Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2605/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/2605/24 пров. № А/857/14331/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Довгої О.І. розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року, ухвалене суддею Друзенко Н.В. у м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 460/2605/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо непризначення з 27.12.2023 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 27.12.2023 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 09 травня 2024 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29.12.2023 № 172050005486 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 27.12.2023 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області суму судовий збір у сумі 968,96 грн. Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що документами, які подав позивач, підтверджено право позивача на зниження пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, суд зазначив, що позивач має для цього достатній страховий стаж (24 роки) та досягнув віку з якого призначається пенсія (54 роки). Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач зазначає те, що позивач не має права на зниження пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки, позивач не проживав у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року більше 3 років. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що позивач є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3). 27.12.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області із заявою про призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 29.12.2023 року Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення № 172050005486, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку тим, що позивач не проживав зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років. У рішенні відповідач вказав, що страховий стаж позивача становить 25 років 3 місяці 24 дні. Період проживання (роботи) заявника в зоні гарантованого добровільного відселення становить 32 роки 10 місяців 6 днів, а станом на 01.01.1993 становить - 2 роки 5 місяців 5 днів. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано періоди з 13.12.1988 по 20.11.1990, оскільки в цей період заявник проходив військову службу, однак інформація про місцезнаходження військової частини відсутня. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.03.2003 року передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За нормою статті 26 вказаного Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Сторонами не заперечується та обставина, що позивач на час звернення до відповідача досяг віку 54 роки. Позивач просить відповідача призначити пенсію зі зменшенням встановленого законом віку виходу на пенсію, як особі, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII). Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Отже, умовою для надання пенсій особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні у зоні гарантованого добровільного відселення зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 6 років, є те, що особа повинна була прожити або відпрацювати у цій зоні не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року. У іншому випадку питання про зменшення пенсійного віку не розглядається. Крім того, початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додаткове зниження пенсійного віку на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, визначається залежно від часу проживання, роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії. Відповідно до статті 15 Закон № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 постанови правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями); посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»); Апеляційний суд встановив те, що позивач має посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (3 категорія) серії НОМЕР_1 . Таке посвідчення, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII, видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років. Зважаючи на те, що посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії видається особам, які постійно проживали або постійно працювали чи постійно навчалися на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01 січня 1993 року не менше 3 років, а для розгляду питання про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку значення має лише факт проживання чи праці у цій зоні, то посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії серії НОМЕР_1 не підтверджує факт проживання чи праці позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01 січня 1993 року не менше 3 років. В такому випадку, до уваги приймаються довідки про період проживання, роботи на території зони гарантованого добровільного відселення. Для цього позивач надав довідку Володимирецької селищної ради Рівненської області від 30.05.2023 року № 789, у якій зазначено, що позивач зареєстрований та постійно проживав у с. Красносілля, Вараського (Володимирецького) району Рівненської області з 08.08.1988 року по теперішній час. Відповідач заперечує факт проживання позивача на території гарантованого добровільного відселення з 13.12.1988 по 20.11.1990, оскільки, в цей період заявник проходив військову службу, однак інформація про місцезнаходження військової частини відсутня. Апеляційний суд звертає увагу на те, що рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 13.11.2023 року у справі № 556/2377/22 про встановлення факту проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (с. Красносілля, Вараського (Володимирецького) району Рівненської області) в період з 26.04.1986 року по 07.08.1988 року не береться до уваги при встановленні часу проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселенняю, зважаючи на наступне. Відповідно до частини 1 та 2 статті 235 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Водночас, як йшлося вище, відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Порядку № 22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями); посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»); Тобто, Порядок № 22-1, передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення у вказаному переліку відсутнє. З огляду на сказане, факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення (с. Красносілля, Вараського (Володимирецького) району Рівненської області) в період з 26.04.1986 року по 07.08.1988 року не може бути підтверджений судовим рішенням. Проаналізувавши вказані докази про період проживання позивача у