Постанова Київський апеляційний суд № 372/4020/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Висоцька Г.В. Єдиний унікальний номер справи № 372/4020/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/15320/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 грудня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В. секретар - Кролівець О.В. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи Орган опіки на піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Українська міська рада Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним позовом. Позовна заява мотивована тим, що вони є батьками ОСОБА_5 . Від шлюбу із ОСОБА_6 , ОСОБА_5 має дитину - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від шлюбу з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 має двох дітей - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обґрунтування своїх вимог вказали, що позивачі є бабою та дідом зазначених дітей. Батьки дітей - відповідачі у справі, не займаються вихованням та утриманням дітей. Відповідачі будь-якої допомоги на утримання дітей не надають, не піклуються про їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток. Відповідачі не можуть займатися дітьми, оскільки відповідач ОСОБА_3 є особою, яка зловживає спиртними напоями, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є наркозалежними особами. Вказували, що діти проживають з ними, тобто з дідом та бабою, знаходяться на їх повному утриманні. Жоден з батьків (відповідачів у справі), не займаються вихованням та утриманням дітей. Відповідачі будь-якої допомоги на утримання дітей не надають, не піклуються про їх здоров`я, фізичний та духовний розвиток. Тому у найкращих інтересах дітей позбавити їх батьківських прав. У позові просили: - позбавити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - позбавити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 батьківських прав відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На адресу суду надійшов 05 січня 2022 року відзив на позовну заяву від представника відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . У відзиві представник заперечив проти позову у повному обсязі з підстав необґрунтованості та надуманості. На думку відповідачів подана позовна заява є помстою з боку позивачів, а також позивачі мають на меті, позбавивши відповідачів батьківських прав, залишаючись у статусі опікунів дітей, використовувати житло, що належить ОСОБА_10 на праві власності, в яких зареєстроване місце проживання дітей. З початку 2021 року, сторони всі разом з дітьми проживали в будинку, який належить позивачам у м. Кагарлик. Після виникнення конфліктної ситуації, пов`язаної з грошима, відповідачі разом із дітьми переїхали проживати до м. Києва. У травні 2021 року діти гостювали у хрещеної матері ОСОБА_4 у с. Копачів, звідки їх забрали позивачі. В серпні 2021 року ОСОБА_5 хотіла забрати дітей у ОСОБА_1 , однак остання повідомила, що вони разом із дітьми поїхали відпочивати до моря. Після чого, відповідачі отримали повідомлення про необхідність з`явитися на засідання комісії захисту прав дітей Української міської ради Обухівського району Київської області для вирішення питання про позбавлення їх батьківських прав відносно їх дітей за позивачів. Відповідачам невідомо, де перебувають діти, позивачі їх переховують. Відповідачі переконані, що діти мають проживати разом із ними. Відповідачі мають постійний дохід від оренди квартир, та ОСОБА_5 є офіційно працевлаштованою. Твердження позивачів, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є наркозалежними не відповідають дійсності, є надуманими та необґрунтованими. Висновок органу опіки не може слугувати належним та допустимим доказом, оскільки ним не досліджувалось взагалі питання умов проживання дітей за місцем їх реєстрації у м. Києві. Ухвалою суду від 19 липня 2022 року замінено неналежну третю особу Українську міську раду Обухівського району Київської області як орган опіки та піклування на належну Орган опіки та піклування Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації; зобов`язано скласти висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачів по справі. Протокольною ухвалою суду від 14 жовтня 2022 року залучено в якості третьої особи без самостійних вимог Українську міську раду Обухівського району Київської області як орган опіки та піклування та визнано явку представника обов`язковою. Ухвалою суду від 20 січня 2023 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачі подали апеляційну скаргу. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі посилалися на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважають, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що судом не враховані надані позивачами письмові докази, які підтверджували невиконання відповідачами батьківських обов`язків. Дані письмові докази останніми спростовані нічим не були. Відповідно до виписок з медичних карток дітей, декларацій про вибір лікаря законними представниками дітей з вересня 2019 року вказані позивачі. Дані про відповідачів у вказаних документах щодо дітей відсутні, тобто батьки з 2019 року і на час прийняття рішення, 2023 рік, більше чотирьох років не цікавились станом здоров`я дітей, що свідчить про невиконання ними батьківських обов`язків. Суд, відмовляючи в задоволенні позову повністю залишив поза увагою бездіяльність співвідповідача по справі - ОСОБА_3 щодо свого сина ОСОБА_11 . Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з`являвся, своїх пояснень не подав, тим самим не спростовував позиції позивачів, про те, що він є хронічним алкоголіком, життям свого сина не цікавиться. Судом першої інстанції було враховано довідку №455877 від 28 грудня 2021 року, що ОСОБА_5 не перебуває на обліку в КП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», водночас не враховано лікування в центрі «Свобода без коду», епікриз з медичної картки №1481 від 12 квітня 2021 року; виписний епікриз на ОСОБА_4 . Представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві вважав скаргу необґрунтованою, наведені апелянтами доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції. Вказував, що апеляційна скарга має бути відхилена, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року залишено без змін, як таке, що ухвалено судом із додержанням норм матеріального та процесуального права при повному дослідженні судом всіх обставин справи. З наявних матеріалів справи неможливо встановити факт ухилення відповідачів від виконання своїх обов`язків. Відповідачка ОСОБА_5 довела свою обізнаність життям старшої дитини, особливостями його характеру, справами в навчальному закладі, здібностями до різних предметів. Вказана інформація, на переконання суду свідчила про прояв щирої зацікавленості життям своєї дитини. Позивачами не доведено, що поведінка відповідачів відносно дітей є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батьків по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків відносно дітей. Постановою Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року рішення залишено без змін. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивачі не довели належними, допустимими та достатніми доказами факт ухилення відповідачів від виконання своїх батьківських обов`язків, а також те, що поведінка відповідачів відносно дітей є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду доказів, у чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батьків по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків відносно дітей. Суди критично оцінили висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оскільки вважали його недостатньо обґрунтованим, таким, що не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту ухилення відповідачів від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до них такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Постановою Верховного Суду від 24 липня 2024 року постанова Київського апеляційного суду від 04 березня 2024 року скасована, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У постанові зазначено, що відхиляючи апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_12 на рішення районного суду, яким відмовлено у задоволенні їх позову, суд апеляційної інстанції, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, яка має важливе значення, оскільки стосується прав та інтересів дітей, формально послався на недоведеність ними позовних вимог, належно не дослідивши всі надані суду докази та не перевіривши доводів позивачів. Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Формально вказуючи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не довели факту вживання ОСОБА_4 . Та ОСОБА_5 наркотичних речовин, суд апеляційної інстанції не перевірив їх доводів та взагалі не надав жодної правової оцінки наданій позивачами медичній документації щодо їх лікування у спеціалізованих клініках, що порушує вимоги підпункту в) пункту 2 частини першої статті 382 ЦПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував батьківську поведінку ОСОБА_3 щодо дитини, у порушення частини другої статті 171 Сімейного Кодексу України не вислухав думку дитини - ОСОБА_7 , щодо задоволення позовних вимог у цій частині, який у силу свого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), мав висловити свою думку про позбавлення батьківських прав свого батька щодо себе. Відповідно до частини шостої статті 19 Сімейного Кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Верховний Суд звертає увагу, що, відхиляючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , по відношенню до дітей: ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , апеляційний суд формально вказав, що висновок є недостатньо обґрунтованим, не конкретизувавши, що саме не було обґрунтовано, а також послався на те, що при складанні висновку у органу опіки та піклування була відсутня будь-яка інформація про умови проживання дітей за місцем їхнього проживання та реєстрації із батьками у м. Києві. Проте, у цій справі вирішується питання позбавлення батьківських прав осіб через неналежне, на думку позивачів, виконання батьківських обов`язків та хронічного алкоголізму та наркоманії батьків, а не визначення місця проживання дітей. Отже, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не забезпечив повного та належного розгляду справи, не перевірив у достатній мірі доводів позовної заяви та не дослідив всіх наявних у матеріалах справи доказів, не надав їм належної правової оцінки та не забезпечив змагальності процесу. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Представник відповідача приймала участь у розгляді справи в апеляційному суду. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 25 листопада 2024 року, 02 грудня 2024 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Представник позивачів, відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Представник відповідачів адвокат Петронюк Р.В. подав до суду заяву, в якій повідомив про припинення договору про надання правової допомоги з відповідачами. Відповідачі заявили про самостійний захист своїх інтересів. Відповідач ОСОБА_3 повідомлений про день та час розгляду справи, однак до суду не з`явився, будь-яких заяв, клопотань про поважність неявки суду не надав. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Враховуючи ,що апелянт та третя особа повідомлені належним чином , відсутні підстави вважати їх неявку поважною. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суд першої інстанції встановив, що позивачі є батьками ОСОБА_5 ( ОСОБА_15 ) ОСОБА_15 уклала шлюб із ОСОБА_3 та отримала прізвище « ОСОБА_16 » (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ). Від даного шлюбу у них народився син - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_18 розірвано 18 лютого 2010 року. При розірванні шлюбу ОСОБА_18 отримала прізвище - « ОСОБА_12 » (копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ). ОСОБА_15 17 вересня 2010 року змінила ім`я на « ОСОБА_19 » (копія свідоцтва по зміну імені НОМЕР_3 ). В подальшому ,08 листопада 2013 року, ОСОБА_5 уклала шлюб із ОСОБА_4 та отримала прізвище « ОСОБА_10 » (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ). Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с. 15-16). Рішенням виконавчого комітету Української міської ради від 23 вересня 2021 року № 329 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадян: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 відносно неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В матеріалах справи також міститься витяг з протоколу № 2 від 04 серпня 2021 року засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Української міської ради, згідно якого вирішено стати на захист прав та законних інтересів дітей за заявою ОСОБА_1 , та перенести розгляд даного питання на наступне засідання комісії. (т.1 а.с. 223-224) . Протоколом № 3 цієї комісії від 03 вересня 20201 року вирішено надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 відносно дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (т.1 а.с. 227) В матеріалах справи містяться постанова про закриття кримінального провадження від 26 травня 2022 року, в якій зазначено ,що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у зв`язку із воєнним станом в Україні, виїхали з онуками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за межі України (т.1 а.с. 132). Згідно довідки № 455877 від 28 грудня 2021 року Лікарні «Соціотерапія», ОСОБА_5 , 1987 року народження під наркологічним - динамічним наглядом не перебуває (т.1 а.с. 65). Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації у висновку від 19 серпня 2022 року зазначив, що у зв`язку із тим, що діти не проживали у Дніпровському районі м.Києва і не користувалися закладами освіти, охорони здоров`я, він позбавлений можливості дослідити питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відносно їх дітей (т.1 а.с. 158-160) Як видно з матеріалів справи, позивачі надали докази щодо спільного проживання із онуками, (характеристики на ОСОБА_7 , висновок практичного психолога щодо ОСОБА_7 , медичні декларації щодо усіх онуків) що свідчить про те, що починаючи із 2019 року онуки весь час знаходяться разом із бабою та дідом. У висновку психолога зазначено, що ОСОБА_7 матір та вітчима - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 він не бачить у своїй картині світу, визнає їх право помилятися, та з сумом і категоричністю говорить про неможливість подальшого адекватного спілкування та проживання з батьками, про їх неспроможність дбати про своїх дітей Вбачає найкращим місцем для їх життя та розвитку (себе та своїх молодших брата та сестри) у родині бабусі та дідуся. Згідно заяв ОСОБА_5 , у 2021 року вона передавала своїх малолітніх дітей під опіку ОСОБА_20 ( т.1 .а.с. 173-174 ) . У липні 2020 року ОСОБА_5 уклала договір-заяву про лікування від табакокуріння (т.1 а.с. 175). Крім того , матеріали справи містять епікріз з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_5 ( т.1 а.с.176-179) .Згідно епікрізу ОСОБА_5 встановлено діагноз «Розлад адаптації з переважним порушенням поведінки та емоцій у акцетуйованої особистості по експлозивному типу. Психопатоподібний синдром F -43.25» Згідно еіпкрізу ОСОБА_4 встановлено діагноз психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання метадону, синдром відміни з виходом в астенію» ( т.1 а.с. 180). Крім того, ОСОБА_4 має діагноз ангіогенний сепсис у наркомана (т.1 а.с. 189). Як пояснила ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції, свого першого чоловіка ОСОБА_3 вона не бачила більше п`яти років. Із своїми батьками ОСОБА_5 не спілкується. З дітьми вона не бачилась із 2021 року. Належних і допустимих доказів вирішення питання щодо спілкування з дітьми, організації їхнього життя, піклування про здоров`я, освіту, розвиток своїх дітей відповідачі не надали ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції. Слід врахувати і процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_3 який в судові засідання не з`являвся, будь-якого свого відношення до позову не висловив, не цікавився розглядом справи у всіх інстанціях . Згідно частини 4 статті 19 Сімейного Кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсний обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 СК України). При цьому, суд може не погодитись із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України). Висновок органу опіки та піклування, прийнятий з дотриманням вимог законодавства, відповідачами не спростований, є достатньо обґрунтованим і мотивованим щодо доцільності позбавлення відповідачів у справі батьківських право відносно їх дітей, інтересам дітей не суперечить. Суд першої інстанції, відхиляючи висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , по відношенню до дітей: ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , формально вказав, що висновок є недостатньо обґрунтованим, не конкретизувавши, що саме не було обґрунтовано, а також послався на те, що при складанні висновку у органу опіки та піклування була відсутня будь-яка інформація про умови проживання дітей за місцем їхнього проживання та реєстрації із батьками у м. Києві. Натомість матеріали справи містять акти обстеження житлових дітей як за адресою батьків, так і за адресою баби з дідом. Разом з тим, слід зауважити, що у цій справі вирішується питання позбавлення батьківських прав осіб через неналежне, на думку позивачів, виконання батьківських обов`язків та хронічного алкоголізму та наркоманії батьків, а не визначення місця проживання дітей. Докази щодо стану здоров`я ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , надані позивачами, відповідно до ст. 76-81 ЦПК України відповідачами не спростовані. Слід зауважити, що саме в цей період, 2019 - 2021 роки, діти стали проживати з бабою і дідом, і відповідачі цього не заперечували. Відповідно до ч.1 с. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. У принципі 6 Деклараціі прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав « ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини , її навчання , підготовку до самостійного життя , зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування. Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Відповідно до ст. 164 Сімейного Кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; є хронічними алкоголіками або наркоманами; У п. 15 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007 року роз`яснює, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (п.18 зазначеної Постанови). Встановлені обставини свідчать про невиконання відповідачами обов`язків по утриманню своїх дітей протягом тривалого часу та байдуже ставлення до своїх дітей . Зважаючи на вищенаведені вимоги чинного законодавства України, роз`яснення пленуму Верховного Суду України мають бути переконливі докази того, що батько\мати свідомо усунулись від виконання обов`язку встановленого законом, враховуючи при цьому поведінку батьків. Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці. Згідно із ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини , батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток , батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя , батьки зобов`язані поважати дитину. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України, Відповідно до ч. 3 ст.155 Сімейного Кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Частиною 4 статті 155 Сімейного Кодексу України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Пункт 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснює, що не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини. Позбавлення батьківських прав допускається тоді, коли змінити ставлення батьків до виховання дитини неможливо (ухвала ВССУ від 01 листопада 2017 року у справі № 211/559/16-ц). Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15ц зазначив, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного Кодексу України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Статтею 165 Сімейного Кодексу України встановлено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа , в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор а також сама дитина, по досягненню чотирнадцяти років. У цьому випадку особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав із підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного Кодексу України, повинна довести, що батьки (один з батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один з батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки. Як видно із матеріалів справи , свідомими діями відповідачів тривалий час порушуються права їх дітей , двоє з яких малолітні ,на утримання та належне виховання, спілкування, увагу, турботу та матеріальне забезпечення. Зазначені факти, враховуючи винну поведінку відповідачів, апеляційний суд розцінює як ухилення від виховання дітей . Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Матеріали справи свідчать про тривале розірвання зв`язків між дітьми та батьками , і на сьогоднішній день відсутні докази можливого їх відновлення. Відповідачі відповідно до ст. 76-81 ЦПК України не надали жодного доказу на спростування тверджень позивачів щодо ухилення від виховання дітей, не надала належних і допустимих доказів поважності причин невиконання батьківських обов`язків щодо виховання трьох дітей. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги. Посилання відповідачів на ту обставину, що дії позивачів направлені на заволодіння майном відповідачів жодним чином не підтвердженні, і взагалі не стосуються предмету спору. Відповідно до приписів ст. 171 Сімейного Кодексу України суд першої інстанції не заслуховував думку дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що вказав Верховний Суд у постанові. Разом з тим і суд апеляційної інстанції позбавлений такої можливості, враховуючи, що в даний час позивачі із дітьми перебувають за межами України у зв`язку із продовженням воєнного стану. При цьому апеляційний суд бере до уваги висновки психолога щодо ОСОБА_7 , які відповідачами також не спростовані. Відповідно до цього висновку, ОСОБА_21 усвідомлює суть спору аби зрозуміти у достатній мірі позовні вимоги та висловити свою згоду чи незгоду про позбавлення її батьків батьківських прав відносно неї. За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Тобто, відповідно до ЦПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Суд апеляційної інстанції встановив і це підтверджується наявними в справі доказами відсутність об`єктивних підстав, які б зумовлювали таку тривалу неналежну поведінку матері ОСОБА_5 та батьків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по відношенню до своїх дітей, тому вважає, що інші заходи впливу на відповідачів, окрім позбавлення їх батьківських прав, будуть недостатніми, і що в кінцевому результаті ефективним способом захисту прав буде лише позбавлення батьківських прав, і воно буде відповідати найкращим інтересам дітей. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року). З огляду на вказане, доводи зазначені в апеляційній скарзі заслуговують на увагу, рішення суду підлягає скасуванню, а позов підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд, П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити. Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 10 грудня 2024 року. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова