Постанова 4856 № 127/16549/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 127/16549/24 Головуючий у 1-й інстанції: Гуменюк К.П. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 18 грудня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ЕНА №2062979 від 03 травня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, В С Т А Н О В И В : В травні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №2062979 від 03 травня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закрити відносно нього провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28.10.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що поліцейським не досліджувалась наявність обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, що є обов`язковою при розгляді справи відповідно до ст. 280 КУпАП, в свою чергу обставини, що обтяжують відповідальність у даному випадку відсутні. Також, апелянт вказує, що він, маючи намір об`єктивно та повноцінно ознайомитись з усіма обставинами по цій справі, заявляв клопотання про перенесення розгляду справи з метою використання правової допомоги адвокати, щоб мати можливість оцінити долучені матеріали у приміщенні Управління патрульної поліції у м. Вінниця, але поліцейським було безпідставно відмовлено в даному клопотанні. Також, приймаючи рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності, інспектор ознайомлював водія із речовим доказом з особистого мобільного телефону, використання кого не передбачено п. 2 Розділу 1 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису №1026 від 18.12.2018. Щодо відсутності доказів та складу адміністративного правопорушення, апелянт вказує, що адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП настає за порушення правил використання зовнішніми світловими приладами, які містяться у розділі 19 ПДР - «КОРИСТУВАННЯ ЗОВНІШНІМИ СВІТЛОВИМИ ПРИЛАДАМИ», а не за порушення правил користування попереджувальними сигналами, а тому у разі підтвердження факту вчинення водієм адміністративного правопорушення та наявності складу, притягуватись він має до відповідальності саме за статтею 125 КУпАП, санкцією якої є попередження, яке, як захід адміністративного стягнення виноситься у письмовій формі (ст. 26 КУпАП). Відповідно, на думку апелянта, поліцейським не лише не було додано належні докази адміністративного правопорушення, а й невірно кваліфіковано дії, про що можна зробити висновок про наявність упередженого ставлення при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, спираючись лише на те, що рух без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом в світлу пору доби було лише причиною зупинки в межах статті 35 ЗУ «Про національну поліцію». З огляду на викладене, апелянт просить суд апеляційну скаргу задовольнити та прийняти нову постанову, якою скасувати постанову серії ЕНА №2062979 від 03 травня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП Позивач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. При цьому, 17.12.2024 до суду надійшла заява від позивача про розгляд справи без його участі. Відповідач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Відповідно до частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - змінити. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, згідно оскаржуваної постанови, водій ОСОБА_1 , 03.05.2024 о 15:59:35 год. керував транспортним засобом марки «Volvo s60», номерний знак НОМЕР_1 , на автодорозі М30 347 км без ввімкненого ближнього світла фар поза населеним пунктом, чим порушив п. 9.8 ПДР України - порушення вимог ПДР (з 01.10 по 01.05 на транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні або ближнє світло фар) та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Не погоджуючись з вказаною постановою позивачем подано до суду відповідний адміністративний позов. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2023 року №1105 "Про внесення змін до Правил дорожнього руху" внесено до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, в абзаці восьмому пункту 9.8 слова та цифри "з 1 жовтня по 1 травня на всіх" замінено словами "на всіх". Тобто, ця норма раніше діяла лише з жовтня по травень, а Кабінет Міністрів України вищезазначеною постановою зняв часові обмеження і тепер вона діє цілий рік. Так, оглянувши відеозаписи, які були долучені до матеріалів справи, проаналізувавши вищезазначені норми закону, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача є помилковими і не гуртуються на нормах закону. Виходячи з наведеного, суд вказав, що постанова по справі про адміністративне правопорушення складена відносно позивача ОСОБА_1 відповідає нормам КУпАП та є законною, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, однак не погоджується з процесуальним висновком суду першої інстанції (в резолютивній частині, а саме зазначення щодо відмови у задоволенні позовної заяви), з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України "Про дорожній рух" №3353-XII. Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі. Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зі змісту наведеної норми вбачається, що ч. 2ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність за: порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Пунктом 9.8 ПДР України визначено, що під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, ближнє світло фар повинно бути увімкнене: а) у колоні; б) на маршрутних транспортних засобах, що рухаються по смузі, позначеній дорожнім знаком 5.8, назустріч загальному потоку транспортних засобів; в) на автобусах (мікроавтобусах), що здійснюють перевезення організованих груп дітей; г) на великовагових, великогабаритних транспортних засобах, сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м, та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів; ґ) на транспортному засобі, що буксирує; д) у тунелях. На всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар. В умовах недостатньої видимості на механічних транспортних засобах можна ввімкнути дальнє світло фар або додатково протитуманні фари за умови, що це не буде засліплювати інших водіїв. Згідно з п.1.10 ПДР України денні ходові вогні - зовнішні світлові прилади білого кольору, передбачені конструкцією транспортного засобу, установлені спереду транспортного засобу і призначені для покращення видимості транспортного засобу під час його руху у світлий час доби. Ближнє світло фар також відноситься до зовнішніх освітлювальних приладів. Правило п. 9.8 ПДР України фактично визначає порядок їх використання на рівні із вимогами розділу 19 Правил, незважаючи на положення п.9.1 Правил, якими передбачено, що увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби є також попереджувальним сигналом. Таким чином, ближнє світло фар є зовнішнім освітлювальним приладом, та у разі його не ввімкнення відповідно до вимог ПДР України передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. (частина 1 ст. 7 КУпАП) Частина 1 ст. 9 КУпАП визначає поняття адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В розумінні ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновків експертів. При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ст.73 КАС України). Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.74 КАС України). Під час дослідження відеозапису, долученого до матеріалів справи, судом встановлено, що на ньому зафіксовано рух транспортного засобу марки «Volvo s60», номерний знак НОМЕР_1 , та момент його зупинки на вимогу поліцейського. Тобто, вказаним відеозаписом підтверджується факт керування позивачем вказаним транспортним засобом поза межами населеного пункту без увімкненого ближнього світла фар, що свідчить про правомірність оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно подання інспектором поліції неналежних доказів з власного мобільного телефону, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з пп.9 ч.1 ст.31 Закону України "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до п. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху; якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема, фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні. Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Так, судом встановлено, що матеріали справи містять відеофайл з нагрудної камери інспектора поліції, порядок використання якої передбачено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 №1026 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису». Отже, використання нагрудної камери (портативного відеореєстратора) відповідає вимогам ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а надані суду відеофайли є належними доказами в розумінні ст. 73 КАС України. Також, колегія суддів приходить до висновку, що положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» надають поліцейському право на використання інформації, отриманої з технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні з метою виконання завдань поліції, визначених ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», що не є тотожним вилученню речей та документів, передбаченого ст. 265 КУпАП. Тобто, фактично пред`явлений доказ позивачу на вимогу (на телефоні працівника поліції) був зафіксований на відповідному відеореєстраторі службового автомобіля. А тому, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо визнання неналежними доказами відеозапис, та протиправними дії поліцейського щодо надання доказу позивачу, для ознайомлення, саме на телефоні, а не на самому реєстраторі. Щодо визнання протиправними дій інспектора, слід вказати наступне. Відповідно до ч.1 ст.268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Згідно з ч.1 ст.276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Частинами 2, 4 статті 258 КУпАП встановлено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд, яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, протокол не складається. У випадках, передбачених ч.ч.1, 2 цієї статті, уповноваженими органами на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 КУпАП. Отже, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП. Таким чином, при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами. Також, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта стосовно ненадання позивачу можливості скористатися правовою допомогою, оскільки, на переконання колегії суддів, доводи позивача ґрунтуються на помилковому трактуванні положень ст.268 КУпАП, так як останній безпідставно ототожнює своє право на отримання правової допомоги з обов`язком відповідача забезпечити йому участь/консультацію такого адвоката під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності. При цьому, позивача ніхто не обмежував у праві користуватись правової допомогою. Так, з наявного відеозапису встановлено, що позивачем було заявлено клопотання про перенесення розгляду справи, за результатами розгляду якого поліцейським було прийнято рішення про відмову у його задоволенні, у зв`язку з наявними доказами вчиненого адміністративного правопорушення. Далі позивачем було заявлено клопотання про надання правової допомоги, за результатами розгляду якого поліцейським надав можливість скористатись такою допомогою, однак, як свідчить відеозапис, жодних дій, направлених на отримання правової допомоги, позивачем не було вчинено. В подальшому, позивачем заявлено клопотання про перенесення розгляду справи для залучення адвоката, або забезпечення поліцейським надання безоплатної правової допомоги, на що поліцейським було прийнято рішення про відмову у задоволенні заявленого клопотання. Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Колегія суддів зауважує, що Закон України "Про безоплатну правничу допомогу" визначає певний порядок надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги, що свідчить про те, що при дотримання порядку, передбаченого вказаним нормативно-правовим актом, позивач має право скористатись безоплатною правовою допомогою при оскарженні постанови про адміністративне правопорушення при зверненні до суду. При цьому, п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу" визначено, що право на безоплатну вторинну правничу допомогу згідно з цим Законом та іншими законами мають такі категорії фізичних осіб, зокрема, особи, до яких застосовано адміністративний арешт, - на правничі послуги, передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 13 цього Закону. В свою чергу, санкція ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту, у зв`язку з чим відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи не вбачається, що звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач користувався правничою допомогою, в доступі до якої, на його думку, він був обмежений під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийняття оскаржуваної постанови. Отже, розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у встановленому зазначеними приписами законодавства спрощеному порядку, тому аргументи апелянта стосовно того, що під час розгляду справи поліцейським не вжито всіх заходів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи є необґрунтованими. З огляду на викладене, по суті спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови серії ЕНА №2062979 від 03 травня 2024 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згідно з п.1 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення. В свою чергу, як вбачається з абзацу 1 резолютивної частини оскаржуваного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28.10.2024, суд першої інстанції відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ЕНА №2062979 від 03 травня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. З урахуванням зазначеного, вірного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції, шляхом зміни абзацу 1 резолютивної частини рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28.10.2024. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до п.1 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови серії ЕНА №2062979 від 03 травня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. ст. 122 КУпАП, змінити в межах абзацу 1 резолютивної частини. Викласти абзац 1 резолютивної частини рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року наступним чином "постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2062979 від 03 травня 2024 року залишити без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 без задоволення". В решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає в межах ч.3 ст.272 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.