с. Красносілля, Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення, апеляційний суд встановив, що позивач станом на 01 січня 1993 року проживав у цьому населеному пункті більше 3 років. Зважаючи на наведене, позивач має право на зниження пенсійного віку, кількість років зниження якого залежить від тривалості проживання позивача в зоні радіоактивного забруднення. Для встановлення права позивача на початкову величину зниження пенсійного віку строком на 3 роки, необхідно встановити чи позивач постійно проживав або постійно працював у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період. На підтвердження факту проживання та праці на території гарантованого добровільного відселення, з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 року по 31 липня 1986 року, позивач не надав жодних документів. Отже, позивач не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки. Оскільки додаткове зменшення пенсійного віку застосовується виходячи з розрахунку 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, але не більше 6 років, то для обчислення кількості років, на які додатково позивач має право зменшити пенсійний вік, необхідно встановити час проживання, роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. На підтвердження цих обставин позивач надав довідку Володимирецької селищної ради Рівненської області від 30.05.2023 року № 789, у якій зазначено, що позивач зареєстрований та постійно проживав у с. Красносілля, Вараського (Володимирецького) району Рівненської області з 08.08.1988 року по теперішній час. Проаналізувавши вказану довідку, апеляційний суд встановив, що ця довідка підтверджує факт проживання позивача протягом часу зазначеного у довідці у с. Красносілля, Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, яке належить до зони гарантованого добровільного відселення. Однак, встановлення тривалості проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що дає позивачу право на додаткове зменшення пенсійного віку є прерогативою відповідача, тому суд не може вдаватись до відповідних обчислень, виконуючи, у такий спосіб, функції органу, що призначає пенсію. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву позивача від 27.12.2023 року про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з врахуванням висновків апеляційного суду у цій справі. Отже, висновки, які зробив апеляційний суд у цій справі свідчать про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29.12.2023 № 172050005486 про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним. Водночас, апеляційний суд вважає, що позовна вимога про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо непризначення з 27.12.2023 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не є належним способом захисту порушеного права. Апеляційний суд, для ефективного захисту прав позивача, на підставі ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити вказану позовну вимогу, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29.12.2023 № 172050005486 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 27.12.2023 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то апеляційний суд вважає необхідне вийти за межі позовної вимоги та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву позивача від 27.12.2023 року про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, з урахуванням висновків суду у цій справі. Необхідність задоволення позовної вимоги у вказаний спосіб пов`язана з тим, що встановлення тривалості проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що дає позивачу право на додаткове зменшення пенсійного віку є прерогативою відповідача, тому суд не може вдаватись до відповідних обчислень, виконуючи, у такий спосіб, функції органу, що призначає пенсію. При цьому, зобов`язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії необхідно Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яке, за принципом екстериторіальності, визначене як орган пенсійного фонду, що вирішує питання про призначення пенсії позивачу на підставі його заяви від 27.12.2023 року. Отже, суд першої інстанції, при задоволенні цієї позовної вимоги, допустив порушення норм матеріального права, в частині порушення норм, які встановлюють порядок обчислення кількості років зменшення пенсійного віку та визначають орган, який призначає пенсію. Підводячи підсумок наведеного вище апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом: - визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29.12.2023 № 172050005486 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2023 року про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення. - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.12.2023 року врахувати, що: - ОСОБА_1 не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки; - ОСОБА_1 має право на зниження пенсійного віку з розрахунку 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, протягом періодів що вказані у довідці Володимирецької селищної ради Рівненської області від 30.05.2023 року № 789, але не більше, ніж на 6 років. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права. Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому її необхідно задовольнити частково, водночас, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позову. Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд зазначає наступне. Згідно із частинами 1 та 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог Апеляційний суд встановив, що позивач сплатив судовий збір за подання позову в сумі 1211,20 грн, як за одну немайнову вимогу. Зважаючи на те, що апеляційний суд задовольнив одну немайнову вимогу, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1211,20 грн. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 травня 2024 року в справі № 460/2605/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 29.12.2023 № 172050005486 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.12.2023 року про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, з урахуванням висновків суду у цій справі. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 27.12.2023 року врахувати, що: - ОСОБА_1 не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки; - ОСОБА_1 має право на зниження пенсійного віку, з розрахунку 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення, протягом періодів що вказані у довідці Володимирецької селищної ради Рівненської області від 30.05.2023 року № 789, але не більше, ніж на 6 років. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одну двісті одинадцять гривень 20 копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська О. І. Довга