Постанова Львівський апеляційний суд № 465/7242/24

Справа № 465/7242/24 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/2997/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Матяш С.І. з участю представника позивача ЛМР Наконечної О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2024 року в складі судді Кузя В.Я. у справі за заявою Львівської міської ради, про забезпечення позову до подання позовної заяви, поданої в порядку ст.152 ЦПК України,- встановив: 13.09.2024 заявник Львівська міська рада, у порядку ст. 152 ЦПК України звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Вимоги обгрунтовує тим, що готується позовна заява до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. На даний момент у державному реєстрі права власності на нерухоме майно наявна інформація про те, що право власності на нежитлове приміщення загальною площею 55,5 кв.м. на АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 . Вказаний об"єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання позову не передана в користування третім особам. Зазначає, що відсутня інформація щодо оформленого належним чином права користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , а також відсутня інформація щодо підготовки проектів ухвал про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки для обслуговування об"єкта нерухомого майна. Як власник земельної ділянки на АДРЕСА_1 , вважає, що діяльність щодо самовільного встановлення, а також небажання самостійно демонтувати споруду за вказаною адресою порушує передбачене ст. 95 ЗК України право Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, самостійно господарювати на землі, використовуючи у встановленому порядку для власних та територіальної громади потреб корисні властивості землі. Крім цього, міська рада позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою, на якій знаходиться нежитлове приміщення, що перебуває у власності відповідача. З огляду на вказане, Львівська міська рада має реальні підстави вважати, що відповідач може розпорядитися спірним об?єктом, що знаходиться на праві власності та відчужити його користь інших осіб, для ухилення від виконання рішення суду, що в свою чергу ускладнить, або навіть зробить неможливим виконання рішення суду. Зокрема, неодноразово відбувалася перереєстрація об?єкта по АДРЕСА_1 , а відтак і в подальшому може відбутись ще не одна зміна власника вказаного об?єкта з внесенням відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Просить заборонити сторонам та іншим органам та суб?єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нежитлового приміщення загальною площею 55,5 кв.м за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 835530346101. Оскаржуваною ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2024 року у задоволенні заяви Львівської міської ради про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, до подання позовної заяви, поданої в порядку ст.152 ЦПК України відмовлено. Ухвалу суду оскаржив позивач Львівська міська рада, вважає, що така постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, тому підлягає скасуванню. Зазначає, що первинно право власності на об`єкт на АДРЕСА_1 було зареєстровано 10.09.2008 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 у справі № 19/163. У подальшому, на підставі відповідних правочинів, право власності на об`єкт на АДРЕСА_1 було зареєстровано за ПП «Ат-Інвест», ТзОВ «Захід Авто Центр», ФОП ОСОБА_3 , ПП «Юр-Груп», а 19.07.2024 за ОСОБА_1 . При цьому, постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2009 у справі №19/163 рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.12.2009 позову заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду. Звертає увагу, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача. Зазначає, що у день постановлення господарським судом ухвали про забезпечення позову та заборони вчинення будь яких дій, реєстраційних дій, щодо спірного об`єкту, такий 19.07.2024 був зареєстрований за ОСОБА_1 , тому, у зв`язку із зміною власника, міською радою подано відповідну заяву про забезпечення позову з метою ефективного вирішення спірних правовідносин. Покликається на судову практику, а також необхідність врахування обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист. Крім цього, заборона вчиняти дії стосовно предмета спору не створює перешкод відповідачу в здійсненні господарської діяльності та не обмежує використання об`єкта нерухомості. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2024 року скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ЛМР Наконечної О.М. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд виходив з того, що цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. При цьому, із матеріалів заяви про забезпечення позову вбачається, що до такої не долучено жодних належних доказів, які б достовірно свідчили про те, що існує реальна загроза невиконання в майбутньому рішення суду у випадку задоволення позовних вимог позивача, як і не надано доказів того, що станом на день подання позову відповідачем вживаються дії щодо відчуження нерухомого майна, яке є предметом позовних вимог. Крім цього, предметом позовних вимог не є об"єкт, щодо якого ставиться питання про забезпечення позову, будь - яких рішень щодо оспорювання права власності чи позовних вимог з цих підстав заявник не подав, тому суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити. Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали колегія суддів враховує таке. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). З огляду на викладене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. На переконання колегії суддів, таким, достатньо обґрунтованим припущенням є можливість відповідача в принципі відчужити майно, тобто здатність визначати його подальшу юридичну долю. Відповідно до ч.ч. 1, 2 1/an_8423/ed_2018_02_28/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8423" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004">ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вінзвернувся або має намір звернутися до суду. Зокрема, можливість заявника подати заяву про забезпечення позову та його обов`язок після цього, врегульовано ст. 152 ЦПК України. Відповідно до ч. 4 ст.152 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Як зазначено у заяві про забезпечення позову, Львівська міська рада має намір звернутись до суду із позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , на якій розташоване нежитлове приміщення загальною площею 55,5 кв.м., яке зареєстроване за ОСОБА_1 , у результаті чого міська рада позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою. Згідно інформації з ЄДРСР, Львівська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою (справа № 465/7542/24). Провадження у цій справі відкрито ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26.09.2024. Таким чином, Львівська міська рада, як заявник виконала вимоги ч. 4 ст. 152 ЦПК України. Види забезпечення позову, які можуть застосовуватися судом визначені ч. 1 ст. 150 ЦПК України. Пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії. Підставність заяви про забезпечення позову повинна бути доведена заявником, з врахуванням вимог ст. 12 ЦПК України. Так, при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по - перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв"язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по - друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Разом з цим, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Виходячи з аналізу вищезазначених норм, колегія суддів констатує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими заявник пов`язує застосування певного виду забезпечення позову. Колегія суддів виходить з того, що невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам. Необхідно зазначити, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20). Згідно із висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19 (провадження № 61-3353св20) умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Крім того, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України). Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.07.2024, нежитлове приміщення площею 55.5 кв.м., номер об`єкта 24660402 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2024 (а.с. 10). При цьому, первинно право власності на об`єкт на АДРЕСА_1 було зареєстровано 10.09.2008 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 18.08.2008 у справі № 19/163. У подальшому, як зазначає Львівська міська рада, на підставі відповідних правочинів, право власності на об`єкт на АДРЕСА_1 було зареєстровано за ПП «Ат-Інвест», ТзОВ «Захід Авто Центр», ФОП ОСОБА_3 , ПП «Юр-Груп», а 19.07.2024 як вже зазначалося за ОСОБА_1 (а.с. 12-18) Наведене дає підстави для беззаперечного висновку про те, що в продовж 14 років власники нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 неодноразово змінювалися, а останній власник ОСОБА_1 набула власність на таке лише у липні 2024 року. Враховуючи наведене, а також те, що Львівська міська рада подала заяву про забезпечення позову щодо майна, яке знаходиться у відповідачки, а остання має можливість розпорядитися ним, тобто визначити його подальшу юридичну долю, колегія суддів розділяє доводи апеляційної скарги про підставність заяви про забезпечення позову та обґрунтованість вимог Львівської міської ради, більше того, станом на час розгляду апеляційної скарги, між сторонами існує спір (відкрито провадження у справі) щодо нерухомого майна (земельної ділянки), тому зважаючи на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, суд не досліджує обґрунтованість можливого позову, оскільки питання підставності заявлених позовних вимог є предметом дослідження суду під час розгляду спору по суті, висновок місцевого суду про відсутність підстав для вжиття заходів для охорони матеріально-правових інтересів Львівської міської ради від можливих недобросовісних дій із боку відповідачки, є помилковим. Таким чином, оскаржувану ухвалу необхідно скасувати, а вимоги Львівської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони сторонам, а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного об`єкта, а саме, нежитлового приміщення площею 55.5 кв.м., номер об`єкта 24660402, яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2024 та знаходиться на АДРЕСА_1 , задовольнити. Згідно із пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23. Тобто, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову. Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Отже, ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. У справі, яка переглядається, колегія суддів установила наявність реального спору між сторонами, ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі у випадку задоволення позову, співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами. Крім того, дійсна мета звернення Львівської міської ради до суду з заявою про забезпечення позову підтверджується тим, що майно, яке є спірним та знаходиться на земельній ділянці, яка як зазначає заявник належить місту, неодноразово відчужувалося та переходило у власність відповідних суб`єктів. Обраний судом вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , оскільки відповідне майно фактично зберігатиметься у володінні останньої, а обмежується лише її можливість розпорядитися таким. Зазначене узгоджується із висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19. Також забезпечення позову у відповідний спосіб не вплине на права і обов`язки осіб, які не є учасниками даної справи, натомість захистить права позивача у разі задоволення його позовних вимог. Згідно із висновком Верховного Суду викладеного у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19 (провадження № 61-3353св20) умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Незважаючи на те, що слідуючи інформації ЄДРСР Львівська міська рада заявила немайнові вимоги до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, такі напряму стосуються майна останньої, оскільки міська рада просить, у тому числі, про знесення спірного приміщення та припинення права власності на таке. Таким чином, висновки суду про відсутність (недоведеність) загроз потенційного порушення прав Львівської міської ради чи утруднення виконання можливого рішення у даній справі спростовуються встановленими обставинами та наведеними вище висновками. Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що з метою ефективності захисту прав учасників справи, заява про забезпечення позову підлягає до задоволення, що свідчить про підставність доводів апеляційної скарги у відповідній частині та незаконність оскаржуваної ухвали, яку необхідно скасувати з одночасним ухваленням нового судового рішення. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 19 вересня 2024 року скасувати. Заяву Львівської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити. Заборонити ОСОБА_1 , а також іншим органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного об`єкта, а саме, нежитлового приміщення площею 55.5 кв.м., номер об`єкта 24660402, яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.07.2024 та знаходиться на АДРЕСА_1 . Копію постанови направити учасникам справи, а також для виконання до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Постанова про забезпечення позову підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження постанови про забезпечення позову не зупиняє її виконання. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Строк пред`явлення постанови до примусового виконання - три роки. Стягувач: Львівська міська рада, ЄДРПОУ 04055896, адреса: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1; Боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Повний текст постанови складений 18 грудня 2024 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк