Ухвала ККС ВС № 759/17305/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2025 року м. Київ справа № 759/17305/24 провадження № 51-3264ск25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 , встановив: Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 30 серпня 2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Аврамівка Уманського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено йому покарання у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік. На ОСОБА_5 покладено обов`язки, передбачені пунктами 1-3 частини 2 та пунктом 4 частини 3 статті 59-1 КК. За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку за таких обставин. 05 серпня 2024 року приблизно о 13:08 ОСОБА_5 , знаходячись біля будинку № 4-В по вул. Олександра Махова в м. Києві, незаконно зберігав при собі, без мети збуту, наркотичний засіб - метадон (фенадон), загальною масою 0,044 г. При цьому 05 серпня 2024 року у ранковий час ОСОБА_5 , знаходячись неподалік від перехрестя вул. Зодчих та бул. Миколи Руденка (бул. Кольцова) в м. Києві, зустрівся з невстановленою дізнанням особою, в якої безоплатно незаконно придбав дві таблетки білого кольору, схожі на таблетки, що містять наркотичний засіб, та які з метою подальшого особистого вживання сховав до кишені штанів, залишивши на зберігання при собі, без мети збуту, після чого направився у власних справах. Коли ОСОБА_5 05 серпня 2024 року приблизно о 13:08 знаходився біля буд. № 4-В по вул. Олександра Махова в м. Києві, він був викритий працівниками поліції, яким з кишені штанів добровільно видав для подальшого вилучення вищевказані дві таблетки білого кольору, масами по 0,500 г кожна. Згідно з висновком експертизи матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/111-24/45223-НЗПРАП від 19 серпня 2024 року, надані на дослідження таблетки білого кольору містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон). Загальна маса метадону (фенадону) в таблетках становить 0,044 г. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 30 серпня 2024 року щодо ОСОБА_5 - без зміни. У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаної ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимог статті 50 КК, а також не достатньо враховано, що ОСОБА_5 вчинено кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тобто правопорушення, передбачене частиною 1 статті 309 КК. Крім того, вказує, що апеляційним судом не зважено на обставини вчинення вказаного кримінального правопорушення засудженим та не надано жодної оцінки тому, що ОСОБА_5 раніше п`ять разів було засуджено за злочини проти власності до реальних покарань та через незначний проміжок часу він знову вчинив кримінальний проступок. Також, стверджує, що згідно даних матеріалів провадження, засуджений не перебуває на обліку у лікаря нарколога. Водночас прокурор зазначає, що ОСОБА_5 звернувся до лікувального закладу КНП «КМНКЛ Соціотерапія» для проходження лікування від наркоманії через вісім місяців після постановлення судом першої інстанції вироку. Вказане, на думку прокурора, свідчить про те, що засуджений вимушено звернувся до цього закладу з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки останнім заявлено клопотання в суді апеляційної інстанції про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК. З огляду на зазначене, прокурор вважає, що у суду апеляційної інстанції не було підстав для залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора, враховуючи особу засудженого, ступень тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, а також обставини кримінального провадження. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, зокрема, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються. Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Так, при призначенні покарання суд керується положеннями, передбаченими статтями 50, 65 КК. Зокрема, відповідно до положень, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Відповідно до статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Таким чином, законодавцем визначено, що явно несправедливим через м`якість або суворість покарання може бути саме за видом чи розміром. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Разом із тим, судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі статтею 12 КК є кримінальним проступком; ставлення ОСОБА_5 до вчиненого, а саме визнання ним вини; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він неодружений, не працює, за даними наявної документації на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше неодноразово судимий. Як убачається зі змісту вироку, при призначенні покарання ОСОБА_5 районний суд врахував наявність такої пом`якшуючої обставини, як щире каяття, та не встановив обставин, які обтяжують його покарання. При цьому місцевий суд не знайшов правових підстав для призначення ОСОБА_5 покарання у виді штрафу або виправних робіт, врахувавши особу обвинуваченого, конкретні обставини кримінального правопорушення, а також те, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що останній офіційно працевлаштований. Отже, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання у виді пробаційного нагляду, вважав таке покарання достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, погодився з призначеним засудженому покаранням. Зокрема, апеляційний суд зазначив у своєму рішенні, що районний суд, обираючи вид та розмір покарання ОСОБА_5 у виді пробаційного нагляду, врахував визнання ним вини, як пом`якшуючу покарання обставину його щире каяття, відсутність обтяжуючих покарання обставин, вчинення кримінального правопорушення у формі кримінального проступку, дані про особу обвинуваченого, який є неодноразово судимим. При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що під час апеляційного розгляду ОСОБА_5 надана позитивна характеристика з місця роботи та виписка з медичної картки хворого, у відповідності до якої у квітні 2025 останній пройшов лікування від наркоманії. Апеляційний суд, врахувавши зазначені обставини, а також те, що ОСОБА_5 вперше вчинив кримінальний проступок, пов`язаний з незаконним обігом наркотичних засобів, погодився з висновком районного суду про те, що покарання у виді пробаційного нагляду, яке наближене до максимального, передбаченого санкцією частини 1 статті 309 КК, є таким, що відповідає меті, визначеній у статті 50 КК, та сприятиме його виправленню. З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки при призначенні ОСОБА_5 покарання було дотримано вимоги статей 50, 65-67 КК. До того ж зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом. Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66та 67 КК), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта. Враховуючи викладене, підстав вважати, що покарання, призначене засудженому ОСОБА_5 , є явно несправедливим через м`якість немає. Що стосується доводівпрокурора про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки тому, що ОСОБА_5 раніше було п`ять разів засуджено за злочини проти власності до реальних покарань, то колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_5 є неодноразово судимою особою і після звільнення з місць позбавлення волі не став на шлях виправлення. Водночас суд дійшов висновку, що вказані доводи є непереконливими, оскільки засуджений працевлаштований, пройшов курс лікування від наркоманії, що свідчить про налаштування на здійснення добропорядного способу життя, а покарання у виді пробаційного нагляду з покладенням обов`язків, передбачених статтею 59-1 КК, є домірним вчиненому кримінальному проступку. Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду та не вбачає невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_5 , а також не вважає призначене покарання явно несправедливим через його м`якість, з урахуванням того, що останньому призначено покарання навіть не в мінімальних межах санкції, передбаченої частиною 1 статті 309 КК. Зокрема, санкцією частини 1 статті 309 КК передбачено покарання у видіштрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п`яти років, або обмеженням волі на той самий строк. Також, колегія суддів вважає, що не є слушними посилання прокурора на те, що ОСОБА_5 пройшов лікування від наркоманії лише через вісім місяців після постановлення судом першої інстанції вироку, що, на його думку, свідчить про те, що останній зробив це з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки просив у суді апеляційної інстанції звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі частини 4 статті 309 КК. Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до змісту оскаржуваного рішення в даному кримінальному провадженні не вирішувалось питання про закриття провадження на підставі частини 4 статті 309 КК, а те що засуджений пройшов курс лікування від наркоманії враховано судами як дані про особу останнього. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК, а його висновки про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Водночас в касаційній скарзі прокурора не наведено переконливих доводів на обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які потребують перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданої копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає. З огляду на викладене, керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд постановив: Відмовити прокурору ОСОБА_4 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3