяви, яка була зареєстрована нотаріусом К.Сенченко 11.09.2020 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_6 вважається особою, яка прийняла спадщину, оскільки своєчасно подала заяву про прийняття спадщини через засоби поштового зв`язку. Інші докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 09 грудня 2024 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко