Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3593/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3593/24 пров. № А/857/21358/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мартиць О.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернопіль 31 липня 2024 року, у справі №500/3593/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 04.06.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, просила: визнати протиправною та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.04.2024 №192650011164 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 10.04.2024 ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.04.2024 №192650011164 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Частково задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Суд першої інстанції вказав, що 27.12.1993 видано ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серія НОМЕР_1 . Суд першої інстанції наголосив, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи. Суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.04.2024 №192650011164 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягають до задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року та в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Порядком 22-1 передбачено, що при зверненні за призначенням пенсії надаються, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Скаржник вказує, що позивач не підтвердив факт саме проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 26.04.1986 до 01.01.1993 не менше чотирьох років, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.04.2024 №192650011164 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії є обґрунтованим та правомірним. Скаржник вказує, шо суд першої інстанції безпідставно поклав зобов`язання на відповідача на Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується посвідченням категорії 4 серія НОМЕР_1 , виданим 27.12.1993 Тернопільською обласною державною адміністрацією. 10.04.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №192650011164 від 17.04.2024 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У рішенні вказано, що зниження пенсійного віку визначене статтею 55 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, якщо вони постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років становить 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Вік позивача 55 років 04 місяців 05 днів. Станом на 01.01.1993 позивач проживала та працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю 2 роки 9 місяців 21 день. Страховий стаж становить 36 років 07 місяців 24 дні. Враховуючи вищезазначене прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно пункту 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки станом на 01 січня 1993 року факт проживання та роботи позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю складає менше 4 років, що не дає права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Вважаючи відмову про призначення пенсії протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року, держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.03.2003 (далі - Закон №1058), за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати : пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року за наявності страхового стажу не менше 30 років. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796, статтею 49 якого визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно ч.1 ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796), особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Відповідно до ч.2 ст.55 Закону №796, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років. До того ж, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058 та Закону №796. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058, з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796. Водночас, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років до 01.01.1993. Спір між позивачем та відповідачами у даній справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Відповідно до п.2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796). Як це встановлено судом першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу орган пенсійного фонду зазначив, що період проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить 02 роки 09 місяців 21 день. Зазначені висновки були зроблені на підставі аналізу долучених до заяви документів. Зокрема, згідно довідки Відділу «Центр надання адміністративних послуг» Чортківської міської ради від 03.04.2022 №б/н згідно якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно поквартирної картки та паспорта громадянина України НОМЕР_2 , виданого Чортківським РВ УМВС України в Тернопільській області 30.09.1997, була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06.08.1985 по 26.08.1986 та з 12.07.1990 по теперішній час. Актом про встановлення факту проживання від 08.04.2024 стверджується те, що ОСОБА_1 проживала в АДРЕСА_1 без реєстрації з вересня 1986 року по червень 1990 року. Довідкою Чортківського ліцею №1 ім. М. Шашкевича №66 від 11.04.2024 підтверджується факт навчання ОСОБА_1 в Чортківській середній школі №1 з 01.09.1976 по 25.06.1986. Згідно записів №№1-2 трудової книжки НОМЕР_3 від 04.06.1986 ОСОБА_1 02.06.1986 прийнята на посаду оператора Об`єднання по торгівлі продовольчими товарами Чортківського райСТ і 27.08.1986 звільнена за власним бажанням у зв`язку з зарахуванням на навчання в Львівський торгово-економічний інститут. Проте, статтею 14 Закону №796 визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія

4. Як вбачається з матеріалів справи, Тернопільською обласною державною адміністрацією 27.12.1993 видано ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серія НОМЕР_1 . Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501) який був чинним на момент видачі позивачці посвідчення, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В. Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання. Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка. Аналіз вищевикладених положень дає підстави суду апеляційної інстанції погодитись з висновком суду першої інстанції, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону № 796-ХІІ, є відповідне посвідчення. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі № 572/47/17 та від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17 та від 21.11.2019 у справі №572/47/17, який враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення взято до уваги інформацію Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної військової адміністрації, яка надана на адвокатський запит листом №04-03-10/1257 від 17.04.2024 щодо ОСОБА_1 , а саме щодо того, що останній дійсно було видане посвідчення особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вона за станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років, категорії 4, серії В-П, №183678. Посвідчення видано згідно протоколу №61 від 25 грудня 1993 року про вручення республіканських посвідчень особам, що постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дата вручення 25.12.1993 року, місце вручення м. Чортків. Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що наявність у позивача на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії дійсного посвідчення громадянина, який постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 свідчить про те, що Тернопільською обласною державною адміністрацією вже було визнано, що період проживання (роботи) позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить більше 4 років. Таким чином, період проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить більше 4 років, що є безумовною підставою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями ст.55 Закону № 796-ХІІ. Доказів скасування чи визнання недійсним посвідчення позивача як громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 відповідачем до суду не подано та судом не встановлено. Суд апеляційної інстанції зазначає, що на час звернення до суду належність позивача до категорії осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, сторонами не заперечувалась та не оспорювалась, а отже позивач є особою, яка має право на користування пільгами, встановленими Законом №796. При цьому, однією із таких пільг є зменшення віку, необхідного для призначення і виплати пенсії відповідно до Закону №1058 і Закону №796. Вказана позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 по справі №205/8713/16-а, від 25.11.2019 по справі №464/4150/17, від 09.01.2020 по справі №363/3976/16-а та від 06.04.2020 по справі №752/15346/17. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач набула право на призначення пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку, що підставою рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №192650011164 від 17.04.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного визнати таким, що не відповідає вимогам чинного закону. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на застосування при розгляді заяви позивача щодо призначення пенсії принципу екстериторіальності та вважає за необхідне зазначити таке. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії із зниженням пенсійного віку до ГУ ПФУ у Тернопільській області, яка була передана за принципом екстериторіальності до ГУ ПФУ в Запорізькій області. Так, Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України №13-1 від 07.07.2014), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058 (далі - Порядок №22-1). 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України №25-1 від 16.12.2020 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України №339/35961 від 16.03.2021» (далі - Постанова правління ПФУ №25-1). Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами ПФУ принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФУ в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до п.1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу ПФУ через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно п.4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Згідно п.4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналізуючи зазначені норми Порядку №22-1 суд апеляційної інстанції зазначає, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу ПФУ), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу ПФУ), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10); виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган ПФУ) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, з урахуванням п.4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у спірних правовідносинах, в частині зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення є ГУ ПФУ в Запорізькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності та який розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у такому призначенні. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що ГУ ПФУ у Тернопільській області не здійснювало розгляду заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому аргументи скаржника ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо відсутності правових та фактичних обставини для зобов`язання його повторно розглянути заяву позивача є безпідставні. Відтак, судом першої інстанції правильно визначено орган пенсійного фонду на якого покладено зобов`язання щодо повторного розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії на підставі ст. 55 Закону №796. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності рішення про відмову позивачу у призначені пенсії, та правильно визначив спосіб захисту порушеного права, який відповідає меті та завданню адміністративного судочинства. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог частково, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі №500/3593/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко