Ухвала ККС ВС № 761/19283/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2024 року м. Київ справа № 761/19283/23 провадження № 51-5380ск24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, - ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Хмельницького, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , такої, що не має судимості, засудженої за у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України. Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 79 КК України звільнено ОСОБА_5 від призначеного судом покарання з випробовуванням, якщо вона протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї судом обов`язки. Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_5 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання. Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишено без змін. Заставу у розмірі 53 680, 00 грн, внесену ОСОБА_6 відповідно до ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2023 року у справі №761/14670/23 за ОСОБА_5 , після набрання вироком законної сили, вказано повернути заставодавцю - ОСОБА_6 . Судом визнано винуватою та засуджено ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України за обставин детально викладених у вироку. Як встановлено судом, ОСОБА_5 28 квітня 2023 року приблизно об 11 год 15 хв., за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1, жебракувала. Коли до неї підійшла ОСОБА_7 , яка виявила намір надати ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 20 грн, остання, діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, всупереч волі ОСОБА_7 , вихопила з гаманця ОСОБА_7 дві купюри номіналом 500 грн після чого місце вчинення кримінального правопорушення залишила та викраденим розпорядилася на власний розсуд. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 рокувирок суду першої інстанції залишено без змін. Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженої ОСОБА_5 , посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення та її особі внаслідок м`якості. Просить скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд. В обґрунтування своїх вимог указує на те, що суди, при призначенні покарання ОСОБА_5 надали неналежну оцінку даним про особу винної та доказам по справі. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про можливість застосування статей 69, 79 КК України, а суд апеляційної інстанції не навів належного обґрунтування щодо можливості застосування зазначених норм. Крім того, прокурор зазначає про порушення п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України апеляційним судом, оскільки судовий розгляд проведено без участі потерпілої. Також вказує, що апеляційний суд під час розгляду не надав оцінку доводам його апеляційної скарги та безпідставно не врахував усіх обставин справи, чим порушив вимоги статей 370, 374, 419 КПК України. Мотиви Суду Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації її дій за ч. 4 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не оспорюються. Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості є безпідставними з огляду на таке. Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого. Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак. Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення. Частиною 1 статті 69 КК України передбачено, що, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи. При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання у межах санкції було б явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженій більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень. За правилами ст. 79 КК України, у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п`яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов`язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду. З доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу, яка на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, працює неофіційно, посередньо характеризується за місцем реєстрації та позитивно характеризується за місцем проживання, незаміжня, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей 2007, 2009, 2019 років народження, є особою, яка постраждала внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, її вік та стан здоров`я. Також ураховано її ставлення до скоєного, факт повернення викраденого майна та добровільного відшкодування потерпілій ОСОБА_7 компенсації за завдану матеріальну та моральну шкоду, позицію потерпілої щодо призначення покарання ОСОБА_5 . Обставинами, що пом`якшує покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено. Урахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що призначене їй покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України є необхідним і достатнім для виправлення останньої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Крім того, суд першої інстанції врахував також і дані про особу ОСОБА_5 , позицію потерпілої ОСОБА_7 , яка просила не застосувати покарання у виді позбавлення волі, наявність на утриманні у обвинуваченої трьох неповнолітніх дітей, в тому числі дитину віком до семи років, а саме ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дійшов висновку про можливість її виправлення без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, на підставі ст.79 КК України, звільнивши ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку, але в умовах належного контролю за її поведінкою та виконання покладених на неї судом обов`язків, передбачених ст.76 КК України. Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи щодо застосування статей 69, 79 КК України, які є аналогічними доводам касаційної скарги прокурора, визнав їх безпідставними та належним чином умотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам ст. 65 КК України. При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що прокурором у апеляційній скарзі не наведено беззаперечних доводів на спростування висновків суду першої інстанції, не встановлено таких даних і під час апеляційного розгляду вказаного кримінального провадження. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і умотивованою. За таких обставин, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженій і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для її виправлення, попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим, за доводами касаційної скарги прокурора та матеріалами провадження, не вбачається. Колегією суддів не встановлено обставин, які відповідно до вимог ст. 413 КПК України вказували б на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судами при призначенні покарання ОСОБА_5 . Доводи касаційної скарги прокурора про допущення істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції у зв`язку з проведеннямрозгляду справи без участі потерпілої ОСОБА_7 , є безпідставними, оскільки, як убачається з копії ухвали від 04 вересня 2024 року, потерпіла ОСОБА_7 , була повідомлена належним чином про дату та час судового засідання проте не з`явилась до суду, заяв та клопотань не подавала, що відповідно до ч. 4 ст. 405 КК України не перешкоджає проведенню судового розгляду. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі прокуроране наведено, а незгода сторони обвинувачення із судовим рішенням, не може свідчити про порушення судом вимог кримінального процесуального закону. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, - ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року щодо ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3