Постанова 4815 № 557/2147/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 червня 2026 року м. Рівне Справа № 557/2147/25 Провадження № 22-ц/4815/684/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С. секретар судового засідання: Пиляй І.П. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкварко А.В. на ухвалу Гощанського районного суду Рівненської області від 09 січня 2026 року, ухвалену в складі судді Тишкуна П.В., повний текст рішення складено 09.01.2026 року, у справі № 557/2147/25 в с т а н о в и в : У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення від спадкування за законом спадкоємця першої черги. У січні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шкварко А.В. подав заяву про забезпечення позову. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що у зв`язку з поданням позову існує ризик, що відповідач у будь-який момент може відчужити успадковане майно, що унеможливить виконання суддового рішення у разі задоволення позову. З метою забезпечення позову просила суд накласти арешт на: земельну ділянку з кадастровим номером 5621282700:03:009:0234 площею 0,1096 га, розташовану на території Жавріської сільської ради Гощанського району Рівненської області; земельну ділянку з кадастровим номером 5621282700:03:011:0072 площею 2,6108 га, розташовану на території Жавріської сільської ради Гощанського району Рівненської області; приміщення будівлі гуртожитку (ІІ-ІІІ поверх) з приміщенням 1-го поверху № 8, літ. «А-3», а саме приміщення ІІ-го поверху № 32 кімнату, розташоване в АДРЕСА_1 ; житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 51,4 кв.м, розташований в АДРЕСА_2 . Заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії з відчуження, обтяження чи іншого розпорядження спадковим майном до набрання законної сили рішенням суду, а також заборонити державному нотаріусу Анні Діановій вчиняти дії з видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заборонити суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно здійснювати реєстраційні дії щодо вказаного вище спадкового майна. Ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 09 січня 2026 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Шкварко Андрія Володимировича про забезпечення позову відмовлено. Не погодившись із ухвалою суду, представник позивача посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить ухвалу суду скасувати, та постановити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову. Покликається на те, що суд не врахував, що отримавши свідоцтво про право на спадщину відповідач може реалізувати спадкове майно у будь - який інший спосіб на користь третіх осіб, що у свою чергу може утруднити виконання рішення суду у цій справі у разі задоволення позову. Суд не пересвідчився чи дійсно існує реальна загроза невиконання судового рішення у разі задоволення позову. Вважає, що спір має майнову правову природу. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача вказує, що ухвала суду законна та обґрунтована. Просить залишити її без зміни, а скаргу без задоволення. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення в повній мірі не відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборони визначеному колу осіб вчиняти юридично значущі дії щодо цього майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності необхідності в застосуванні такого виду забезпечення позову. Разом з тим, відмовляючи у забезпеченні позову шляхом заборонити державному нотаріусу вчиняти дії з видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 суд виходив з того, що спір за своєю правовою природою є немайновим, позивачем не ставляться позовні вимоги щодо визнання тих чи інших її прав на вказане спадкове майно тощо. Також, позивачем не надано суду доказів наявності у неї права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , у випадку, якщо ОСОБА_2 буде усунуто від спадкування. Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна. Встановлено, що між позивачем та відповідачами існує спір з приводу належності спадкового майна шляхом усунення відповідачів як спадкоємців першої черги від спадкування. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (частина друга статті 149 ЦПК України). У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частини третя, десята статті 150 ЦПК України). Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) підтверджено сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначено таке. Велика Палата Верховного Суду констатує, що «як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.» Колегія суддів враховує, що в даному випадку відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства суд вирішив лише процедурне питання про забезпечення позовних вимог, не позбавляючи відповідача права власності на належне йому нерухоме майно. Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову. Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що фактично заявник просить вжити заходи забезпечення позову з метою можливості зберегти свої можливі права на отримання спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 , забезпечення позову є необхідною мірою для гарантування виконання рішення суду в разі, якщо вона отримає рішення суду на свою користь. Колегія суддів вважає, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, не пересвідчився, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з`ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. А тому суд безпідставно відмовив заявнику у вжитті заходів забезпечення позову шляхом заборонити державному нотаріусу вчиняти дії з видачі свідоцтв про право на спадщину. Установивши, що між сторонами виник спір з приводу належності спадкового майна шляхом усунення від спадкування, враховуючи предмет спору та зміст позовних вимог, який обґрунтовано порушенням прав позивача за позовом, реальну можливість відповідача здійснити протягом розгляду справи дії щодо відчуження отриманого у спадщину майна, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом заборонити державному нотаріусу вчиняти дії з видачі свідоцтв про право на спадщину є співмірним заявленим ним позовним вимогам про усунення спадкоємців першої черги від спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Апеляційний суд вважає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову шляхом заборони нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову. Такий захід забезпечення позову може гарантувати виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Вказаний вид забезпечення позову колегія суддів вважає ефективним заходом захисту прав позивача, оскільки він пов`язаний з предметом позову, співмірний із позовною вимогою та відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Не можна вважати, що заборона нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину порушує права відповідачів, оскільки такий вид забезпечення тимчасово обмежує їх право на оформлення спадщини та право власника розпоряджатися нею на свій розсуд. Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив порушене заявником питання щодо забезпечення позову шляхом заборони нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину з порушенням положень цивільного процесуального закону, безпідставно відмовивши позивачу у застосуванні такого заходу забезпечення позову. За таких обставин, заява позивача про забезпечення позову підлає до часткового задоволення. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкварко А.В. задовольнити частково. Ухвалу Гощанського районного суду Рівненської області від 09 січня 2026 року в частині відмови у застосуванні заходу забезпечення позову шляхом заборони нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину скасувати. Заборонити державному нотаріусу рівненської державної нотаріальної конторни рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Анні Діановій вчиняти дії з видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкова справа №384/2024, до набрання рішенням суду законної сили . В решті ухвалу суду залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 16.06.2026 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.