Постанова Рівненський апеляційний суд № 557/1332/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 квітня 2020 року м. Рівне Справа № 557/1332/19 Провадження № 22-ц/4815/419/20 Головуючий у Гощанському районному суді Рівненської області: суддя Пацко Д.В. Рішення суду першої інстанції ухвалено повним текстом в смт. Гоща Рівненської області 17 вересня 2019 року Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Синівська сільська рада Гощанського району Рівненської області; третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору,: ОСОБА_2 за участі: представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тихончук Лесі Хотіївни на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Синівської сільської ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно, в с т а н о в и в : У серпні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Синівської сільської ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно. Мотивуючи свої вимоги, зазначала, що ОСОБА_3 , яка проживала в АДРЕСА_1, а згодом переїхала до Республіки Казахстан, де ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, вчинила заповіт на ім`я позивача, в якому заповіла їй земельну частку (пай). Про смерть заповідача та про сам заповіт ОСОБА_1 дізналася лише в 2017 році, тому у встановлений законом строк спадщину не прийняла. Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 25 березня 2019 року позивачу було визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини. Після цього позивач звернулася до нотаріуса задля оформлення спадщини, однак їй було відмовлено, оскільки не мала правовстановлюючих документів на землю. Стверджувала, що інших спадкоємців на спірне спадкове майно немає. З наведених мотивів просила визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а саме: земельну частку (пай) розміром 1,91 в умовних кадастрових гектарах, які належали ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ №0223883, зареєстрований 21 липня 1997 року у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №7879. Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну частку (пай) розміром 1,91 умовних кадастрових гектарів, які належали ОСОБА_3 на підставі сертифікату про право власності на земельну частку (пай) серії РВ № 0223883 від 14 липня 1997 року. На рішення суду представником ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки, подано апеляційну скаргу, де покликалась на її незаконність та необґрунтованість, які полягали в порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначала, що ОСОБА_2 є донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Так, з 2004 року остання проживала із заявником та її сім`єю в Республіці Казахстан, адже змушена була переїхати через похилий вік, що заважав дбати про себе. Заявник стверджувала, що її сім`я понесла витрати на лікування, а також витрати, пов`язані із похованням померлої. Між тим, суд попередньої інстанції не встановив, чому відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно та чи є інші спадкоємці за законом. При цьому вважала, що сам заповіт є нікчемним, зокрема тому, що всупереч ч. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року №419 "Порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених", яка діяла на час складення заповіту, в ньому не прокреслені незаповнені до кінця рядки та інші вільні місця, а також не вказано місця та дати народження заповідача. Сторони знали про те, що у померлої є дочка, яка відвідувала матір до її переїзду, проте умисно не повідомили про це суд. Покликалась на похилий вік заявника - 77 років, вважаючи, що вона має право на обов`язкову частку у спадщині. З викладених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції, а в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі та з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи представника третьої особи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Згідно із п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначав, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини та громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній інстанції конкретизовано в главі 1 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження рішень та ухвал суду в цивільному судочинстві. За змістом ст. 352 ЦПК України право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Тобто особи, які не брали участі в справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права та обов`язки цих осіб. Саме цим правом скористалась ОСОБА_2 , покликаючись на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції визнано право власності на спадкове майно, щодо якого в неї є щонайменше право обов`язкової частки. Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 84 років в с. Мичуринське Костанайського району Костанайської області Республіки Казахстан, померла ОСОБА_3 (а.с. 7). Згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії РВ № 0223883, виданим головою Гощанської районної державної адміністрації 14 липня 1997 року на підставі рішення від 04 липня 1997 року, ОСОБА_3 належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Мічуріна, розміром 1.91 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (а.с. 8). 12 квітня 2001 року ОСОБА_3 складено заповіт, в якому вона заповіла ОСОБА_1 сертифікат на земельну частку (пай) серії РВ №223883 , виданий Гощанською районною державною адміністрацією 14 липня 1997 року. Між тим, незалежно від змісту цього заповіту на обов`язкову частку спадкового майна має право донька померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . Зі свідоцтва про народження видно, що заявник народилися ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1, її батьком є ОСОБА_4 , а матір`ю - ОСОБА_3 . Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ст. 1220 ЦК України). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України). Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 Цивільного кодексу України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Стаття 1261 ЦК України визначає першу чергу спадкоємців за законом, а саме у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її у відповідності до вимог ч. 1 ст. 1268 ЦК України. Вимоги ч. 5. ст. 1268 ЦК України вказують, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Частина 1 статті 1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Положеннями ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. За критерієм досягнення ними пенсійного віку особи визнаються непрацездатними також і відповідно до вимог ч. 3 ст. 75 СК України. Отже, у зв`язку із тим, що станом на час відкриття спадщини ОСОБА_2 була пенсіонером, то в розумінні ч.1 ст. 1241 ЦК України, вона має право, незалежно від змісту заповіту, на половину частки спадкового майна, яке належало б їй у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). При вирішенні справи суд уваги на наведені обставини не звернув і не міг звернути, адже вони йому були невідомі через незалучення до участі в справі ОСОБА_2 . Також видно, що сторонами очевидно були приховані дані щодо інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним. Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову ( ч.1 ст. 264 ЦПК України). Проте зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає, позаяк суд попередньої інстанції не з`ясував належним чином кола спадкоємців та не перевірив доводи позивача, яка стверджувала про себе як єдиного спадкоємця, що вказує на її недобросовісність, адже вона не повідомила суду про дочку заповідача. Юридична заінтересованість позивача у цивільному процесі зобов`язує довести як наявність між ним та відповідачем спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені саме особою, яку позивач зазначив відповідачем, і права можуть бути захищені у визначений ним спосіб. При цьому Синівська сільська рада Гощанського району Рівненської областіне перебувала з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав на спадкування майна, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, спадщина не визнавалася відумерлою, органом сільського самоврядування не порушувалися спадкові права та вони ним оспорювалися. У контексті заявлених вимог не може братися до уваги рішення про задоволення позову лише до цього відповідача, адже належним співвідповідачем у т.ч. має бути інший спадкоємець, з яким у позивача існує спір щодо права спадкування. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Синівської сільської ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Спонуканням для задоволення апеляційної скарги відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у прийнятті судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі в справі. Покликання ж апеляційної скарги про нікчемність заповіту апеляційний суд до уваги не бере, адже відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а в даному випадку вчинений заповіт є оспорюваним. Щодо розподілу судових витрат, понесених заявником та пов`язаних з розглядом апеляційної скарги, то вони підлягають компенсації з позивача, виходячи з такого. Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності понесених витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч.ч. 1, 2, 3, 8, 12, ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Тому враховуючи, що представником заявника зазначалась орієнтовна сума витрат на правничу допомогу, а саме: 5 000 гривень, яка в поданій згодом відповідній заяві підтверджується змістом виконаних робіт, оригіналом квитанції та ці витрати є співмірними із складністю справи, тому колегія суддів вважає за необхідне компенсувати понесені витрати за рахунок позивача. З приводу відшкодування понесеного при подачі апеляційної скарги судового збору, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню лише 1 152,60 гривень зі сплачених нею 1 204,20 гривень. Саме така сума підлягала сплаті за перегляд оскаржуваного рішення апеляційним судом з огляду на те, що за подачу позову в 2019 році підлягало сплаті та було сплачено 768,40 гривень судового збору. Відповідно до п.п. 6 п. 1 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків від суми, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тихончук Лесі Хотіївни задовольнити, а рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2019 року скасувати. ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову до Синівської сільської ради Гощанського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) гривень понесених нею витрат на професійну правничу допомогу та 1 152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві) гривні 60 копійок сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М.Ковальчук С.О.Гордійчук