Постанова Київський апеляційний суд № 372/4020/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2024 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 372/4020/21 номер провадження 22-ц/824/2304/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівГолуб С.А., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О., учасники справи: представник відповідачів ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року /суддя Висоцька Г.В./ у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року позивачі звернулись до суду із позовом до відповідачів, в якому просили позбавити останніх батьківських прав відносно дітей: неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. /а.с. 108-117/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що в підтвердження позовних вимог позивачами були подані письмові докази, які підтверджували невиконання відповідачами батьківських обов`язків. Дані письмові докази останніми спростовані нічим не були. Відповідно до виписок з медичних карток дітей, декларацій про вибір лікаря законними представниками дітей з вересня 2019 року вказані позивачі. Дані про відповідачів щодо дітей відсутні, тобто батьки станом здоров`я дітей з 2019 року і на час прийняття рішення, 2023 рік, більше чотирьох років не цікавились, що свідчить про невиконання ними батьківських обов`язків. Суд, відмовляючи в задоволенні позову повністю залишив поза увагою бездіяльність співвідповідача по справі - ОСОБА_5 щодо свого сина ОСОБА_11 . Даний відповідач в судові засідання не з`являвся, своїх пояснень не подав, тим самим не спростовував позиції позивачів, про те, що він є хронічним алкоголіком, життям свого сина не цікавиться. Судом першої інстанції було враховано довідку №455877 від 28 грудня 2021 року, що ОСОБА_7 не перебуває на обліку в КП «Київська міська наркологічна клінічна лікарня «Соціотерапія», водночас не враховано лікування в центрі «Свобода без коду», епікриз з медичної картки №1481 від 12 квітня 2021 року; виписний епікриз на ОСОБА_6 . Представник ОСОБА_7 , ОСОБА_6 - ОСОБА_1 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, вважав її необґрунтованою, наведені апелянтом доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції. Вказував, що апеляційна скарга має бути відхилена, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 06.10.2023 року залишено без змін, як таке, що ухвалено судом із додержанням норм матеріального та процесуального права при повному дослідженні судом всіх обставин справи. З наявних матеріалів справи неможливо встановити факт ухилення відповідачів від виконання своїх обов`язків, напроти під час допиту в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_7 довела свою обізнаність життям старшої дитини, особливостями його характеру, справами в навчальному закладі, здібностями до різних предметів. Вказана інформація, на переконання суду свідчила про прояв щирої зацікавленості життям своєї дитини. Позивачами не доведено, що поведінка відповідачів відносно дітей є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батьків по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків відносно дітей. Представник апелянтів в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою, яке відхилено апеляційним судом за відсутністю доказів, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчить отримання поштового відправлення. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , який з`явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін, на підставі наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_12 уклала шлюб із ОСОБА_5 , та отримала прізвище « ОСОБА_5 » (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ). Від даного шлюбу у них народився син - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (копія свідоцтва про народження НОМЕР_2 ). 18 лютого 2010 року шлюб між ОСОБА_15 та ОСОБА_5 розірвано. При розірванні шлюбу ОСОБА_15 отримала прізвище - « ОСОБА_15 » (копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 ). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_5 зловживає спиртними напоями, вихованням сина ОСОБА_11 не займається, не утримує, дитина проживає та перебуває на утриманні позивачів. 17 вересня 2010 року ОСОБА_12 змінила ім`я на « ОСОБА_12 » (копія свідоцтва по зміну імені НОМЕР_4 ). 08.11.2013 року ОСОБА_19 уклала шлюб із ОСОБА_6 , та отримала прізвище « ОСОБА_6 » (копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 ). Від даного шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ) та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 ). В обґрунтуванні позову вказано, що відповідачі останні роки проживають окремо від них із дітьми, будь-якої допомоги не надають, не виховують дітей, не цікавляться та не піклуються про стан здоров`я дітей, їх фізичний та духовний розвиток. Рішенням виконавчого комітету Української міської ради від 23.09.2021 року № 329 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав громадян ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 відносно неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітніх ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 150 Сімейного Кодексу України, про те, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України). Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)». У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Аналізуючи спірні правовідносини суд першої інстанції вірно встановив, що позивачами не доведений факт ухилення відповідачів від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дітей. У справі відсутні докази застосування до відповідачів будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Окрім цього, суд першої інстанції також вірно звернув увагу на те, що оцінці заслуговують й активні дії відповідачів, які спрямовані на заперечення проти цього позову, залучення представника, а також ініціювання судового процесу в іншому судді про відібрання дітей і повернення їх батькам. Тобто, самі по собі ці дії свідчать про наявність у відповідачів бажання возз`єднатися із дітьми та займатися їхнім вихованням. З матеріалів справи неможливо встановити факт ухилення відповідачів від виконання своїх обов`язків, а під час допиту судом першої інстанції відповідачка ОСОБА_7 довела свою обізнаність життям старшої дитини, особливостями його характеру, справами в навчальному закладі, здібностями до різних предметів. Позивачами не доведено, що поведінка відповідачів відносно дітей є свідомим нехтуванням ними своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батьків по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків відносно дітей. Також суд першої інстанції вірно критично оцінив висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , по відношенню до дітей ОСОБА_8 , ОСОБА_21 та ОСОБА_10 , оскільки даний висновок є недостатньо обґрунтованим, а тому не може бути беззаперечним доказом для підтвердженням факту ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків, а також застосування до них такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. При складанні висновку у органу опіки та піклування була відсутня будь-яка інформація про умови проживання дітей за місцем їхнього проживання та реєстрації із батьками в м. Києві, орган опіки не запитав відповідний акт у компетентного органу за місцем реєстрації дітей. Доводи позивачів щодо зловживання відповідачами спиртними напоями та наркотичними речовинами, та як наслідок лікування у відповідних медичних закладах, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції за відсутністю належних доказів. З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд повністю погоджується, зокрема, в частині, що стосується ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , саме з підстав того, що даний процес в якому вони активно відстоюють свої батьківські права буде слугувати попередженням про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, а позбавлення їх батьківських прав на даному етапі не буде відповідати інтересам дітей. Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів, з оцінкою якої погоджується суд апеляційної інстанції. Беззаперечних доводів, підтверджених належними доказами щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не надано. Щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 судом першої інстанції також зроблено вірні висновки. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 в родині ОСОБА_3 та ОСОБА_22 , позивачів по справі, народилася донька - ОСОБА_12 . 17 червня 2006 року ОСОБА_12 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та отримала його прізвище - ОСОБА_5 . Від даного шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_8 , в них народився син - ОСОБА_14 . 18 лютого 2010 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_24 був розірваний. Бездіяльність ОСОБА_5 щодо свого сина ОСОБА_11 , на яку посилаються апелянти, зокрема не з`явлення в судові засідання, не надання своїх пояснень, та не спростовування позиції позивачів, що він є хронічним алкоголіком, не можуть свідчити про свідоме нехтування батьківськими обов`язками. У матеріалах справи щодо ОСОБА_5 міститься лише негативна характеристика з місця його проживання, що не може свідчити про хронічний алкоголізм як установлений діагноз. Відповідно до ч. 1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини. Отже, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності беззаперечних доказів свідомого нехтування відповідачами батьківськими обов`язками і наголошує на тому, що вказаних судовий процес повинен слугувати попередженням батькам для зміни їх поведінки щодо дітей. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року - відхилити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: