Ухвала ККС ВС № 759/8730/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2025 року м. Київ справа № 759/8730/24 провадження № 51-587ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в кримінальному провадженні № 12024100080001305 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Києва, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої, засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, ОСОБА_4 визнано винуватою за ч. 3 ст. 309 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні та процесуальних витрат. Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою у тому, що вона 07 квітня 2024 о 18:19, перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , використовуючи мобільний телефон з абонентським номером НОМЕР_1 , в месенджері «Signal» у невстановленої слідством особи, яка умовно визначила себе як «RIKO», замовила особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, 4-ММС (4-метилметкатинон), після чого, продовжуючи свої злочинні дії, 08 квітня 2024 року приблизно о 17:00, діючи з прямим умислом, прибула в лісопаркову зону на вул. Михайла Котельникова в м. Києві, де в кущах знайшла за попередньо наданими координатами пакет з вмістом білої речовини, що містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, 4-ММС (4-метилметкатинон), масою 242,55 г, що є особливо великим розміром, яку вона придбала та стала незаконно зберігати без мети збуту до вилучення працівниками поліції під час проведення особистого обшуку, після того як в цей же день приблизно о 17:17 на виході з лісопаркової зони на вул. Михайла Котельникова, 89 у м. Києві була ними зупинена. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Прокурор у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції під час постановлення ухвали не надав належу оцінку усім доводам прокурора у апеляційній скарзі, зокрема, про те, що будь-яких відомостей, що свідчать про щире каяття обвинуваченої не встановлено, обставини придбання психотропної речовини виявлено під час огляду вилученого у ОСОБА_5 мобільного телефону, з огляду на що вважає рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК неприпустимим. Крім того, вважає, що апеляційний суд не дав жодної оцінки ступеню суспільної небезпеки цього кримінального правопорушення у сфері обігу психотропних речовин, яка визначається насамперед поширенням та згубним впливом наркоманії і токсикоманії на свідомість психічно нестійких людей, їх мораль і спосіб життя, що призводить до занепаду, деградації особистості. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК, і правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються. Доводи прокурора щодо безпідставного застосування до засудженої положень ст. 75 КК та невідповідності оскарженої ухвали положенням ст. 419 КПК колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. За правилами ст. 75 КК, у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченої до скоєного, дані про особу винної, яка раніше не судима, має середню освіту, не працевлаштована, заміжня, здійснює догляд за чоловіком ОСОБА_6 , 1971 року народження, який є людиною з інвалідністю другої групи, а також за свекрухою ОСОБА_7 , 1939 року народження, яка не пересувається та потребує стороннього догляду, має постійне місце проживання, під психоневрологічним та наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, а також взяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та відсутність обставин, що обтяжують покарання. Взявши до уваги вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд, врахувавши конкретні обставини вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, дійшов висновку про можливість призначення винній покарання в межах санкції ч. 3 ст. 309 КК у виді позбавлення волі із застосуванням правил ст. 75 КК з визначенням максимального іспитового строку, вважаючи при цьому, що виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства, однак в умовах здійснення контролю за її поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. На переконання суду першої інстанції, саме таке покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою обвинуваченої. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 за апеляційною скаргою сторони обвинувачення, доводи якої аналогічні доводам у касаційній скарзі прокурора, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення. Як убачається з постановленої ухвали, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що судом першої інстанції в повній мірі дотримані загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 КК, і наведені ґрунтовні мотиви застосування ст. 75 КК, що спростовує доводи апеляційної скарги про протилежне. Також колегія суддів апеляційного суду вказала на те, що всупереч доводам прокурора вважає вмотивованим висновок суду про визнання обставинами, що пом`якшують покарання щире каяття обвинуваченої та активне сприяння розкриттю злочину, з огляду на те, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення, а, як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження у суді першої та апеляційної інстанцій свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнала в повному обсязі, надавала послідовні логічні та достовірні показання, які не змінювала протягом усього часу, у зв`язку з чим у суді першої інстанції судовий розгляд відбувався відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК. Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення. Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої. Касаційна скарга прокурора не містить переконливих доводів на обґрунтування безпідставності застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК. Доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування оскарженого судового рішення, касаційна скарга не містить. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити прокурору, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року щодо засудженої ОСОБА_4 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3